ГНАТОВА АЛГЕБРА

Десь після третього курсу навчання в інституті, перебуваючи на канікулах в рідному селі, студент Володька збирався вечеряти, коли хтось постукав у двері.
– Заходьте, відкрито! – відгукнувся Володька.
В хату зайшов сусід, дядько Гнат. Це був кремезний небритий чолов’яга в кирзових чоботях і замизканій маринарці*, з - під якої виглядала відносно чиста сорочка в дрібну синю клітинку.
Дядько Гнат усе життя прожив у рідному селі, мав тільки чотири класи освіти, бо восьмирічка була в сусідньому селі, а батька рано не стало і хтось повинен був допомагати матері по господарству. А потім і в колгоспі треба було комусь робити, щоб город не одрізали. Проте, життям своїм дядько Гнат був цілком задоволений, бо руки мав справні, будинок новий збудував і в господарстві порядок – корова, свиней двоє, гуси, кури і таке інше.
– Здоров, Володька! – загримів він радісним басом, – я оце побачив, що ти приїхав, то дай, думаю, зайду хоч поговорити з ученим чоловіком, та й по сто грам випити не гріх, – і він поставив на стіл пляшку самогону.
– Здрастуйте, дядьку Гнате. Сідайте до столу, в мене якраз картопля зварилась, – відповів йому Володька, нарізаючи шмат сала великим саморобним ножем.
– Ти б хоч розказав, як там у місті люди живуть.
– Та нічого живуть, дядьку, тільки горілка в їх погана, дуже спиртом смердить. Аж перекрутить тебе всього, коли вип’єш. А наша ж така ласкавенька. Ну, будьмо!
Випили та й почали мовчки закусувати. Жуючи шмат сала з картоплею та часником, дядько Гнат пильно придивлявся до Володьчиних книжок, які рядком стояли поруч на підвіконні. Ворушачи губами, він мовчки прочитав по складах назву найтовстішої книги, і сказав:
– Слухай, Володька, дай мому Мітьці “Ал-геб-ру” почитати.
– А що, Ваш Мітька просто так алгебру читає? – здивувався Володька.
– Аякже! Читає, весь час читає. Гній викинути не заставиш, а книжки вже всі перечитав. Грамотний, зараза, вже в дев’ятий перейшов. А оце простудився й лежить з температурою, так просив мене взяти у тебе щось, бо читати нічого.
– Ну, будь ласка, беріть,– засміявся Володька, – Мітька, певно, буде дуже радий алгебру почитати. Тільки скажіть, хай довго не затримує.
Посиділи ще трохи, поговорили про те, про се.
– А скажи мені, Володька, ким ти робити будеш, як вивчишся?
– Отримаю диплом інженера-електрика. Я практику проходив на заводі “Елетроважмаж”, так мене там хвалили і на роботу запросили. Мабуть після закінчення інституту там і буду працювати.
Почали прощатися. Дядько Гнат про алгебру не забув, засунув під пахву і швиденько поніс додому.
– Ну що, тату, взяли що-небудь почитати? – зустрів його Мітька.
– Аякже, взяв. Ось, на!
– Що ж це ви взяли? Це ж – алгебра.
– А ти її що, вже читав?
– Та читав, чита-а-в, – схопився за голову Мітька, – чотири роки читав, але так і не дочитав до кінця!
– Ну от якраз і дочитаєш тепер, поки хворієш.
– Та ви що, тату, це ж вища ма-те-ма-ти-ка!
Дядько Гнат трохи помовчав, починаючи щось здогадуватися, а потім відрізав:
– Ну, то й що, що математика! Он Володька всі математики читає, в нього їх ціле підвіконня, то він скоро буде інженером робити в місті на великому заводі. А ти читаєш якусь юринду! Так що давай, читай, і Володька казав, щоб довго не затримував, бо вона йому й самому потрібна.
І, не чекаючи відповіді, він гепнув дверима та й пішов до хліва гній викидати.
01.12.2006
*Маринарка – запозичений з польської мови синонім слова піджак або жакет. Широко вживається на Поділлі, Волині та багатьох інших областях Правобережної України, де в різні часи панували поляки.