Схиляю голову, Лесю, перед Вами. Є професії від Бога, Ваша, мабудь одна з них. А вірш цей на часі. "Що їй Бог? Вони з Богом на ти" - це так притаманно нашому суспільству. Дякую.

Дуже сумно і безпорадно. Але, коли поспілкувався з генетиками, стало на душі ще сумніше і безпорадніше...

Любо, історія цього вірша ще більш трагічна, ніж можна прочитати. Ви вцілили в око. Батько цієї дитини, що стукала ніжками і просила рятунку, був священиком. Мені не вдалося їх переконати. Залишилося написати вірша.

В одному із своїх віршів я назвав себе "чудилом", хоча я був нудилом, святенником, ханжею. Так ось цей нудило зараз і каже, що він не розуміє авторського задуму - такого як зміна віршового розміру з одного на інший. У першій строфі він один, а в другій інший.
Всю відповідальність за мій коментар до визначного-таки твору несе нудило - таке, як я.
Дякую за вірш.

Все більше впевнююся в тому, що сучасні священники - подвійні лицеміри.

Лесю,
Це прикро, що так стається... :(
У мене теж є вірш на цю тему.
http://maysterni.com/publication.php?id=7165
Це трагедія!
У нас тут є при лікарнях служба, котра прийме дитину
на державне опікунство. Краще хай родить - і залишає,
ніж ось так...
А тут є черга на усиновлення - їздять сім`ї бездітні в інші країни
щоби отримати собі щастя.
Боляче написано. :(
З повагою,
Л.Ю.

Чорнявко - є священики від Бога, а є з кишенями...
Але всіх під одне... я би не стриг.

Ти зустрічав від Бога? Заздрю тобі. Я таких одного-двох знаю.

Цей, саме цей пан (я не хочу думати, що десь є ще хтось такий), ще й сказав: "Не вчіть мене. Ви надаєте медичні послуги, а я - духовні".
Вірш - то був спосіб вихлюпнути біль і обурення. Випадок, звісно, ексклюзивний, а про щоденні факти такого роду і згадувати не варто.
Друкую його, може збереже життя хоч одній дитині.

"Духовні послуги" - це ж треба... ринкова економіка

Наш священник (з-під Тернополя родом) - просто хочеться ходити на службу
і співати...
Але вони є.

Релігія дратує кількістю бездуховності та суєти.
Банки, люди, каністри... Водохреща. Бачки та баки, старі люди та відносно батюшки люди молоді. В голові в цей час про бога не було і думки. Суєта... Нікого вже пускають, диякон заголосив, батюшка підспівав, люди захрестились.
Просяк я на другій годині, а до того - ні.
А вірші на це спонукають раніше. Я їх читаю сам, особисто, і знаю, про що мова.
До нових зустрічей, Лесю.

Давайте про священиків більше не будемо. Вони - теж люди.
Вірш - про дитя, про нього, ненароджене.

Я просто знаю отця особисто - дай Бог кожній парафії такого наставника - він окрім того працює на будівництві теслярем. Мої дід і прадід були священниками від Бога, коли ховали одного і другого - три села з`їхалось на похорони...

Лесю, я лише зараз зрозуміла як воно - не дихати, коли читаєш вірш. Оце зараз, завдяки Вам.
А як може боліти серце через чуже безумство, я знала і раніше.
З любов"ю.

За родом роботи мені часто доводиться розгрібати чужі гріхи чи безумства. звикнути не можу. Часом описую в романах. Вірші - дуже рідко. Про іншу жінку, живу і реальну, задля контрасту, вірш із циклу "Палата № 6".

Мені в долоню стукало дитя

Як на мене, у тексті вірша варто залишити леше ці слова, і почати заново.
Зрозуміло, що піднята тема є болючою вже сама по собі, але вона не дає права різко змінювати ритм у тексті, або римувати: робота-животиків, хлопчику - злочину.
Початок був гарним і сильним, а от далі з"їхали на мильну драму та плюс чиленні поетичні огріхи в самому тексті...
поезія - це не лише акт творення, це іще і акт аналізу та розчленування на окремі елементи.
У вашому вторі такий самоаналіз, нажаль,відсутній

Яночко, щось мені наче голуби крилами забили... Мабуть ввижається вже. Пам"ятається мені, за високу поезію Ви вважаєте виключно твори Г.І. Лютого. Розумію. То особисті вподобання.
А самоаналіз потрібен не лише у віршах.
Лесенько, прошу Вас, не варто "починати заново"!

І не вийде. Вірш уже років десять як надруковано. Спасибі за грунтовний аналіз. Цього вірша шедевром не вважаю, його недоліки очевидні. За мильну драму - особливе спасибі. Але в медицині розчленуванням займаються патологоанатоми - на мертвому матеріалі, моя професія - акт творення, а поезія - субстанція жива.
однаково - спасибі.

Тобто робота і животиків в українській мові вже вважається римою?
Чи правила віршування змінилися за останній тиждень?
Є ритуальний плач, а є плач в подушку.
В подушку плачуть тоді коли дуже боляче, і на люди це не виносять.
Ритуальний плач має свої закони виконання і має бути красивим та театральним.
А з приводу Лютого - він професіонал і я цю рису в нього поважаю.
Якщо Леся поправить огріхи свого вірша, то це буде професійно.
і ніяких особистих претензій.