Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
2026.06.17
00:09
Вусаті норовисті кентаври
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
Дегустують стиглі яблука
В саду патріарха Ноя:
У дітей Нефели був свій пліт
І свій нечемний човен*
Зроблений з бамбукових стовбурів.
Вони полюбляли кислі істини,
А Ной цінував хмільне і солодке,
2026.06.16
21:42
усякі наші танці
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
у пам’яті далекій
і румба і сіртакі
чи трохи джітербеґ
усі мої прозріння
давалися нелегко
кого за руку брав я
і де вони тепер
2026.06.16
21:18
Тротуар в позолоті –
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
Квітне жовта акація.
Біла травень відкрила,
А сестрі випав червень.
Дерева без борні
Віддають одне одному
Небесами призначену чергу...
Нам би вчитись і вчитись
2026.06.16
11:56
Нарешті я нормально висплюсь
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
За сотні років на землі.
Проступить правда, наче листя.
Прийдуть далекі кораблі.
Примірю я слова на виріст,
Долаючи нові щаблі.
Нарешті правда переможе,
2026.06.16
11:54
Зранку у неділю, в першій,
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
я розплющив очі
від морзянки в мої двері.
Двійка тамагочі,
просто з "Вартової Вежі",
глянцеві-лискучі
простягнули від Єгови
звіщення страшнючі.
2026.06.16
10:44
Дрони круками вгорі —
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
смерть жахну несли на крилах.
В небі, у нічній порі,
від пальби зоря ятрилась.
Гуркотіло навкруги,
та незламна Україна
боронила береги:
2026.06.16
06:33
Тато швидко на лопатки
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
Укладає сина спатки,
А матуся на бочечок
Мостить лагідно малечу
І наспівує годину
Колискову пісню сину.
16.06.26
2026.06.16
02:09
Кому мало територій на землі – під землею доберуть скільки треба.
Низькі люди полюбляють балачки про високі матерії.
Моральне безсилля зазвичай компенсують демонстрацією фізичної сили.
Можна втратити геть усе, але злоба і заздрість залишаються
2026.06.15
20:37
розваж мене чимось небесний зодчий
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
немає тут розваг земних
сьогодні
знаю ми несхожі
ти понад хмарами а я оце на дні
я вірував у вітер
вітер віяв
збираючи ужинки там і сям
2026.06.15
13:25
Я розхлюпую час, ніби воду вечірню.
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
Я розхлюпую спокій, мов стріли часів.
Я іду до порожньої в лісі молільні
У хоралі пророчих і злих голосів.
Я розхлюпую розум, розхлюпую мудрість.
І любов розлітається, ніби вода.
Я розхлюпую біль і задавнену мук
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху
Із морковкою за вухом...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло Якимчук (1958) /
Проза
Гнатова алгебра
ГНАТОВА АЛГЕБРА
Десь після третього курсу навчання в інституті, перебуваючи на канікулах в рідному селі, студент Володька збирався вечеряти, коли хтось постукав у двері.
– Заходьте, відкрито! – відгукнувся Володька.
В хату зайшов сусід, дядько Гнат. Це був кремезний небритий чолов’яга в кирзових чоботях і замизканій маринарці*, з - під якої виглядала відносно чиста сорочка в дрібну синю клітинку.
Дядько Гнат усе життя прожив у рідному селі, мав тільки чотири класи освіти, бо восьмирічка була в сусідньому селі, а батька рано не стало і хтось повинен був допомагати матері по господарству. А потім і в колгоспі треба було комусь робити, щоб город не одрізали. Проте, життям своїм дядько Гнат був цілком задоволений, бо руки мав справні, будинок новий збудував і в господарстві порядок – корова, свиней двоє, гуси, кури і таке інше.
– Здоров, Володька! – загримів він радісним басом, – я оце побачив, що ти приїхав, то дай, думаю, зайду хоч поговорити з ученим чоловіком, та й по сто грам випити не гріх, – і він поставив на стіл пляшку самогону.
– Здрастуйте, дядьку Гнате. Сідайте до столу, в мене якраз картопля зварилась, – відповів йому Володька, нарізаючи шмат сала великим саморобним ножем.
– Ти б хоч розказав, як там у місті люди живуть.
– Та нічого живуть, дядьку, тільки горілка в їх погана, дуже спиртом смердить. Аж перекрутить тебе всього, коли вип’єш. А наша ж така ласкавенька. Ну, будьмо!
Випили та й почали мовчки закусувати. Жуючи шмат сала з картоплею та часником, дядько Гнат пильно придивлявся до Володьчиних книжок, які рядком стояли поруч на підвіконні. Ворушачи губами, він мовчки прочитав по складах назву найтовстішої книги, і сказав:
– Слухай, Володька, дай мому Мітьці “Ал-геб-ру” почитати.
– А що, Ваш Мітька просто так алгебру читає? – здивувався Володька.
– Аякже! Читає, весь час читає. Гній викинути не заставиш, а книжки вже всі перечитав. Грамотний, зараза, вже в дев’ятий перейшов. А оце простудився й лежить з температурою, так просив мене взяти у тебе щось, бо читати нічого.
– Ну, будь ласка, беріть,– засміявся Володька, – Мітька, певно, буде дуже радий алгебру почитати. Тільки скажіть, хай довго не затримує.
Посиділи ще трохи, поговорили про те, про се.
– А скажи мені, Володька, ким ти робити будеш, як вивчишся?
