Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, наче тополь в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло Якимчук (1958) /
Проза
Гнатова алгебра
ГНАТОВА АЛГЕБРА
Десь після третього курсу навчання в інституті, перебуваючи на канікулах в рідному селі, студент Володька збирався вечеряти, коли хтось постукав у двері.
– Заходьте, відкрито! – відгукнувся Володька.
В хату зайшов сусід, дядько Гнат. Це був кремезний небритий чолов’яга в кирзових чоботях і замизканій маринарці*, з - під якої виглядала відносно чиста сорочка в дрібну синю клітинку.
Дядько Гнат усе життя прожив у рідному селі, мав тільки чотири класи освіти, бо восьмирічка була в сусідньому селі, а батька рано не стало і хтось повинен був допомагати матері по господарству. А потім і в колгоспі треба було комусь робити, щоб город не одрізали. Проте, життям своїм дядько Гнат був цілком задоволений, бо руки мав справні, будинок новий збудував і в господарстві порядок – корова, свиней двоє, гуси, кури і таке інше.
– Здоров, Володька! – загримів він радісним басом, – я оце побачив, що ти приїхав, то дай, думаю, зайду хоч поговорити з ученим чоловіком, та й по сто грам випити не гріх, – і він поставив на стіл пляшку самогону.
– Здрастуйте, дядьку Гнате. Сідайте до столу, в мене якраз картопля зварилась, – відповів йому Володька, нарізаючи шмат сала великим саморобним ножем.
– Ти б хоч розказав, як там у місті люди живуть.
– Та нічого живуть, дядьку, тільки горілка в їх погана, дуже спиртом смердить. Аж перекрутить тебе всього, коли вип’єш. А наша ж така ласкавенька. Ну, будьмо!
Випили та й почали мовчки закусувати. Жуючи шмат сала з картоплею та часником, дядько Гнат пильно придивлявся до Володьчиних книжок, які рядком стояли поруч на підвіконні. Ворушачи губами, він мовчки прочитав по складах назву найтовстішої книги, і сказав:
– Слухай, Володька, дай мому Мітьці “Ал-геб-ру” почитати.
– А що, Ваш Мітька просто так алгебру читає? – здивувався Володька.
– Аякже! Читає, весь час читає. Гній викинути не заставиш, а книжки вже всі перечитав. Грамотний, зараза, вже в дев’ятий перейшов. А оце простудився й лежить з температурою, так просив мене взяти у тебе щось, бо читати нічого.
– Ну, будь ласка, беріть,– засміявся Володька, – Мітька, певно, буде дуже радий алгебру почитати. Тільки скажіть, хай довго не затримує.
Посиділи ще трохи, поговорили про те, про се.
– А скажи мені, Володька, ким ти робити будеш, як вивчишся?
– Отримаю диплом інженера-електрика. Я практику проходив на заводі “Елетроважмаж”, так мене там хвалили і на роботу запросили. Мабуть після закінчення інституту там і буду працювати.
Почали прощатися. Дядько Гнат про алгебру не забув, засунув під пахву і швиденько поніс додому.
– Ну що, тату, взяли що-небудь почитати? – зустрів його Мітька.
– Аякже, взяв. Ось, на!
– Що ж це ви взяли? Це ж – алгебра.
– А ти її що, вже читав?
– Та читав, чита-а-в, – схопився за голову Мітька, – чотири роки читав, але так і не дочитав до кінця!
– Ну от якраз і дочитаєш тепер, поки хворієш.
– Та ви що, тату, це ж вища ма-те-ма-ти-ка!
Дядько Гнат трохи помовчав, починаючи щось здогадуватися, а потім відрізав:
– Ну, то й що, що математика! Он Володька всі математики читає, в нього їх ціле підвіконня, то він скоро буде інженером робити в місті на великому заводі. А ти читаєш якусь юринду! Так що давай, читай, і Володька казав, щоб довго не затримував, бо вона йому й самому потрібна.
І, не чекаючи відповіді, він гепнув дверима та й пішов до хліва гній викидати.
