Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.03
07:00
Вуж плазує на городі
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
І городину не шкодить,
А ось курка при нагоді
Поклює коренеплоди,
Повисмикує розсаду
І грядки втрамбує радо,
Викликаючи досаду
В тих, що сіє те і садить...
2026.06.02
22:13
Кейданс і Кескейд
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
Хлопця на ймення Джейд
Вхопили у півтемряві
Поки зал набивсь ущерть
Муркіт, шепіт “Нас займи
Раді догодити ми”
2026.06.02
17:31
Бружель шепоче, бо життю радіє,
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
Густа куляста яскравіє крона.
Від сонця струменить тепла надія.
Хизується у розквіті фасоном.
У парах квіти в пазухах листочків,
Плоди блакитно-темні із нальотом
І не розгледіти дрібненькі точки.
2026.06.02
17:10
Не відчуваю запах літніх трав,
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.
Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
Пишу рядки про інше тишком-нишком,
Бо червень чорні квіти розкидав,
Засипавши моє холодне ліжко.
Сьогодні поспішають майже всі
Скупатися в симфонії зеленій,
Знайти натхнення в радісній красі -
2026.06.02
15:29
Покинь-мо нори!- Підемо в гори! -
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
Долучимо до ніг свічада,
Гарячий подих
В струмки занурим,
Немов у міфи
Про Ельдорадо!
На відпочинку водою змиєм,
Відчувши рятівну підтримку
2026.06.02
12:51
Живу минулим, там моє життя
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?
Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
від А до Я, від альфи до омеги!
Від дня народження до забуття
о, де ви, дні мого натхнення, де ви?
Ніколи не корилася вітрам —
плела віночки із маруни, м'яти.
Та тільки душу за любов віддам,
2026.06.02
12:09
Розвелось у нас хвазанів-
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".
Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
Ну просто море хвазанів!
І тепер я часто чую
Їхній, так би мовить, "спів".
Хвазан -птаха наче й гарна,
Та співає ж - аби як.
Не як зовні непомітний
2026.06.02
11:56
Ні, я себе, напевно, знищу
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.
Я спалюю себе на вітрі
В ночах запеклих, дорогих.
Лікую невмолиму тишу
В кімнатах вигаслих, старих.
Слова сховались і принишкли
У погребах німих, сумних.
Я спалюю себе на вітрі
2026.06.02
10:36
V. СОНЦЕ З ПІВДНЯ
Зима 1043 року сковувала Київ кригою, але серця людей палали від хвилювання. На дніпровських схилах зібрався натовп, бо з півдня, пробиваючись крізь засніжені річкові простори, сунула небачена раніше сила. Це повертався в і н.
Біл
2026.06.02
08:43
він вийшов до режиму бога
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
2026.06.02
07:47
Мої сердечні ув'язнення і спускання на землю з високих веж несвобод не передбачають втеч, а тільки терміни. Рецидивістам "не світить" амністія. Час – і тільки він, є тим механізмом, який спрацьовує для свободи – тихо і без ефектів, які притаманні подіб
2026.06.02
05:27
Я міг би загинути вчора
І зараз лежати в труні,
Або в тісноті коридору
Заклякти в останньому сні.
Донині руїни будинку,
Ще теплі від крові й вогню, -
Нагадують кожну хвилинку
Про долю щасливу мою.
І зараз лежати в труні,
Або в тісноті коридору
Заклякти в останньому сні.
Донині руїни будинку,
Ще теплі від крові й вогню, -
Нагадують кожну хвилинку
Про долю щасливу мою.
2026.06.01
19:27
Полюбляю зелене оточення,
Особливо під промені вранішні.
І удосталь росою намочений,
Задурманений квітом акації.
Ще пройтися стежками охайними
Водночас і тужливо, і радісно,
Де жбурляють промінчики барвами
Особливо під промені вранішні.
І удосталь росою намочений,
Задурманений квітом акації.
