Коли упхались в Україну москалі,
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І серед них той товстопузик Кім Чен Ин,
Його Корея, що Північна називають.
На цьому ділі цілий бізнес він завів,
Бо має гроші чималі від москалів
І технології сучасні здобуває.
Той Кім Чен Ин є Кім Чен Іра син,
Онук відомого у світі Кім Ір Сена.
Як бачте, ціла вже династія скажена.
Тож дідуся свого продовжив справу він.
Його держава – найзакритіша у світі
І найбідніша – голод тут постійний гість,
Народ, буває, що траву і кору їсть,
Зате вождю хоч цуценят об пику бити.
Немає прикладу в історії, мабуть,
Щоби країна, де Москва «допомагала»,
Жила багато після того й процвітала.
Куди не кинься в тих країнах, тільки й чуть
Про бідність, голод, що по тому наступили.
З роками «помочі» все гірше в них стає,
Народ хиріє, влада крутить щось своє,
Неначе соки москалі з них всі попили.
Яскравим прикладом тому і є Корея.
Згадати хочу, як ті Кіми взагалі
Кліщем вчепились до корейської землі
Й зробили вотчиною «вічною» своєю.
Ще після того, як японці рознесли
Китай спочатку, а Московію по тому,
Корея стала для японців «рідним домом»,
Вони собі у власність землю цю взяли.
І панували там, поки в кінці війни
Війська союзні їх безславно розгромили.
І всю Корею від Японії звільнили,
Надвоє, правда, розділили край вони
По тридцять восьмій, як відомо паралелі.
Москальське військо усю північ зайняло,
На південь військо із Америки прийшло.
Часи в Кореї наступали невеселі.
Хоч домовлялися союзники про то,
Що досить скоро всю Корею об‘єднають,
Та ж москалі на те свої ідеї мають.
Ступив там чобіт москаля і вже ніхто
Звідтіль не зможе москалів ніяк прогнати…
Ще йшла війна, а в москалів уже був план,
На трон в Кореї посадити якийсь клан,
Який на них постійно буде працювати.
Отож, задовго до закінчення війни
Москва радянського узяла капітана,
Що звався Кім Сон Чжу (він Кім Ір Сеном стане),
Вождя ліпити з нього узялись вони.
Він у Кореї, може був, а, може й ні.
Та за легендою став «славним партизаном».
Хоча в Москві улаштувався непогано
І участь зовсім не приймав у тій війні.
То у Хабаровську у «бурсі» працював
Піхотній, тут же скоро одружився.
Тут син у нього також Юра народився
(То він пізніше Кім Чен Іром став).
Коли ж Московія закінчила війну,
У сорок п’ятім, в серпні, Кім Ір Сена взяли
І до Кореї чимскоріш примчали.
Мундир свій капітанський одягнув.
З ним сорок ще корейських «партизан» -
Його «спецназ», що мав його охороняти
Та ще незгодних чимскоріше прибирати.
Такий собі «вождя заїжджого» «таран».
Чи по-сучасному – «зелені чоловічки».
Вже скоро Кім, при допомозі москалів
«Вождів» на півночі корейської землі
І мріяв правити у ній тепер довічно.
Та ще й Південну би Корею прихопить,
Щоби об’єднувачем ще себе вважати.
І те об’єднання вже фактом може стати,
Бо ж так ООН повинна скоро порішить.
Тоді розвернеться на повну Кім Ір Сен,
Усім покаже, як народ в руці тримати.
Він має військо і не тільки автомати,
А сотню танків… Тож готовий на усе.
Проте, великого він облизня зловив.
Коли побачила Америка, як Сталін
В Європі лад демократичний валить,
До влади всюди комуністів він привів.
Тож і Німеччину йому не віддали,
Що ФееРеН відтоді стала називатись.
І від об‘єднання Кореї відмовлятись,
Проголосити незалежною змогли.
Тоді у відповідь на півночі Кореї
КаеНДееР проголосили й були злі,
Бо праг всієї Кім корейської землі.
Однак надії він не полишав своєї.
Тож утворились дві Кореї. У одній –
Південній, були вибори, моментом
Став Лі Син Ман у ній найпершим президентом.
Мав диплом Гарварду. Готовий зразу в бій.
Готовий був з руїн країну піднімать,
Із того, що йому японці залишили.
Не мав, щоправда ані грошей, ані сили –
Ні літаків, ні танків – нічим воювать.
Та й не збирався. Опонент, зате його –
Кім тільки тим, здається і займався,
Що Сталіна схилити намагався
«Багнетом південь той промацати бігом».
Та й Сталін теж не проти був, бо на весь світ
«Фашистом» тільки Лі Син Мана називали.
А із Пхеньяну телеграми тільки слали,
«Народу півдня помогти скоріше слід».
Він лиш чека, щоби повстати проти зла,
Потрібно тільки свою силу показати
І увесь південь можна запросто узяти.
Й Мао Цзе Дун китайський телеграми слав,
Бив себе в груди, що Америка не встягне.
Що Південь здобиччю легкою може стать.
Їм удвох Сталіна вдалося «уломать»,
Бо ж він і сам того, ще, навіть більше прагне.
І Сталін дав добро, з умовою, однак,
Що «нас там нєт» і москалі тут ні при чому.
Так стільки раз було й до того і по тому.
Москаль віками не міняється ніяк.
Зате озброїв Сталін Кіма до зубів.
Одних лиш танків Кім той мав півтори сотні.
Війна, як видно, вже була невідворотня.
І в червні кинув Кім свої війська у бій.
Південна армія безсилою була,
Адже вона лише стрілецьку зброю мала
Та ще гармати, а тут сунеться навала.
Тож Північ скоро і Сеул уже взяла.
