
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.29
06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.
2025.06.28
21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.
Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань
2025.06.28
20:06
В лузі, серед конюшини,
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Задзижчав сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Задзижчав сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.
2025.06.28
15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…
І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
2025.06.28
14:50
День Конституції є в Україні,
то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави
то ж хочеться усім, щоби закони
оберігали, захищали нині,
щоб ворог не порушував кордони.
Ми суверенні, вільні, незалежні
і знаємо обов'язки і право.
Гарант життя, щоб був завжди належний
для кожної людини від держави
2025.06.28
14:32
Частина друга
Жовч і кров
9.
Зотов прокинувся на квартирі у Львові, яку забезпечила йому місцева
2025.06.28
06:10
Задихаюсь від запахів літа, –
Потопаю в тих барвах цвітінь,
Де цвірінькають несамовито
Коноплянки й чижі: Дзінь-дзінь-дзінь.
Де постійно засліплює вічі
Тепле сонце промінням своїм, –
Де турботи і клопоти вічно
Послідовно оточують дім.
Потопаю в тих барвах цвітінь,
Де цвірінькають несамовито
Коноплянки й чижі: Дзінь-дзінь-дзінь.
Де постійно засліплює вічі
Тепле сонце промінням своїм, –
Де турботи і клопоти вічно
Послідовно оточують дім.
2025.06.27
22:02
Раптовий сніг, немовби кара неба.
Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
Нам кари іншої уже не треба.
Сама ненависть падає до ніг.
Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
Раптовий сніг, як марення вві сні.
Раптовий сніг крізь марево алюзій
Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
Нам кари іншої уже не треба.
Сама ненависть падає до ніг.
Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
Раптовий сніг, як марення вві сні.
Раптовий сніг крізь марево алюзій
2025.06.27
12:48
Смарагдом ваблять очі свіжі луки
і таємниче зеленіє ліс,
а небу до осінньої багнюки
іще полити доведеться сліз…
Вже ночі обернули на додаток
і убувати стали теплі дні,
що обіцяють трударю достаток,
і таємниче зеленіє ліс,
а небу до осінньої багнюки
іще полити доведеться сліз…
Вже ночі обернули на додаток
і убувати стали теплі дні,
що обіцяють трударю достаток,
2025.06.27
09:13
Я дякую Богу, що жити велів,
ходити навшпиньках по сталій землі,
та вірити в диво чудесне.
Змивати цілунки липневих засмаг
у волошковому озері благ,
щоб в купелі серце воскресло.
Радіти жар-птиці та літеплу теж,
ходити навшпиньках по сталій землі,
та вірити в диво чудесне.
Змивати цілунки липневих засмаг
у волошковому озері благ,
щоб в купелі серце воскресло.
Радіти жар-птиці та літеплу теж,
2025.06.27
08:44
Знову вибухи у нічному Києві,
вкотре прагнуть нас залякати,
щоб, нарешті, ми всі заскиглили,
що готові уже все віддати…
Ось лунають заяви безбашенні
правителів руськіх:
«Де стає нога - це вже наше…»
вкотре прагнуть нас залякати,
щоб, нарешті, ми всі заскиглили,
що готові уже все віддати…
Ось лунають заяви безбашенні
правителів руськіх:
«Де стає нога - це вже наше…»
2025.06.27
06:10
Хоча ноги давно відходив
І свій вік доживаю по суті, –
Колискової пісні мотив
Я донині не можу забути.
Чую голос матусин і ритм
Не втихає старого мотиву, –
Ніби щедро плачу за візит
Колисковій оцій незрадливій:
І свій вік доживаю по суті, –
Колискової пісні мотив
Я донині не можу забути.
Чую голос матусин і ритм
Не втихає старого мотиву, –
Ніби щедро плачу за візит
Колисковій оцій незрадливій:
2025.06.26
23:57
Дикі маки забігли поміж пшениці,
І стоять край дороги, неначе ченці.
