Мріями укрите, наче маревом,
Край казковий в райдужній імлі,
Українське озеро Онтаріо
На канадській нечужій землі.

Думкою сягнувши безборонно,
там своїх зустрінемо не раз.
На вкраїнських вулицях Торонто
Звичні ймення Леся і Тарас.

Хто побачить світу не хотів би?
А сягнути раю — поготів!
Справжній смак того м'якого хліба
Знає тільки той, хто його їв.

Рідний дім з добра ніхто не кине,
Щоб шукати щастя хтозна-де.
Наша щедра мамо, Україно,
Чом не бережеш своїх дітей?

Відлітає ключ нежуравлиний,
Знов і знов летить за океан.
Наша спільна мамо, Україно,
То іще одна із твоїх ран.

* * *
Убити? Ні суддею ані катом
Не стань! Лиш вчасно очі опусти.
І руки вмий. О скільки нас, Пілатів!
І вистачає поки що води.

* * *
На урожай нема мені поліття,
Нема часу поглянути увись.
Над головою шурхотять століття,
Упевнено простуючи кудись.

І кулею з кривого пістолета,
Що випустив невдалий жартівник
Летить блакитно колами планета,
Земля — наш велетенський мурашник.

* * *
Всі стріли — у груди,
Хоч плач, хоч кричи,
Хоч бийся об стіни чужі головою.
О, люди, ви — люди?
Слова чи мечі?
Для кого так щиро нагострено зброю?

Кортить повернути
У рані ножа,
Бо раптом загоїлось, переболіло.
Не стрелю у спину.
Гіркого вірша
Засіють сльозами отруєні стріли,
Аби проти граду каміння гукнути:
О люди! Ви — люди??