Пані Лесю, я розумію, як нам хочеться оптимізму. Але днями прийшла до мене молода бабуся, онук у якої народився з сорокасантиметровою головою - гідроцефал, здається. Дитину мама не забрала, дитина живе, але вона - мука моральна і фізична. Батькі готові судитися (на Заході обовязково виграли б суд) з лікарями, що наглядали за вагітною... Тут не можна бути категоричним, як би цього нам не хотілося.

А хто узагальнює? Йдеться про конкретну жінку на ім'я Зоряна. Тисячі доль, тисячі реакцій. За гідроцефалами мені й ходити далеко не треба - минулого місяця таке народилося. діагностоване вчасно, але мама вирішила народжувати і лікувати дитину. не просто пологи - кесарів розтин випросила, не хотіла травмувати дитину. Це був її вибір. І я її за це поважаю. Хоч і проблемна дитина буде.

А це початок моєї публікації. Може, хтось над цим замислиться?
Медицина – мистецтво, генетика - наука
Кажуть, давні германці суворо дотримувались ритуалу, що передував весіллю: родичі молодого пильно оглядали й обмацували оголену наречену, а її рідня так само ретельно обстежували молодого. Вони давали дозвіл на шлюб або ж накладали на нього “табу”. Щось схоже (хоча й цнотливіше та делікатніше) можна було спостерігати на українських сватаннях, оглядинах чи договорах. Хоча, якщо молодята були з одного села, то особливо приглядатися не було потреби, - росли на очах односельців, знали один одного змалечку і всю рідню до п’ятого коліна. А потім ще й у церкві неодноразово протягом кількох тижнів оголошували про намір наречених одружитися і просили всіх повідомити причину, з якої такий шлюб був би неможливим. Церква так само суворо дотримувалася біблійних заповідей щодо споріднених шлюбів або так званого кровозмішення, обмежувала трьома кількість вінчань для однієї особи, якщо навіть чоловіки чи дружини у таких осіб тричі помирали. Але траплялося в старій Україні й таке, що наречену, яка не зберегла цноту до першої шлюбної ночі, приводили до церкви на налигачі і шмагали на паперті вузлуватими мотузками, знятими з церковних дзвонів, ганьбили її та її рід, який мав відшкодувати молодому усі збитки, а шлюб скасовувався…
У сучасному світі, де триває інтенсивне змішання рас і народів, де усе продається і купується, де фальшивих “сертифікатів якості” і підробок, певно, більше, ніж справжніх, а критерії оцінки справжності знівельовані, усе ж є цінності неперебутні.
Здоров’я нащадків – саме така цінність. І коли ми не можемо вберегти своїх дітей від майбутніх різноманітних травм і хвороб, які чигають на них протягом життя, то маємо подбати хоча б про те, аби вони з’являлися на цей світ здоровими. В сучасному світі, де старі традиційні запобіжники не спрацьовують, важко переоцінити роль генетики.

Кажуть, що рівень людяності визначається за ставленням до тих, хто обділений Богом. Ні, не те... Одним словом, цей твір заслуговує найвищої оцінки і за художньою довершеністю, і за суспільною значимістю. ВВ

Найвищий бал!!!
Дякую Вам, Лесю, що Ви нагадуєте про необхідність у будь-якій ситуації все ж залишатися Людиною і Матір"ю!

Справді сильно.