З очима безгрішними – звідки беруться такі ото? –
Істеричка, химерниця, відьма в чаду незагоєних слів…
Ти просто не знав, що мене неможливо покинути.
Ти просто не знав, озирнувся і - через плече – пожалів.
А подив з’явився нізвідки, як води у березні:
Невже-таки – ти, і невже-таки – я, і невже-таки – ні?!
(Дівчатко в чоботях і джинсах стояло на голому березі –
А човен без весел тікав по ріці, як рука по струні!)

Словами пояснень,
Немов цигарками погаслими,
Заповниш цей вечір о стелі навислій, як дим...
Ти просто не знав, що мене тобі долею наслано,
А я тебе не пожалію – і не розповім!

Ти потім прийдеш із дощу, в перекрошенім шарфі картатім, -
Як з пам’яті пальців моїх твоє мокре волосся мине;
Ти потім збагнеш, що до мене не можна вертатись:
На тих крутосхилах, на тих берегах вже немає мене!
І так, наче руки з плечей опадають, безвладністю змучившись , -
Всі дні опадуть, і на холоді сліз зазвучать:
Мій плащ, нашорошений вітру, і очі щонайнеминучіші –
І губи твої догоряють, як вогник свічі...

1985