ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Немодна Монада (2026) / Проза

 ***
У вагоні електрички холодно та вогко. Втягую голову у плечі, підіймаю вбогий комірець без хутра: шия – моє вразливе місце, а я й досі не годен як слід її захистити: ані від втрати тепла, ані від втрати ніжності. Жіноча тінь раптом промайнула перед очима, і мені згіркло у роті.
За вікнами вже споночіло – бачу лиш своє тьмяне, посічене висхлими краплями дощу відображення. Але знаю: за склом пролітають строкаті хустки полів та мережива посадок, готових до настання зими. А чи готовий до неї я? Заготував дров, прибрав город, посадив цибулю і часник. Та все одно лишилося відчуття незавершеності, що розхитує мою впевненість у майбутньому. Майбутнє настає щодня, щойно прокидаюся та встаю з ліжка, а втім не перестає бути тривожним і таким, що потребує міцної віри, аби врешті здійснитися.
З вірою у теплий сон стуляю повіки. Червоні та рожеві кола почергово розширюються та виходять за межі мого овиду – і я сам виходжу за власні межі у світ свавільних марень.
 
Коли вибираюся з теплої дрімотної ями, опиняюся у безвісті. Ні, вагон той самий, але тіні полів довкола вже чужі. Виявляється, проїхав свою зупинку. Тож виходжу на станції у містечку, ще меншому за моє. Пригадую: неподалік колись росли розкішні яблуневі сади. Як був студентом на практиці, збирав там яблука у великі ящики, збиті з неструганих дощок. Я і сам міг би поміститися у такий ящик. Власне, поміщався: кілька разів ховався туди від наглядачів і хрумаючи немитими яблуками, віддавався молодим мріям. Тепер мрій немає – зникли у темряві зрілості. Ніч, на відміну від них, здається нескінченною.
Мушу перейти на іншу платформу і сісти на електричку, що йде у зворотний бік.
Чекання дається легко, якщо ні на що не сподіватися. Я роздивляюся свої бувалі в бувальцях черевики, коли прибуває поїзд. Гримаючи залізним неповоротким тілом, але без жодного гудка, він насилу зупиняється і відчиняє одні зі своїх дверей прямо переді мною. Не обтяжений жодним фізичним чи моральним багажем, я легко перестрибую вузьку прірву між платформою та електричкою, і знов опиняюся у порожньому брудному вагоні.
 
Втомлений безглуздою подорожжю, я віддаю своє тіло на поталу ритму поїзда. Моєю головою хитає з боку на бік, тулуб вбирає різночастотні вібрації жорсткого сидіння, і усього мене засівають світляні порошинки, збурені протягом. Залишивши себе, як забувають ручну поклажу під лавкою, я вдруге западаюся у сон.
 
Сниться мені наша стара хата і я в ній, малий, один–однісінький. Читаю пригодницьку книжку, коли надворі несподівано розлягається страшенний рик, що такого в своєму житті я досі не чув. Не звір, не людина – невідоме чудовисько нипає вулицями і шукає, животом знаю, нікого іншого, як мене. Притьмом біжу до вхідних дверей, аби їх замкнути, але хата раптом видовжується, її прохідні кімнати стають подібними до коридорів. Я пливу простором, чергуючи різні стилі, та усі мої зусилля марні – повітря чинить шалений опір, і я майже не просуваюся уперед. Серце калатає десь у горлі, заважає дихати. А чудовисько близько: вже ламає живопліт довкола нашого обійстя. Шипшина коле йому лапи, і воно пронизливо вищить. Нащо я зупинився коло вікна і дивлюся на це? Кидаюся до дверей, стискаючи ключа у спітнілих долонях. Він не пасує до замкової шпарини! Завеликий. А мої руки виявляються замалими, аби його надійно втримати. Ключ раз по раз падає на долівку, я знов і знов намагаюся зачинити двері. Але не встигаю: вони рвучко відслонюються і отрутний подих чудовиська пахкає мені в обличчя.

Поїзд протяжно видихає і зупиняється. За вікном квітне штучними вогнями велика міська станція, – а це означає, що я знов проспав. Ще перебуваючи під впливом видива, втомлений плаванням у повітрі, я, мляво переставляючи ноги, вибираюся з вагона. Гострий та свіжий подих ночі швидко відсікає від мене сонне павутиння, у якому заплутався. Моє становище неприємне, але вихід з нього нескладний: просто набратися терпіння і спробувати знов. Люті до себе я не відчуваю – бо ніколи не був до цього схильним, а звинувачувати долю не маю підстав. Тож притулившись до стовпа, застигаю в очікуванні. Тільки пальці в кишені невпинно рухаються, скручуючи та рвучи прокомпостованого квитка.
 