Ще пройтися стежками охайними
Водночас і тужливо, і радісно,
Де жбурляють промінчики барвами
2026.06.01
17:35
в житті холоднім і похмурім
чогось хотів кудись-там біг
за снами уві снах моїх
і в церкві тільки та премудрість
мене оточували мури
на цім лазурнім небодні
цикуту радили мені
а в перлах порпалися кури
чогось хотів кудись-там біг
за снами уві снах моїх
і в церкві тільки та премудрість
мене оточували мури
на цім лазурнім небодні
цикуту радили мені
а в перлах порпалися кури
2026.06.01
15:25
У кожній з нас є Щось позалюдське.
У кожному. Без винятків. Й неясно
це Щось несимпатичне і жаске
чи неповторно самобутнє і прекрасне?
Воно у нас танцює? Чи лежить
заховане, зарите якнайглибше?
Не через цю відчуженість сюрчить
У кожному. Без винятків. Й неясно
це Щось несимпатичне і жаске
чи неповторно самобутнє і прекрасне?
Воно у нас танцює? Чи лежить
заховане, зарите якнайглибше?
Не через цю відчуженість сюрчить
2026.06.01
14:41
В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
Блиском укрився я, і Світло засяяло світ. Утри стали поодаль і змовлялися проти мене. (…) Муж, який скинув мене зі свого місця на землю (…) ти знищиш їх (…) Не руйнуй творіння Утр і не проганяй
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
КРИМ. ЯЛТА. ПРОЩАННЯ З ІМПЕРІЄЮ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КРИМ. ЯЛТА. ПРОЩАННЯ З ІМПЕРІЄЮ
В цім розваленім часі, весною, в приморському місті
(Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..
Я годую чайок, їхні крики застуджено-строгі.
Млява мінька долярів триває у шопці за рогом.
Пес вганяється в хвилю — й вискакує. Мов виноград
Темно-синій, імлавиться море — і дивно невлад,
Захлинаючись, скрипка біжить “па желєзнай дароґє”,
Де донині проноситься смерч “Варкута —Лєнінґрад”.
Ех, па тундрє, па тундрє!.. Прощайте — совєцьке дитинство,
Поворот з таборів, шістдесятницькі вірші (зразки
Первозвуків німого!), “хрущовка”, що в голову тисне…
Щось ніщо не спеклося із цього снітявого тіста,
Крім жаркої, як пульс маяка: загориться і згасне, — тоски.
Кожен досвід чогось та вартує, принижено твердять
Всі, обрубані досвідом. Кожен — крім досвіду смерті,
Докидаю в рядок і витрушую крихти: познач
Скрайню точку на мапі, приїдь, зупинись на окравчику тверді —
І тебе здожене, наче поїзд по колії, плач.
І, крізь наглий наплив голубого зубовного дзвону,
Розумієш просте і гірке, як вино на розлив:
Можна жити і так — все життя утікаючи з зони,
Можна навіть писати — на вітер, обривками слів…
Тільки множаться сполохи в скронях і небі блідому,
Та срамотна вітчизна, як щоки од згадки, горить:
Півжиття — за плечима. На плечах — ні слави, ні дому.
А попереду — море, яке не здолаєш убрід.
Пропливу! Проживу! Скрізь де хоч’ — в сірниковій коробці
(У лушпайці горіха, як Гамлет!) — аби був добрячий замок!
Лине “плач по империи”, як написав би був Бродський,
Та схолов од плачу і, від’їхавши в Амхерст, — замовк.
Хай хто хоче, той плаче. Я — весело зціплюю зуби:
Надто довго вертіло мене коліщатком і шрубом
По таких жолобах! — що тепер тільки й маю за честь
Пригадать, як щоразу, на доторк кліщів пласкогубих,
Я спорскала, зірвавши різьбу, некрасиво і грубо, —
І котилася в бік опівнічних своїх перехресть!
Недовіра до місця — ось те, чого справді учила
Нас імперія: тим я з дитинства й боялася щілин.