Мов легенда відома ураз ожила –
Червоніють поля край старого села.
Мак – не квітка, то спогад, то пам’ять, то знак,
Навіть в тиші є голос, допоки є мак.
Кажуть, маки червоні з’я
І стоять край дороги, неначе ченці.
Мов легенда відома ураз ожила –
Червоніють поля край старого села.
Мак – не квітка, то спогад, то пам’ять, то знак,
Навіть в тиші є голос, допоки є мак.
Кажуть, маки червоні з’я
2025.06.26
21:57
Дерево згнило і впало,
залишився один пеньок.
Скільки мудрості й гіркоти
чаїлося в ньому!
Скільки нереалізованих мрій!
Скільки життєвих проєктів!
Дерево, яке впало,
нагадує Всесвіт,
залишився один пеньок.
Скільки мудрості й гіркоти
чаїлося в ньому!
Скільки нереалізованих мрій!
Скільки життєвих проєктів!
Дерево, яке впало,
нагадує Всесвіт,
2025.06.26
21:38
Та невже ж ти, моя любко,
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
Недовірлива така,
Що ніяк не хочеш вірить
Словам щирим козака?
Ну, стояв я із другою
Аж до пізньої пори.
Не звірявся їй в любові,
А про друга говорив.
2025.06.26
19:58
Неспокійно в Галичі та й по всій землі.
Скрізь полки формуються, у похід збираються.
Хто на славу, хто на здобич гарну сподівається.
Сам Роман Мстиславович буде на чолі.
Всі в похід збираються, хоч ніхто не зна
Проти кого їхній князь буде воювати.
І
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Скрізь полки формуються, у похід збираються.
Хто на славу, хто на здобич гарну сподівається.
Сам Роман Мстиславович буде на чолі.
Всі в похід збираються, хоч ніхто не зна
Проти кого їхній князь буде воювати.
І
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Осип Мандельштам (1891) /
Вірші
СОБАЧЬЯ СКЛОКА Перевод из Огюста Барбье
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СОБАЧЬЯ СКЛОКА Перевод из Огюста Барбье
1
Когда тяжелый зной гранил большие плиты
На гулких набережных здесь,
Набатом вспаханный и пулями изрытый
Изрешечен был воздух весь;
Когда Париж кругом, как море роковое,
Народной яростью серчал
И на покашливанье старых пушек злое
Марсельской песнеи отвечал,
Там не маячила, как в нашем современьи,
Мундиров золотых орда,-
То было в рубище мужских сердец биенье,
И пальцы грязные тогда
Держали карабин тяжелый и граненый,
А руганью набитый рот
Сквозь зубы черные кричал, жуя патроны:
"Умрем, сограждане! Вперед!
2
А вы, в льняном белье, с трехцветкою в петлице,
В корсет затянутые львы,
Женопобные, изнеженные лица,
Бульварные герои, вы,-
Где были вы в картечь, где вы скрывались молча
В дни страшных сабельных потерь,
Когда великий сброд и с ним святая сволочь
В бессмертьи взламывали дверь?
Когда Париж кругом давился чудесами,
В трусливой подлости своей
Вы, как могли, тогда завесили коврами
Страх ваших розовых ушей...
3
Свобода - это вам не хрупкая графиня,
Жеманница из Сен-Жермен,
С черненной бровкою и ротиком в кармине
И томной слабостью колен,-
Нет, это женщина грудастая, большая,
Чей голос груб и страсть сильна,
Она смугла лицом, и, бедрами качая,
Проходит площадью она.
Ей нравится народ могучий и крикливый,
И барабанный перекат,
Пороховой дымок и дальние наплывы,
Колоколов густой набат.
Ее любовники - простонародной масти,
И чресла сильные свои
Для сильных бережет и не боится власти
Рук, не отмытых от крови.
4
То дева бурная, бастильская касатка
И независимость сама,
Чья роковая стать и твердая повадка
В пять лет народ свела с ума.