Війна котилася на південь. Вашингтон
Лиш дупу чухав та не знав, чого робити.
Не сподівався зовсім, що дійде до битви.
А тут престиж його поставлено на кон.
Тоді ще влада адекватною була,
Ще, слава Богу Трамп під стіл сопливий повзав.
Тож досить швидко зрозуміли ту загрозу
І скоро діяти держава почала.
Зібрались екстренно на сесію ООН,
Аби війни і миру вирішить питання.
Бо ж пропадуть американські всі старання.
А світом має ж-таки правити закон?
Тут диво сталося, бо Сталін наказав
Послу своєму захід той бойкотувати.
Мовляв, не тих китайців треба визнавати.
Та він, скоріше тільки привід відшукав.
Ще не готовий був у ту війну встрявати,
Бо ж з неї може розпочатись світова,
Його ж країна досі ще напівжива,
Куди зі світом їй, нещасній воювати.
Та і не вірив він, що здатні там рішить
Війська зібрати і в Корею надіслати…
Дарма не вірив. Міг би «вето» там сказати.
Тільки на себе довелось йому грішить.
Бо ж ООН рішення потрібне прийняла.
І вже війська ООН в Корею відправляють.
Американці там найпершу скрипку грають.
Але то ціла коаліція була.
Не те, як бачите, що нинішня оця
«Шарашка», що ООН зоветься лише,
Отому Путіну постійно дупу лиже.
Нащо нам та організація к грецям?!
Тим часом Кім вже супротивників затис
Біля Пусану і зібрався добивати,
Коли війська ООН тут стали прибувати.
В момент останній. Кім образився до сліз.
Тепер вже Кім із військом мусив відступать.
Війська ООН все прибували й прибували,
Все швидше військо Кіма «переможне» гнали.
Вже тридцять восьму паралель підуть долать.
Союз кричить, щоб ту «агресію» спинили.
Чогось до цього він «у тряпочку» мовчав,
Як Кім на південь переможно наступав?
Тепер же кинулися і в набат забили.
Взялись таємно авіацію свою
Якнайскоріше у Китай перекидати,
Щоби «союзника» з повітря прикривати.
Американці сотню не одну зіб’ють.
Китайський Мао заявив узагалі:
Як тридцять восьму паралель таки здолають
Війська ООН, тоді він повне право має,
Послати купу добровольців на чолі
Із маршалами, щоб допомогли
Вони військам північним далі воювати.
Та ті не припинили наступати.
Уже корейців відтіснить змогли
Аж до кордону їхнього з Китаєм.
Тут Мао лиш брову свою підняв
Й мільйон китайців, як один устав,
Через кордон, немов цунамі пхають.
Мільйон солдат! Немов страшний потік.
Всі «добровольці»… Досі пам‘ятаю
Рік чотирнадцятий, як «добровольці» пхають
З всії Московії на український бік.
Не жителі Донбасу, а вони
Із нашими військами воювали.
Хоча, ми їх би скоро «доламали»,
Але з московської припхали сторони
Війська москальські, уже регулярні…
Отож, китайці хвилями ішли
На кулемети. Тисячі лягли,
Але ж мільйон спинити було марно.
А з неба їм радянські літаки
Усяк допомагають. Йдуть бої
Жорстокі і криваві. Відступають
Війська ООН. А що робити мають?
Знов паралелі досягли тії,
Що ту Корею навпіл розділила.
Тут зупинились. Сил ні в тих, ні в тих,
Щоб хтось когось з позицій збити зміг.
Кров за три роки вже війна попила.
І їй не видно ще поки кінця.
Здавалося… Аж звістка долетіла,
Що Сталіна душа вже відлетіла.
І все змінила враз подія ця.
Три місяці ще постріли лунали.
А потім все… скінчилася війна.
То співпадіння? Хто там його зна?
Не до війни в Союзі раптом стало.
Там крісла попід себе всі тягли,
А опонентів з висоти жбурляли,
Або, як ото Берію – стріляли.
Вже про Корею думать не могли.
А Мао сам належних сил не мав,
Аби війну продовжити. Тому
Прийшлось війну ту припинять йому.
А сам Кім сили воювать не мав.
У результаті – звідки почали,
Там ту війну, нарешті й зупинили,
Лиш ріки крові людської пролили,
Ні клаптика землі не здобули.
Кордон Корею й досі розділяє,
Вже років більше, аніж сімдесят.
Це саме той «корейський варіант»,
Що нас туди посилено схиляють
Усякі доброзичливці. Утім
На півночі клан Кіма утвердився.
Він прибирати опонентів заходився,
Аж поки й залишився один Кім.
Перетворив країну на концтабір,
По смерті владу сину передав.
Онук по ньому новим Кімом став.
Що зміниться щось – віриться в то слабо.
А Південь – той життям своїм зажив.
Вже незабаром високо піднявся,
На кращі економіки рівнявся.
Чим, звісно в Кіма викликає гнів.
Бо ж, як узна на півночі народ,
Що можна жити зовсім по другому,
Що тільки влада Кіма винна в тому,
Що їм лиш крихти від його щедрот,
То схоче так, як і на Півдні жить.
Тож Кім країну і закрив від світу
Та змушує жебракувати, жити…
Забив народ! Це ж треба так уміть?!
Тепер он взявсь дружити з москалями,
Допомагає з нами воювать,
На фронт готовий «м’ясо» продавать.
Для Путіна своїм зробився прямо.
Хоч, звісно, як Китай на нього цикне,
То миттю вся та дружба пропаде.
Кім Путіну на поміч не прийде,
Як би грошима не манив, не кликав.
Бо Путін – друг, а Сі – великий пан.
Кім свій ланцюг настільки натягає,
Настільки Сі йому то дозволяє.
Не треба піддаватись на обман.