Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.13
20:55
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
Така вже доля мрійників самотніх.
В моїх розчаруваннях незворотних
І натяку нема на воскресіння.
Всі "вчора" й "завтра" - тьмяне мерехтіння.
Лишається загрозливе "сьогодні".
Я розчинюсь у вечері осіннім -
2026.10.13
19:53
Охрещених молитва лине
бо ми разом будь-де й коли.
Тебе цей вірус* не поглине
покайся й Господа моли.
Щоб мати участь у молитві,
зручним щоб був для тебе час –
твій стогін хай звучить у битві
бо ми разом будь-де й коли.
Тебе цей вірус* не поглине
покайся й Господа моли.
Щоб мати участь у молитві,
зручним щоб був для тебе час –
твій стогін хай звучить у битві
2026.10.13
15:12
Що відбувається у світі?
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
І виворіт реальності, і зовні
пронизує шалений вітер,
на жаль, багато розвелося довбнів.
Зійшли із розуму від принди
і сліпої влади. Злочинна дія:
встромили ніж у тишу. Кривда
розгулює кривавим буревієм.
2026.10.13
14:44
Він прокидався в лісі,
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
у покинутому будинку
і дивився у туманну даль,
виглядаючи майбутнє
чи нових, небачених потвор
і привидів минулого.
Він жив у своєму
гармонійному світі.
2026.10.13
10:46
Де ви, герої діорами
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
і показухи у бою
шкільної давньої програми,
кого немає у строю
із тими, що ідуть за нами?
Нехай поетам ріже слух
така метафора, незвична
на звук для музикальних вух.
2026.10.13
10:06
У Баден-Бадені москалики* й цикади,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
Та я про те не знаю до пуття,
Шукаю гуглом світові принади,
Для бестіарію надземного життя.
Уважні ще чорніючі зіниці,
Що не лякаються осінньої сльоти -
Гасають ровери, літають повз синиці,
2026.10.13
07:35
Знову осінь: дощ і сирість,
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
І принишклий голий сад, -
І синоптиків нещирість
У прогнозах невпопад.
Знову осінь: жаль і смуток,
І на серці гіркота,
Бо не змінює маршруту
Непотрібна самота.
2026.10.12
22:04
у кращому разі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
2026.10.12
17:23
Наступний дубль? . .
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
2026.10.12
15:28
Жовтень ступає у шовкових шатах,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
2026.10.12
12:23
Я іду в елегійнім тумані
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
Ти мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
КРИМ. ЯЛТА. ПРОЩАННЯ З ІМПЕРІЄЮ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КРИМ. ЯЛТА. ПРОЩАННЯ З ІМПЕРІЄЮ
В цім розваленім часі, весною, в приморському місті
(Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..
Я годую чайок, їхні крики застуджено-строгі.
Млява мінька долярів триває у шопці за рогом.
Пес вганяється в хвилю — й вискакує. Мов виноград
Темно-синій, імлавиться море — і дивно невлад,
Захлинаючись, скрипка біжить “па желєзнай дароґє”,
Де донині проноситься смерч “Варкута —Лєнінґрад”.
Ех, па тундрє, па тундрє!.. Прощайте — совєцьке дитинство,
Поворот з таборів, шістдесятницькі вірші (зразки
Первозвуків німого!), “хрущовка”, що в голову тисне…
Щось ніщо не спеклося із цього снітявого тіста,
Крім жаркої, як пульс маяка: загориться і згасне, — тоски.
Кожен досвід чогось та вартує, принижено твердять
Всі, обрубані досвідом. Кожен — крім досвіду смерті,
Докидаю в рядок і витрушую крихти: познач
Скрайню точку на мапі, приїдь, зупинись на окравчику тверді —
І тебе здожене, наче поїзд по колії, плач.
І, крізь наглий наплив голубого зубовного дзвону,
Розумієш просте і гірке, як вино на розлив:
Можна жити і так — все життя утікаючи з зони,
Можна навіть писати — на вітер, обривками слів…
Тільки множаться сполохи в скронях і небі блідому,
Та срамотна вітчизна, як щоки од згадки, горить:
Півжиття — за плечима. На плечах — ні слави, ні дому.
А попереду — море, яке не здолаєш убрід.
Пропливу! Проживу! Скрізь де хоч’ — в сірниковій коробці
(У лушпайці горіха, як Гамлет!) — аби був добрячий замок!
Лине “плач по империи”, як написав би був Бродський,
Та схолов од плачу і, від’їхавши в Амхерст, — замовк.