Страх, як бліки крізь листя, торкає юрбу ворушку,
Що тече по бульвару, — сюд-туд в ній мигне ветеранське карчило,
Та з повітря московський акцент обпікає, мов “чілі”, *
Піднебіння — гортань — стравохід — і гузничну кишку…
Це бездомна земля — хто тут жив, той не втік, і запізно
Говорити про це: всяке місце по людях зализне
(З білосніжним оскалом прибій камінцями шкребе).
Час рушати, смеркає. Де я, там і буде вітчизна —
І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.
“Ат праклятай паґоні”, в тропу мандрівного зарібку —
І мені навздогін (кожен має, за що заплатив!)
Бабця в чунях, щокою, як кицьку, придержавши скрипку,
Заянчить хроматизмом, мов духу пускаючись, хрипко, —
Й без усмішки зійде на стрибучий танґóвий мотив…
1994
* - Гатунок перцю
(Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..
Я годую чайок, їхні крики застуджено-строгі.
Млява мінька долярів триває у шопці за рогом.
Пес вганяється в хвилю — й вискакує. Мов виноград
Темно-синій, імлавиться море — і дивно невлад,
Захлинаючись, скрипка біжить “па желєзнай дароґє”,
Де донині проноситься смерч “Варкута —Лєнінґрад”.
Ех, па тундрє, па тундрє!.. Прощайте — совєцьке дитинство,
Поворот з таборів, шістдесятницькі вірші (зразки
Первозвуків німого!), “хрущовка”, що в голову тисне…
Щось ніщо не спеклося із цього снітявого тіста,
Крім жаркої, як пульс маяка: загориться і згасне, — тоски.
Кожен досвід чогось та вартує, принижено твердять
Всі, обрубані досвідом. Кожен — крім досвіду смерті,
Докидаю в рядок і витрушую крихти: познач
Скрайню точку на мапі, приїдь, зупинись на окравчику тверді —
І тебе здожене, наче поїзд по колії, плач.
І, крізь наглий наплив голубого зубовного дзвону,
Розумієш просте і гірке, як вино на розлив:
Можна жити і так — все життя утікаючи з зони,
Можна навіть писати — на вітер, обривками слів…
Тільки множаться сполохи в скронях і небі блідому,
Та срамотна вітчизна, як щоки од згадки, горить:
Півжиття — за плечима. На плечах — ні слави, ні дому.
А попереду — море, яке не здолаєш убрід.
Пропливу! Проживу! Скрізь де хоч’ — в сірниковій коробці
(У лушпайці горіха, як Гамлет!) — аби був добрячий замок!
Лине “плач по империи”, як написав би був Бродський,
Та схолов од плачу і, від’їхавши в Амхерст, — замовк.
Хай хто хоче, той плаче. Я — весело зціплюю зуби:
Надто довго вертіло мене коліщатком і шрубом
По таких жолобах! — що тепер тільки й маю за честь
Пригадать, як щоразу, на доторк кліщів пласкогубих,
Я спорскала, зірвавши різьбу, некрасиво і грубо, —
І котилася в бік опівнічних своїх перехресть!
Недовіра до місця — ось те, чого справді учила
Нас імперія: тим я з дитинства й боялася щілин.
Страх, як бліки крізь листя, торкає юрбу ворушку,
Що тече по бульвару, — сюд-туд в ній мигне ветеранське карчило,
Та з повітря московський акцент обпікає, мов “чілі”, *
Піднебіння — гортань — стравохід — і гузничну кишку…
Це бездомна земля — хто тут жив, той не втік, і запізно
Говорити про це: всяке місце по людях зализне
(З білосніжним оскалом прибій камінцями шкребе).
Час рушати, смеркає. Де я, там і буде вітчизна —
І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.
“Ат праклятай паґоні”, в тропу мандрівного зарібку —
І мені навздогін (кожен має, за що заплатив!)
Бабця в чунях, щокою, як кицьку, придержавши скрипку,
Заянчить хроматизмом, мов духу пускаючись, хрипко, —
Й без усмішки зійде на стрибучий танґóвий мотив…
1994
* - Гатунок перцю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