– Отримаю диплом інженера-електрика. Я практику проходив на заводі “Елетроважмаж”, так мене там хвалили і на роботу запросили. Мабуть після закінчення інституту там і буду працювати.
Почали прощатися. Дядько Гнат про алгебру не забув, засунув під пахву і швиденько поніс додому.
– Ну що, тату, взяли що-небудь почитати? – зустрів його Мітька.
– Аякже, взяв. Ось, на!
– Що ж це ви взяли? Це ж – алгебра.
– А ти її що, вже читав?
– Та читав, чита-а-в, – схопився за голову Мітька, – чотири роки читав, але так і не дочитав до кінця!
– Ну от якраз і дочитаєш тепер, поки хворієш.
– Та ви що, тату, це ж вища ма-те-ма-ти-ка!
Дядько Гнат трохи помовчав, починаючи щось здогадуватися, а потім відрізав:
– Ну, то й що, що математика! Он Володька всі математики читає, в нього їх ціле підвіконня, то він скоро буде інженером робити в місті на великому заводі. А ти читаєш якусь юринду! Так що давай, читай, і Володька казав, щоб довго не затримував, бо вона йому й самому потрібна.
І, не чекаючи відповіді, він гепнув дверима та й пішов до хліва гній викидати.
01.12.2006
*Маринарка – запозичений з польської мови синонім слова піджак або жакет. Широко вживається на Поділлі, Волині та багатьох інших областях Правобережної України, де в різні часи панували поляки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гнатова алгебра
ГНАТОВА АЛГЕБРА
Десь після третього курсу навчання в інституті, перебуваючи на канікулах в рідному селі, студент Володька збирався вечеряти, коли хтось постукав у двері.
– Заходьте, відкрито! – відгукнувся Володька.
В хату зайшов сусід, дядько Гнат. Це був кремезний небритий чолов’яга в кирзових чоботях і замизканій маринарці*, з - під якої виглядала відносно чиста сорочка в дрібну синю клітинку.
Дядько Гнат усе життя прожив у рідному селі, мав тільки чотири класи освіти, бо восьмирічка була в сусідньому селі, а батька рано не стало і хтось повинен був допомагати матері по господарству. А потім і в колгоспі треба було комусь робити, щоб город не одрізали. Проте, життям своїм дядько Гнат був цілком задоволений, бо руки мав справні, будинок новий збудував і в господарстві порядок – корова, свиней двоє, гуси, кури і таке інше.
– Здоров, Володька! – загримів він радісним басом, – я оце побачив, що ти приїхав, то дай, думаю, зайду хоч поговорити з ученим чоловіком, та й по сто грам випити не гріх, – і він поставив на стіл пляшку самогону.
– Здрастуйте, дядьку Гнате. Сідайте до столу, в мене якраз картопля зварилась, – відповів йому Володька, нарізаючи шмат сала великим саморобним ножем.
– Ти б хоч розказав, як там у місті люди живуть.
– Та нічого живуть, дядьку, тільки горілка в їх погана, дуже спиртом смердить. Аж перекрутить тебе всього, коли вип’єш. А наша ж така ласкавенька. Ну, будьмо!
Випили та й почали мовчки закусувати. Жуючи шмат сала з картоплею та часником, дядько Гнат пильно придивлявся до Володьчиних книжок, які рядком стояли поруч на підвіконні. Ворушачи губами, він мовчки прочитав по складах назву найтовстішої книги, і сказав:
– Слухай, Володька, дай мому Мітьці “Ал-геб-ру” почитати.
– А що, Ваш Мітька просто так алгебру читає? – здивувався Володька.
– Аякже! Читає, весь час читає. Гній викинути не заставиш, а книжки вже всі перечитав. Грамотний, зараза, вже в дев’ятий перейшов. А оце простудився й лежить з температурою, так просив мене взяти у тебе щось, бо читати нічого.
– Ну, будь ласка, беріть,– засміявся Володька, – Мітька, певно, буде дуже радий алгебру почитати. Тільки скажіть, хай довго не затримує.
Посиділи ще трохи, поговорили про те, про се.
– А скажи мені, Володька, ким ти робити будеш, як вивчишся?
– Отримаю диплом інженера-електрика. Я практику проходив на заводі “Елетроважмаж”, так мене там хвалили і на роботу запросили. Мабуть після закінчення інституту там і буду працювати.
Почали прощатися. Дядько Гнат про алгебру не забув, засунув під пахву і швиденько поніс додому.
– Ну що, тату, взяли що-небудь почитати? – зустрів його Мітька.
– Аякже, взяв. Ось, на!
– Що ж це ви взяли? Це ж – алгебра.
– А ти її що, вже читав?
– Та читав, чита-а-в, – схопився за голову Мітька, – чотири роки читав, але так і не дочитав до кінця!
– Ну от якраз і дочитаєш тепер, поки хворієш.
– Та ви що, тату, це ж вища ма-те-ма-ти-ка!
Дядько Гнат трохи помовчав, починаючи щось здогадуватися, а потім відрізав:
– Ну, то й що, що математика! Он Володька всі математики читає, в нього їх ціле підвіконня, то він скоро буде інженером робити в місті на великому заводі. А ти читаєш якусь юринду! Так що давай, читай, і Володька казав, щоб довго не затримував, бо вона йому й самому потрібна.
І, не чекаючи відповіді, він гепнув дверима та й пішов до хліва гній викидати.
01.12.2006
*Маринарка – запозичений з польської мови синонім слова піджак або жакет. Широко вживається на Поділлі, Волині та багатьох інших областях Правобережної України, де в різні часи панували поляки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