А после, охладев к девическим романам,
Фригийский растоптав колпак,
С двадцатилетним вдруг бежала капитаном
Под звуки труб в военный мрак.
И великаншею - не хрупкою фигуркой -
С трехцветным поясом встает
Перед облупленной расстрелом штукатуркой,
Нам утешенье подает,
Из рук временщика высокую корону
В три дня французам возвратит,
Раздавит армию и, угрожая трону,
Булыжной кучей шевелит.
5
Но стыд тебе, Париж, прекрасный и гневливый!
Еще вчера, величья полн,
Ты помнишь ли, Париж, как, мститель справедливый,
Ты выкорчевывал престол?
Торжественный Париж, ты ныне обесчещен,
О город пышных похорон
Разрытых мостовых, вдоль стен глубоких трещин,
Людских останков и знамен.
Прабабка городов, лавровая столица,
Народами окружена,
Чье имя на устах у всех племен святится,
Затмив другие имена,
Отныне ты, Париж,- презренная клоака,
Ты - свалка гнусных нечистот,
Где маслянистая приправа грязи всякой
Ручьями черными течет.
Ты - сброд бездельников и шалопаев чинных,
И трусов с головы до ног,
Что ходят по домам и в розовых гостиных
Выклянчивают орденок.
Ты - рынок крючников, где мечут подлый жребий -
Кому падет какая часть
Священной кровию напитанных отребий
Того, что раньше было власть.
6
Вот так же, уязвлен и выбит из берлоги,
Кабан, почуя смерти вкус,
На землю валится, раскидывая ноги,-
В затылок солнечный укус,
И с пеною у рта, и высунув наружу
Язык, рвет крепкие силки,
И склоку трубит рог, и перед сворой дюжей
"Возьми его!" - кричат стрелки.
Вся свора, дергаясь и ерзая боками,
Рванется. Каждый кобелек
Визжит от радости и ляскает зубами,
Почуяв лакомый кусок.
И там пойдет грызня и перекаты лая
С холма на холм, с холма на холм.
Ищейки, лягаши и доги, заливаясь,
Трясутся: воздух псарней полн.
Когда кабан упал с предсмертною икотой,-
Вперед! Теперь царюют псы.
Вознаградим себя за трудную работу
Клыков и борзые часы.
Над нами хлыст умолк. Нас грозный псарь не дразнит,
По нашу душу не свистит,
Так пей парную кровь, ешь мясо - ето праздник!
..................................................
И, как охочая к труду мастеровщина,
Налягут все на теплый бок,
Когтями мясо рвут, хрустит в зубах щетина,-
Отдельный нужен всем кусок.
То право конуры, закон собачьей чести:
Тащи домой наверняка,
Где ждет ревнивая, с оттянутою шерстью
Гордячка-сука муженька,
Чтоб он ей показал, как должно семьянину,
Дымящуюся кость в зубах
И крикнул: "Это власть! - бросая мертвечину. -
Вот наша часть в великих днях..."
Когда тяжелый зной гранил большие плиты
На гулких набережных здесь,
Набатом вспаханный и пулями изрытый
Изрешечен был воздух весь;
Когда Париж кругом, как море роковое,
Народной яростью серчал
И на покашливанье старых пушек злое
Марсельской песнеи отвечал,
Там не маячила, как в нашем современьи,
Мундиров золотых орда,-
То было в рубище мужских сердец биенье,
И пальцы грязные тогда
Держали карабин тяжелый и граненый,
А руганью набитый рот
Сквозь зубы черные кричал, жуя патроны:
"Умрем, сограждане! Вперед!
2
А вы, в льняном белье, с трехцветкою в петлице,
В корсет затянутые львы,
Женопобные, изнеженные лица,
Бульварные герои, вы,-
Где были вы в картечь, где вы скрывались молча
В дни страшных сабельных потерь,
Когда великий сброд и с ним святая сволочь
В бессмертьи взламывали дверь?
