У Кременці, при місяці, вночі
скриплять ворота, брязкають ключі
в руїнах замку, у житті уявнім.
Регіни Бони фосфорична тінь,
і голос Ірви, шепіт поколінь,
і шум століть над городищем давнім.

Хоч з тих часів нікого там нема,
та місяць в небі круглий, мов чалма,
і на валах сліди старої злості.
В примарнім сяйві блисне ятаган,
і бризне кров на стіни з давніх ран,
і глухо задзвенять козацькі кості.

Так мало залишилось після них:
пил каменю, іржа мечів старих,
легенда з давнім, нечітким початком.
Та хтозна, як мине цей клятий час,
що після нас, мій брате, після нас,
що після нас залишиться нащадкам?

1986