Хай хто хоче, той плаче. Я — весело зціплюю зуби:
Надто довго вертіло мене коліщатком і шрубом
По таких жолобах! — що тепер тільки й маю за честь
Пригадать, як щоразу, на доторк кліщів пласкогубих,
Я спорскала, зірвавши різьбу, некрасиво і грубо, —
І котилася в бік опівнічних своїх перехресть!
Недовіра до місця — ось те, чого справді учила
Нас імперія: тим я з дитинства й боялася щілин.
Страх, як бліки крізь листя, торкає юрбу ворушку,
Що тече по бульвару, — сюд-туд в ній мигне ветеранське карчило,
Та з повітря московський акцент обпікає, мов “чілі”, *
Піднебіння — гортань — стравохід — і гузничну кишку…
Це бездомна земля — хто тут жив, той не втік, і запізно
Говорити про це: всяке місце по людях зализне
(З білосніжним оскалом прибій камінцями шкребе).
Час рушати, смеркає. Де я, там і буде вітчизна —
І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.
“Ат праклятай паґоні”, в тропу мандрівного зарібку —
І мені навздогін (кожен має, за що заплатив!)
Бабця в чунях, щокою, як кицьку, придержавши скрипку,
Заянчить хроматизмом, мов духу пускаючись, хрипко, —
Й без усмішки зійде на стрибучий танґóвий мотив…
1994
* - Гатунок перцю
(Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..
Я годую чайок, їхні крики застуджено-строгі.
Млява мінька долярів триває у шопці за рогом.
Пес вганяється в хвилю — й вискакує. Мов виноград
Темно-синій, імлавиться море — і дивно невлад,
Захлинаючись, скрипка біжить “па желєзнай дароґє”,
Де донині проноситься смерч “Варкута —Лєнінґрад”.
Ех, па тундрє, па тундрє!.. Прощайте — совєцьке дитинство,
Поворот з таборів, шістдесятницькі вірші (зразки
Первозвуків німого!), “хрущовка”, що в голову тисне…
Щось ніщо не спеклося із цього снітявого тіста,
Крім жаркої, як пульс маяка: загориться і згасне, — тоски.
Кожен досвід чогось та вартує, принижено твердять
Всі, обрубані досвідом. Кожен — крім досвіду смерті,
Докидаю в рядок і витрушую крихти: познач
Скрайню точку на мапі, приїдь, зупинись на окравчику тверді —
І тебе здожене, наче поїзд по колії, плач.
І, крізь наглий наплив голубого зубовного дзвону,
Розумієш просте і гірке, як вино на розлив:
Можна жити і так — все життя утікаючи з зони,
Можна навіть писати — на вітер, обривками слів…
Тільки множаться сполохи в скронях і небі блідому,
Та срамотна вітчизна, як щоки од згадки, горить:
Півжиття — за плечима. На плечах — ні слави, ні дому.
А попереду — море, яке не здолаєш убрід.
Пропливу! Проживу! Скрізь де хоч’ — в сірниковій коробці
(У лушпайці горіха, як Гамлет!) — аби був добрячий замок!
Лине “плач по империи”, як написав би був Бродський,
Та схолов од плачу і, від’їхавши в Амхерст, — замовк.
Хай хто хоче, той плаче. Я — весело зціплюю зуби:
Надто довго вертіло мене коліщатком і шрубом
По таких жолобах! — що тепер тільки й маю за честь
Пригадать, як щоразу, на доторк кліщів пласкогубих,
Я спорскала, зірвавши різьбу, некрасиво і грубо, —
І котилася в бік опівнічних своїх перехресть!
Недовіра до місця — ось те, чого справді учила
Нас імперія: тим я з дитинства й боялася щілин.
Страх, як бліки крізь листя, торкає юрбу ворушку,
Що тече по бульвару, — сюд-туд в ній мигне ветеранське карчило,
Та з повітря московський акцент обпікає, мов “чілі”, *
Піднебіння — гортань — стравохід — і гузничну кишку…
Це бездомна земля — хто тут жив, той не втік, і запізно
Говорити про це: всяке місце по людях зализне
(З білосніжним оскалом прибій камінцями шкребе).
Час рушати, смеркає. Де я, там і буде вітчизна —
І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.
“Ат праклятай паґоні”, в тропу мандрівного зарібку —
І мені навздогін (кожен має, за що заплатив!)
Бабця в чунях, щокою, як кицьку, придержавши скрипку,
Заянчить хроматизмом, мов духу пускаючись, хрипко, —
Й без усмішки зійде на стрибучий танґóвий мотив…
1994
* - Гатунок перцю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