01.12.2006
*Маринарка – запозичений з польської мови синонім слова піджак або жакет. Широко вживається на Поділлі, Волині та багатьох інших областях Правобережної України, де в різні часи панували поляки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гнатова алгебра
ГНАТОВА АЛГЕБРА
Десь після третього курсу навчання в інституті, перебуваючи на канікулах в рідному селі, студент Володька збирався вечеряти, коли хтось постукав у двері.
– Заходьте, відкрито! – відгукнувся Володька.
В хату зайшов сусід, дядько Гнат. Це був кремезний небритий чолов’яга в кирзових чоботях і замизканій маринарці*, з - під якої виглядала відносно чиста сорочка в дрібну синю клітинку.
Дядько Гнат усе життя прожив у рідному селі, мав тільки чотири класи освіти, бо восьмирічка була в сусідньому селі, а батька рано не стало і хтось повинен був допомагати матері по господарству. А потім і в колгоспі треба було комусь робити, щоб город не одрізали. Проте, життям своїм дядько Гнат був цілком задоволений, бо руки мав справні, будинок новий збудував і в господарстві порядок – корова, свиней двоє, гуси, кури і таке інше.
– Здоров, Володька! – загримів він радісним басом, – я оце побачив, що ти приїхав, то дай, думаю, зайду хоч поговорити з ученим чоловіком, та й по сто грам випити не гріх, – і він поставив на стіл пляшку самогону.
– Здрастуйте, дядьку Гнате. Сідайте до столу, в мене якраз картопля зварилась, – відповів йому Володька, нарізаючи шмат сала великим саморобним ножем.
– Ти б хоч розказав, як там у місті люди живуть.
– Та нічого живуть, дядьку, тільки горілка в їх погана, дуже спиртом смердить. Аж перекрутить тебе всього, коли вип’єш. А наша ж така ласкавенька. Ну, будьмо!
Випили та й почали мовчки закусувати. Жуючи шмат сала з картоплею та часником, дядько Гнат пильно придивлявся до Володьчиних книжок, які рядком стояли поруч на підвіконні. Ворушачи губами, він мовчки прочитав по складах назву найтовстішої книги, і сказав:
– Слухай, Володька, дай мому Мітьці “Ал-геб-ру” почитати.
– А що, Ваш Мітька просто так алгебру читає? – здивувався Володька.
– Аякже! Читає, весь час читає. Гній викинути не заставиш, а книжки вже всі перечитав. Грамотний, зараза, вже в дев’ятий перейшов. А оце простудився й лежить з температурою, так просив мене взяти у тебе щось, бо читати нічого.
– Ну, будь ласка, беріть,– засміявся Володька, – Мітька, певно, буде дуже радий алгебру почитати. Тільки скажіть, хай довго не затримує.
Посиділи ще трохи, поговорили про те, про се.
– А скажи мені, Володька, ким ти робити будеш, як вивчишся?
– Отримаю диплом інженера-електрика. Я практику проходив на заводі “Елетроважмаж”, так мене там хвалили і на роботу запросили. Мабуть після закінчення інституту там і буду працювати.
Почали прощатися. Дядько Гнат про алгебру не забув, засунув під пахву і швиденько поніс додому.
– Ну що, тату, взяли що-небудь почитати? – зустрів його Мітька.
– Аякже, взяв. Ось, на!
– Що ж це ви взяли? Це ж – алгебра.
– А ти її що, вже читав?
– Та читав, чита-а-в, – схопився за голову Мітька, – чотири роки читав, але так і не дочитав до кінця!
– Ну от якраз і дочитаєш тепер, поки хворієш.
– Та ви що, тату, це ж вища ма-те-ма-ти-ка!
Дядько Гнат трохи помовчав, починаючи щось здогадуватися, а потім відрізав:
– Ну, то й що, що математика! Он Володька всі математики читає, в нього їх ціле підвіконня, то він скоро буде інженером робити в місті на великому заводі. А ти читаєш якусь юринду! Так що давай, читай, і Володька казав, щоб довго не затримував, бо вона йому й самому потрібна.
І, не чекаючи відповіді, він гепнув дверима та й пішов до хліва гній викидати.
01.12.2006
*Маринарка – запозичений з польської мови синонім слова піджак або жакет. Широко вживається на Поділлі, Волині та багатьох інших областях Правобережної України, де в різні часи панували поляки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