Сівши в електричку, купую у бабусі гарячого пиріжка з капустою. Смакую ним так довго, що останнього шматка кладу до рота вже геть вистиглим. Масні пальці не маю чим і витерти, тому ховаю їх у рукава пальта. Руки схрещую на грудях, ноги розставляю ширше – відтак набираю незворушної пози та втуплююся поглядом у підлогу. Подекуди загиджена брудом, вона тим не менш виблискує тисячами срібних зірочок, вловлюючи та кидаючи мені у вічі стократ підсилене світло тьмяних ламп.
Одна з цих підлогових зірок починає рухатися у мій бік. По мірі наближення її промінчики вкорочуються та водночас ширшають, набираючи барв свіжого снігу, а серцевина все яскравіше сяє золотом. Невдовзі я розпізнаю у ній болотяну лілею з довгим обірваним стеблом. У голові зринає безліч питань, що наче голуби, кружляють даремними колами. Що це? Чому? Для чого? Прекрасна квітка тим часом стає ближчою, я вже можу розгледіти її окремі деталі. А тоді з лілеєю відбуваються такі карколомні зміни, що я нажахано зойкаю. Спочатку з непорочно-білої вона перетворюється на брудно-зелену, стебло закручується і розділяється на нерівні пасемка. Нерозкриті досі пелюстки поступово витягуються, а коли розкриваються, я розумію, що це – роззявлена паща потвори. По обидва боки від пащі світяться каламутні червоні очі – переді мною постає мертва щука з розпанаханим черевом. Я пробую відіпхнути її, але страховисько вже вчепилося дрібними зубами у моє горло, а нутрощі з його розпоротого живота, звиваючись, немов змії, обплітають мене.
 
Я прокидаюся в тій самій позі, у якій і заснув. Сонна муха обмацує мою щетину у пошуках поживи. Електричка, розмірено похитуючись, знов підповзає до містечка, у якому живуть привиди яблуневих садів та мій власний привид молодості. Чом би й ні, я вже звик сходити на цій занедбаній, та все ж затишній станції. Якщо подумати, звідси можна дійти додому пішки: просто триматимуся рейок – тоді не збочу зі шляху, і десь на світанку дістануся мети. Я виспався, тож почуваюся бадьорим та спраглим руху.
На лавці неподалік помічаю зіщулену постать і підходжу ближче. Це дівчина, яка, мабуть, спізнилася на останню електричку. Вузьке світляне коло ліхтаря, яке, наче острів, бовваніє посеред ночі, дає нам прихисток і зближує. І враз мене осяює щаслива думка: скоротити шлях і піти полями, а далі, на трасі, зупинити попутну машину і швидко доїхати додому. Разом. Вона начебто не проти такого плану, тому рушаємо негайно.
Оточені товстими мурами опівнічної тиші, ми руч-об-руч прямуємо бездоріжжям у гаданому напрямку. Так триває достатньо довго, доки раптом попереду не вигулькують освітлені місяцем рейки. Овва! Я і не знав про нову залізницю у цьому районі! Але я помиляюся. Якимсь незбагненним чином, ми зробили коло і повернулися до початкового пункту своєї мандрівки. Дівчина знесилено опускається на ту саму лавку під ліхтарем і заплющує очі. Я для неї зникаю. Делікатна тканина симпатії рветься через абсурдне викривлення реальності, якій я не можу знайти причини. А може, це викривлення зачаїлося в мені?
Тож не лишається нічого, як повернутися до свого попереднього наміру і піти уздовж колій. Виходить досить нудна подорож. Вже кілька разів я спускався в посадку, аби мене не зачепив вантажний поїзд. Щойно я наполохав зайця, а доти сова наполохала мене. Загалом шлях безлюдний, тому я без пригод дістаюся додому.

Скоцюрблений від досвітнього холоду та розчавлений ригідністю відстані, яку мені довелося подолати, я лягаю спати одягненим і одразу провалююся у сон без сновидінь.
Прокидаюся, коли сонце вже давно безсоромно нишпорить моєю кімнатою. Хтось наполегливо стукає у двері. Я насилу підводжуся і, протираючи очі, плентаюся до дверей. На порозі – перелякана тітка Люда:
–      Вітю! Де тебе носило? Батько учора помер.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2026-11-18 19:24:47
Переглядів сторінки твору 2
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.927 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.927 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.810
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.18 19:32
Автор у цю хвилину присутній