Когда Париж кругом давился чудесами,
В трусливой подлости своей
Вы, как могли, тогда завесили коврами
Страх ваших розовых ушей...
3
Свобода - это вам не хрупкая графиня,
Жеманница из Сен-Жермен,
С черненной бровкою и ротиком в кармине
И томной слабостью колен,-
Нет, это женщина грудастая, большая,
Чей голос груб и страсть сильна,
Она смугла лицом, и, бедрами качая,
Проходит площадью она.
Ей нравится народ могучий и крикливый,
И барабанный перекат,
Пороховой дымок и дальние наплывы,
Колоколов густой набат.
Ее любовники - простонародной масти,
И чресла сильные свои
Для сильных бережет и не боится власти
Рук, не отмытых от крови.
4
То дева бурная, бастильская касатка
И независимость сама,
Чья роковая стать и твердая повадка
В пять лет народ свела с ума.
А после, охладев к девическим романам,
Фригийский растоптав колпак,
С двадцатилетним вдруг бежала капитаном
Под звуки труб в военный мрак.
И великаншею - не хрупкою фигуркой -
С трехцветным поясом встает
Перед облупленной расстрелом штукатуркой,
Нам утешенье подает,
Из рук временщика высокую корону
В три дня французам возвратит,
Раздавит армию и, угрожая трону,
Булыжной кучей шевелит.
5
Но стыд тебе, Париж, прекрасный и гневливый!
Еще вчера, величья полн,
Ты помнишь ли, Париж, как, мститель справедливый,
Ты выкорчевывал престол?
Торжественный Париж, ты ныне обесчещен,
О город пышных похорон
Разрытых мостовых, вдоль стен глубоких трещин,
Людских останков и знамен.
Прабабка городов, лавровая столица,
Народами окружена,
Чье имя на устах у всех племен святится,
Затмив другие имена,
Отныне ты, Париж,- презренная клоака,
Ты - свалка гнусных нечистот,
Где маслянистая приправа грязи всякой
Ручьями черными течет.
Ты - сброд бездельников и шалопаев чинных,
И трусов с головы до ног,
Что ходят по домам и в розовых гостиных
Выклянчивают орденок.
Ты - рынок крючников, где мечут подлый жребий -
Кому падет какая часть
Священной кровию напитанных отребий
Того, что раньше было власть.
6
Вот так же, уязвлен и выбит из берлоги,
Кабан, почуя смерти вкус,
На землю валится, раскидывая ноги,-
В затылок солнечный укус,
И с пеною у рта, и высунув наружу
Язык, рвет крепкие силки,
И склоку трубит рог, и перед сворой дюжей
"Возьми его!" - кричат стрелки.
Вся свора, дергаясь и ерзая боками,
Рванется. Каждый кобелек
Визжит от радости и ляскает зубами,
Почуяв лакомый кусок.
И там пойдет грызня и перекаты лая
С холма на холм, с холма на холм.
Ищейки, лягаши и доги, заливаясь,
Трясутся: воздух псарней полн.
Когда кабан упал с предсмертною икотой,-
Вперед! Теперь царюют псы.
Вознаградим себя за трудную работу
Клыков и борзые часы.
Над нами хлыст умолк. Нас грозный псарь не дразнит,
По нашу душу не свистит,
Так пей парную кровь, ешь мясо - ето праздник!
..................................................
И, как охочая к труду мастеровщина,
Налягут все на теплый бок,
Когтями мясо рвут, хрустит в зубах щетина,-
Отдельный нужен всем кусок.
То право конуры, закон собачьей чести:
Тащи домой наверняка,
Где ждет ревнивая, с оттянутою шерстью
Гордячка-сука муженька,
Чтоб он ей показал, как должно семьянину,
Дымящуюся кость в зубах
И крикнул: "Это власть! - бросая мертвечину. -
Вот наша часть в великих днях..."
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію