ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2024.07.18 19:19
Питаєте, чи знав я Богуна? –
Старий не став з отвітом поспішати.
Узявся по кишенях щось шукати
І, зі словами: - От же де вона! –
Дістав з кишені люльку. Взяв капшук.
Набив старанно зіллям. Затягнувся.
Тоді лиш до розмови повернувся,
Узявши люльку у

Володимир Каразуб
2024.07.18 18:30
Коли забракне чуття, і тому говоритимеш прозою,
Коли здаватиметься, що усі слова,
Мов на вітер
Нанизане листя розсипається по землі
Шелестить в цьому вихорі смутку і безнадії,
Я повторю: не смій! Убиратись у схоплений відчай,
Я повторю: не смій! П

Володимир Ляшкевич
2024.07.18 14:31
Що не так? Чи сюди не звертають з доріг?
На вустах вороння і зневажливий сміх.
Я би далі промчав - у спокійнішу ніч,
та втомився мій кінь і мете зусібіч.

- За притулок, господарю, дам дві ціни.
А одежі брудні, бо вертаю з війни,
де не те щоби виг

Микола Дудар
2024.07.18 14:16
Восьмий поверх вже під першим
А під’їзд порожній, ось
Небо згарищем підпершись,
Перекинулося в щось…
А автівочки, що поруч,
Враз позбулись коліщат
Вирва зліва і праворуч
Хтось над ними затріщав…

Світлана Пирогова
2024.07.18 12:14
Як легко можна словом обпекти
Тендітну ауру людини,
Неначе сир блакитний посікти,
Не відчувать химер провину.

Шубовснути камінням в океан
З усмішкою, бо все ж на троні.
І що Медузі до відкритих ран,

Тетяна Левицька
2024.07.18 09:30
Ти, за справжню любов, не губи,
надихай, як бувало раніше,
бо ще здатна поцілити віршем
у самісіньке серце снаги.

Вразить лагідним поглядом і
залюбити до млосної смерті.
Легше шкіру з невинного здерти

Микола Соболь
2024.07.18 07:49
Закохані у ранок ловлять мить.
На березі Дніпра рахують хвилі.
Допоки місто безпробудно спить,
князь Володимир із хрестом на схилі
тихцем зорі шепоче: «Отче наш…»
і голуби цілуються відкрито,
малиновим заходиться пейзаж,
кінь Муромця вицокує копито

Віктор Кучерук
2024.07.18 05:41
І голод нас мучив, і болі стрясали,
Але ми стерпіли й сильнішими стали, –
Не втратили пам’ять і втримали віру,
Що можем здолати підступного звіра.
Він розбрат посіяв і зроджує чвари,
Щоб дужче принизить й сильніше ударить, –
Вбиває нещадно й улещ

Козак Дума
2024.07.18 05:35
Метелик вилупився вранці,
попереду ще цілий день.
Розправив крила він у танці
і морі радісних пісень!

Приємний бриз, червоні маки,
рулади голосні цикад,
а на загал: прямі ознаки –

Артур Курдіновський
2024.07.18 01:21
Хотілося - в майбутнє, за вітрилом!
Бажалося - вперед, назустріч снам!
Надати шанс слабким терплячим крилам
Забути назавжди останній злам.

Єдиним рухом, сильним чи безсилим,
Наперекір залізним стусанам
Перетворити на квітковий килим

Микола Дудар
2024.07.17 20:11
Вечір, вечір, вечір, вечір…
Днем теж саме, в ніч також
Біль відмовився від втечі
Трохи втомлений, отож…

Ним зав’язані шнурочки…
Закінчився вихідний…
Головні у нас візочки

Іван Потьомкін
2024.07.17 16:45
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
Колись стежки її

Марія Дем'янюк
2024.07.17 14:10
Я народився! Акушер...мамуся...
Заплачу - голосом до них озвуся!

І що це? Гучно звук тривоги лине.
В очах дитяти подиву краплини.
Та крик життя долає звук сорени,
На цій землі вовік Благословенній.

Микола Соболь
2024.07.17 07:36
Маленький ліхтарик дарує обмежене світло,
але і такому радієш, якщо у пітьмі.
Коли серед ночі промінчиком доля розквітла,
назустріч людині спішать рятівні ліхтарі.
За вогником вогник засяють великі проспекти,
свіча за свічею осяє вогонь небосхил.
Па

Віктор Кучерук
2024.07.17 06:53
Земля розпечена, як деко,
Уже в тінистому садку,
Де, знемагаючи од спеки,
Ховаюсь нині в холодку.
Прибите курявою листя
Сивіє сумно на очах, -
Нема відтінків кольористих,
Але удосталь є комах.

Олена Побийголод
2024.07.17 06:17
Жили-були на світі дві феї, Юропея та Москвошвея. Юропея була світла, а Москвошвея темна. Юропея – добра, а Москвошвея – лиха. І от якось фея Москвошвея начаклувала гніздо драконів, вогнедишних летючих зміїв. Вони вилуплювались з великих яєць, летіли до
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07

Галюся Чудак
2023.11.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Лазірко / Проза / Вірші забрані з відділу поезія

 Небесні алгоритми
Образ твору Амінна
------
Чи не тому вуста німі,
що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох
цей безупинний діалог
душі і тіла, дня і ночі.
Від вітру мова затріпоче,
напише тиші некролог.
У кожнім слові яв пророчий...
Я зліг -
пробач, лебідко, що не зміг
уберегти дзвінкий твій сміх
від кривди в серці передзвону
і ти дивилась, мов ікона,
як вітер мів мене, мов сніг
за рамки Божого Закону
у небуття.
Втомилось дихати життя
і настіж двері вороття...,
а за дверима Правди лоно
приймає душі невагомі.
Від невагомості - я стяг,
хвилююся, заходжу в кому.
Уста,
тягніть до сонця нить обав,
нехай згорить, що посплітав
моїм думкам - хмільним драконам
той, хто божився во дні они
перетворити love на став,
а став найпершим Ал Капоне
посеред тьми.
Гріхом ховався між людьми,
дорогу гриз до Колими,
міняв кровицю на кордони
і роздавав катам пардони.
Моя Мадонно, ти слізьми
не перебудиш царство сонне.
З цих рук
по жерлі вилитім із мук
піде на страту, мов на звук,
твоя дитина... і загине
без краплі власної провини.
Скажи мені, Свята, - Чому
на місці ката серце сина?
Далебі
той хрест несеться по тобі
і тінню падає в журбі
на той бік потойбіччя косо,
на смерть чекає безголосу
нестримний рани біль
і проростає світла просом
амінь.

5 Грудня 2008

=========================================

Мотивація
---------
Який мотив - такою й пісня перелине,
тримася віри, кривді вивертай нутро.
Накаркають із неба трубадури нині
і може Всеволод на щастя дасть добро.

М`ясце, кістки та рідина для змиву честі,
надійний міксер, щедра трапеза вождів.
Дороги Хресні та підйоми Еверестні,
над головами Вічне Царство для душі.

До ран змагання - стати ближче до корита
та вибиватись в люди ліктем та плечем,
переривати плин життя, віднови шити,
приймати Дар Небесний радістю й плачем.

А ти молись за блискавичну процедуру,
аби не схибив той, хто серце нашпиля,
аби не чути болю, плюскоту, тортури
і щоб до Спаса в зливах вмилася земля.

6 Березня 2008



=========================================

Видих строфою
--------------
Тебе на світ я видихав строфою,
паперу цнота відцвіла в чорнилі.
Тихіше тиші, під нічним конвоєм
вели думки пегасів біло-крилих.

Де двоєдине "між" палало в скрусі,
світилося, мов бідність від обносків -
там гріх зігрів у спогадах спокусу,
у шкіру гусячу вбирався лоскіт.

Розсипався годинник, мов Сахара,
бо час набрати пам`ять, наче воду
у горб верблюжий. З чарами мольфара -
оазою піскам навожу вроду.

Думкам-вітрам немає переводу,
всі пелюстки розвіяні та милі.
Ловлю у кожнім зайвім слові подив
та відганяю світ за очі - милі.

До вікон темінь треться, наче кішка,
її годує сяйвом місяць ситий.
Пегаси - вільні, а дорога - пішки
веде туди, де пролітали миті

і кликали під клекіт за собою,
гніздилися на небі у притворі.
Тебе на світ я видихав строфою,
щоби в падінні завмирали зорі.

3 Червня 2008

=========================================

Бажання тишi
------------
Раптово стало тихо -
посходились дороги,
набрав повітря вітер,
щоби спинити біг.
А ти - лежи - не дихай,
терпи - це все від Бога -
в чужому серці грітись,
як власне не зберіг.

Чуже хоч серце - рідне,
не витримає стуку,
бо ти, хоч і холодний,
та пам`ять - біль напів.
Як в щасті стало бідно,
глухі довкола звуки,
благання, мов безодня -
кричи - бракує слів.

Уста - за тебе змолять,
по цвяху вб`ють безрадність,
накриють, наче матір
кровиночку до сну.
Поля рясного болю -
окроплені безладно
слізьми гіркої втрати,
в полоні полину.

Тремтять від серця брами -
то відлітає небо
і вітер огортає
у плащаницю тям.
І так бракує грама
життя у всіх для тебе,
що хочеться не раю,
а грішного життя -

бо раптом стало тихо -
посходились дороги,
набрав повітря вітер,
щоби спинити біг.
А ти - лежи - не дихай,
терпи - це все від Бога -
в чужому серці грітись,
як власне не зберіг.

13 Червня 2008

=========================================

Менi наснилась вiчнiсть
-----------------------

Горе мені з собою - сам у собі згораю.
Горе - не за горами, небо - за небокраєм.
"Гірко" - вітри співають, гірко мені від співу,
права щока палає, дайте... - щоб гріло ліву.

Дайте - прийти до себе - зовсім чи просто в гості,
вилити світло в небо та не набрати злості.
Дайте - забутись знову, як забувають мову,
бо не тече розмова, бо висихає слово.

В тиші - крило підбите, очі - люстерка страху,
тихше - я хочу жити, ближче - земля і плаха.
Горло сідає з крику - спокій прийде, як сяде.
Мить - воскресіння вічне, мир - непочатий задум.

Виросли звуки з серця та розійшлись без бою -
біль - глибина коріння, кров - три ковтки гіркої...
А на межі між домом і необачним кроком
сонце вкладає землю у недозріле око.

Горю - горіти довго. Довше - тримати віру,
будьте мені за ката, майте на кару міру.
А як настане досить, а як пристане мати -
вийде на світ сльозою з мене Пречиста Мати.

16 Червня 2008

=========================================
Вiдгомонiла канонада
--------------------
Відгомоніла гніву канонада,
у танці з вітром - серця попелище.
Не райсько в тиші, в недогарку саду
рубці від пролежнів з каміння. Нищу

бездіями, що нікуди подіти,
розрадами, що тільки винам раді -
лелітки-дні з нічного лету літа
і карби уст відтворені в помаді.

Коріння - курінне, а віти з марень
та колискових при колисці болю.
Нахмурені по небокраю хмари
збирають дощ на чорну парасолю.

Розсіяні кралини, наче спомин -
про те відлуння голосів неспинних,
про те повітря, що пропахло домом,
про все терпке, в котрім знаходять винних.

17 Червня 2008

=========================================

Передбачення старості (original)
---------------------
Злітала молодість життям, як лист осінній,
зносилася у зморшках по обличчю в старість.
Та світла досить, на вагу небес - терпіння.
Ще молока не витер, а волосся - хмари

колише той колишній духоплавець мрії,
котрий здіймався з хатнім димом геть за очі,
на обрій засилав ледь розпростерті вїї
та напивався волі в подумках досхочу.

Блукає виразність по окулярних колах,
вишукуючи постать у роках - зелену,
котра не знала ні доріг, ні смаку коли,
ні ролі, ні суфлера й декорацій сцени.

Та мружаться у відповідь роки байдужі,
їм не дісталась вічність - лиш обгортка слави,
їх стало доста - просто стати мужнім мужем,
давати серце без гарантій у заставу.

Неначе сніг на сонці, вицвіли обави
зате, що вухо в морі тиші наловило.
Ще молока не витер, не зіграв на "браво",
а Бог вагу небес йому зі срібла вилив.

18 Червня 2008

=========================================

Передбачення старості (short version)
---------------------
Злітала молодість осінньо,
а зморшки заносили старість.
Та світла досить, як терпіння.
Ще молока не витер... Хмари

колише той - хто мрії гріє,
хто з хатнім димом йде за очі,
на обрій засилає вїї,
дощем впиваєтся досхочу.

Блукає виразність по колах,
не бути постаті - зеленій,
доріг незнаній й смаку коли,
чужій для декорацій сцени.

Та мружаться роки байдужі,
за вічність - лиш обгортка слави,
їх доста - стати мужнім мужем
і дати серце у заставу.

Та дзеркало марудить світом,
вдає, що усмішку зловило.
Ще молока не витер... Світоч
вагу небес у сріблі вилив.

18 Червня 2008

=========================================

Прибився сон
------------
До берега тепла прибився сон,
думки неслися морем-по-коліна
і задавали у питаннях тон
самі собі. Та хвилі-пілігрими

то роздягали правду догола,
то вивертали їй нутро. В забавах
зібрали гілля звуків у слова
та розпалили на устах заграву

зі сповіді, омани та ідей,
великих слів із ликом лицемірів.
Вони ставали схожі на людей
з очима загнаних до клітки звірів,

з піною бузувірства у ротах,
з любов`ю зданою за гріш скорботі.
Домайоріє чорний неба стяг
і сон занепаде в холоднім поті,

зліпивши клопіт променем ясним.
Він, сколесований від півне-співу,
впаде у море-по-коліна тим,
кого чекатиме на віях диво.

19 Червня 2008

=========================================

Вмiстимiсть
-----------
(верлібр)

Серце моє - вмістиме.
Стиснуто скільки:
дві Батьківшини
(одна рідна, інша мачуха)
і два життя пережитих
одне знайшло себе,
інше - майже вже втрачене.
Але обидва
на самісінькому дні,
але обидвом
пальця до рота не сунь -
бо пальці різні бувають,
а рот потребує зубів.
А голова знає, що
у рота - ще рота ротів
і тому - болить.
І добре, що болить -
значить ще не фанера -
пролітати важче.
(стукає три рази по столу)
О, схоже прийшов час,
а відчиняти за кожним стуком -
в крові тепла забракне,
мостів на зуби не вистарчить -
аби пережувати кожне слово,
сказане навздогін думці
і проковтнути правду
та не подавитись нею.
Пережовуй -
доки соки не витиснеш,
решта виплюнь
на дорогу -
воно не змарнується,
як і райське надкушене яблуко.
Напевно Бог
таки залишив змія у ньому
і той навчився любити
яблучну м`якоть
і стало якблуко для нього
домом і поживою -
ну чи не рай?
Яке довге повернення
до себе -
все трачу і втрачаю,
а землі, щоб не гризти,
все меншає.
Знаю, де коріння впустив,
але глибина його
одній долі відома.
Так і живу -
одним серцем,
одним подихом
і сподіваюся,
що стане завра
ще одним вчора,
що розійдеться
всесвіт
у розданому
по стуку
серці.

20 Червня 2008

=======================================

Промовчати вголос
-----------------
Я промовчу тобі -
чому
ці дні,
мов пси бездомні,
перебігають через тьму
в моєму серці
соннім.
Я не будитиму його -
обережу від крику,
від розривання лютого
у пориванні
дикім.
Нехай лежить...
на ньому сніг,
під ним тепліше
болю.
У чорно-білі пасма
снів
любові вкрите поле.
Ці сни, як дим
закритих тем,
що стелиться
під ноги -
здається глибшає
просте,
кістки крихкі
в дороги.
І як не глянь -
то ближче ніч
та небо очі тулить,
і що не стук -
то смерті клич,
до скронь
приперте дуло.
Надуло поспіху
під крок,
надути - неможливо
моїх розколених думок,
в морозі -
крапель зливи.
Немиті миті
змиті
з дна,
їх пам`ять
спопелила.
Вона була колись
одна,
тепер танцює
з пилом
останнє танго
забуття.
Чужим життям -
не жити,
своє снує
без вороття,
по ньому
долю шито.
Розлізлим літом
по краях
іде на страту
світло
і ніби доля -
ще моя,
а піддається
вітру.
Згасає всесвіт
на очах,
чутки поза очима,
живився ними
чорний птах,
та розносив
живими.
Не вирости
із ран рубцям -
у ранці ранку холод,
у рамці думки -
до лиця
підкотить німба коло.
І я уголос
вийму біль,
щоби пропік до
плачу.
А як засохне
раптом сіль,
то Бог мене
побачить,
то Бог мене
пробачить.

20 Червня 2008

========================================

Розбитки
--------
О, дно - тобі б урвати куш.
Господній душ прийміте благо -
в терпкім охрещенні відваги
дитинний легіт скине муж.

Почує міць в руках стерно
і стане компас наслухати,
де не хитається палата
і незадраєне вікно.

Попереду дев`ятий вал,
розбитки серця, очі хлані
та хвищі дебоширства п`яні,
що у габний впускають чвал

на всі чотири, до... чортів,
немов на леприн бал чи скази,
немов надихатись відрази
й відразу збутись почуттів.

А Бог подумає за всіх -
кого до берега пригнати,
за ким забожеволить мати
у тім, що сина не вберіг.

24 Червня 2008

======================================

Погляд у море
-------------
Не опускають голови,
коли вітрила рвуться вгору,
а перса оголяє море,
де подих чайкою - лови.

На пірсах бісер кораблів
розгублює себе хвилево,
де сіль у шатах кришталевих
заходить за борти без слів.

Стенають плечі небеса -
з них ночі спало запинало,
воно безнебне - тінню стало.
Злий вітер хвилі покусав

і свище хвищею чимдуж.
"Палундра!" вирвалось зусюди,
щурині ниточки посудин
забились в капілярах душ.

Не опускають голови,
цілують оберіг хрестатий,
червона - кожноденна дата,
життя ж бо дихає - лови.

24 Червня 2008

======================================

Ще не вечiр
-----------
Згасли голоси віддалеки,
руку простягнула порожнеча -
дайте краплю серця для щоки,
винесіть мене, бо ще не вечір.

Дихання на звуки назбирав -
горлицями з горла їм летіти,
всістися на барку бога Ра -
співом відігріти душу світу.

Третє око - мій віддалемір,
треті півні - ангели спасіння.
Світ - не намовчався до сих пір,
я з тих пір - видушую терпіння,

як сухе вино. Воно в терпку
вистоїться горлиць воркотнечу -
вийде серця крапля на щоку,
при падінні випростую плечі -

гляньте, як згорає течія.
Ангели, кричіть аж до знемоги -
ви мене врятуєте і я
раною відкриюся у Бога.

26 Червня 2008

======================================

Climbing
--------
A deep some breath before start talking…
When walking up – the world gets smaller
with colder steps while body’s rocking,
with frozen sights and drifty colors.

It seems like sky is eyes-wise falling
and all its stars get piece of pupil.
The view is stolen by forestalling,
broadcasting - hung for being scrupled.

As closer peak – as much grows stillness,
as heart gets less to pump and listen.
The wind grabs breath with all its illness
and makes blue eyes to chill in glisten.

So priceless price to pay for climbing -
these countless steps of try-&-error,
this slacken sense of loss in timing,
this never known – “what’s after” era.

30 June 2008
======================================

Анемiя ночі
---------------
Голе тіло неба - видно дно,
геохори згарище над ним,
гар пташиний осідає сном,
глобою від вітру гнеться дим.

Сутінок сутана на гіллі.
Гасне, мов пуста гасниця, зір -
він стуляє обрій до землі,
щоби назбирати в небі зір.

П`ють серцебиття гамадні дні,
ночі виливають з нього страх.
Як до гаспида зірок на дні,
так до Господа доріг на дах.

Вкорочу гасилом світлу вік,
галс, як гасло, взятий - там,
де дно,
де незлічено вмирає лік
і чи жити, вмерти -
все одно.

1 Липня 2008

======================================

Тільки серцем
-----------------------
Віддай мене
за муки тіла
смерті.
Змели -
за всі гріхи, що замолив.
Приймай обіт мовчання -
за відвертість,
за чистий лист у білому конверті,
та до приходу сонця -
відболи.
З води -
словесні ріки поміліли
і вийшло море крику
з берегів.
Не вигасає кровообіг
в жилах,
хоч дихає бідою в тім`я
злива
та сиплеться на світ очима
гнів.
Змоловся стук -
аж стали скроні білі,
аж проясніли кроки з тиші геть.
А замість болю -
бився жаль у тілі
здавили світло змієвиці цвілі,
вичавлюючи в муках з тіла
смерть.
Синіло на устах,
коли стікала,
та не давала душу
відвести.
І скільки би не дихав -
тільки мало,
та скільки би не билось
серце з шалу -
без нього не дійдеш
до Бога
Ти.

3 Липня 2008

======================================

Заятрiла давня рана
--------------------
Не дочекалася своєї сивини
не встигла вивести в дорогу сина.
І, ніби в серце, бились цвяхи до труни
та в душу засипалась домовина.

А так молила Господа - Не приведи,
дай доплекати кучері малечі,
доплакати себе, напитися води,
весну вдихнути, розгорнути плечі

до світла, радості й домашнього тепла.
Нема - земля ті плечі огорнула,
вона не вчула, як вже янголом була
i раною невгоєно заснула.

А заятріє - плакати немає чим,
один лиш біль поперек горла стане
і не виходить, душить - скільки не кричи,
чим грунт пухкіший - глибше рана.

Недовго задувалося життя - О, Бо...
і ніби все на світі погасили,
і ніби нас не стало нам обом.
Змілілий світ цей, як немилий.

А сльози вмили, вирвалось скупе "пробач",
гірка давно гоїти вже не в змозі,
сьогодні став дорогою до Тебе - плач,
а завтра - Ти зустрінеш на порозі.

6 Червня 2008

======================================

Затишно
-------
Ікону - свічці, хрест - вікну.
Сум видихаю, та не в стані
змістити звуки в нотнім стані,
щоб чути музику одну.

То я їх тну - цих глос моток,
вкладаю спати насторогу
там, де поклони б`ються Богу
та припиняє шепіт крок.

То я їм гну до вітру край
відчутого землі тремтіння,
прибитої до тіла тіні.
З долонь майструю тиші рай.

Вона, мов море з мушлі - "ша",
прикотиться до серця світом.
І крізь любові Боже сито
посіється, мов крик, душа.

8 Липня 2008

======================================

Серце надвоє
------------
Одна пелюстка - любить, друга - плаче.
Одне словечко - гріє, інше - кряче.
В одному серці - зливи, край і вітер.
З одного стуку - іншому боліти.

І як одне - поділиться надвоє,
не чутиме з них жодне перебоїв,
не знатимуть - коли їм зупинити
себе в чужому і своє розбите.

І битимуться аж до спопеління -
палитимуть у спогадах сумління,
чекатимуть, коли вдихнути можна
тремтливу вісточку у дім порожній.

А як вірветься вісточка - то стіни
ні голови не втримають, ні тліну.
Як позбирає біль знемогу з денця,
то сповідь приходитиме до серця.

Одне - приймає в самоти пологи,
а друге молиться за перше Богу.
Хай стелиться в молитві до знемоги -
одна на двох урізнобіч дорога.

Одне сердечко - любить,
в другім
плаче.

10 Липня 2008

======================================

Голос в мені
-----------
Око вдихнуло світла,
вухо напилось дзвону.
Віра хрестом розквітла,
голос тремтить іконно.

Голос в мені - не вкрасти,
та не питайте: - Чий то?
Рідний він, Богогласний.
Як роздаю - не збийте!

Влийтесь у нього співом -
серця вином гарячим.
Сльози осушим гнівом,
небо нагнем незрячим,

щоби могли торкнути
Бога щоку терпливу.
Вигорить в горі смуток,
вигорне попіл злива.

Зляжем ріллею роду,
приймем до уст проміння.
Як запанує згода -
з миром впаде насіння.

Сонце розгубить тіні.
Місця під сонцем - стати
хоч на однім коліні,
хоч у чеканні страти.

18 Липня 2008

======================================

Гиля гiлля
----------
-Гиля, гілля із очей кімнати,
киш на вітер - кошеням забутим!
Битись в груди вам, уклін вдавати
хрестоносцям грозової люті,
бо боки здавило спаглій ртуті,
та з чола осінюється сутінь,
дотиком налапуючи двері.

Нишком видуває світ полуда -
на вікні вигоюючи видми,
а по закутках - кишіє брудом,
а без прихистку хитає ридма.
Що не ніч - то з Конотопу відьма -
там, де коні топчуться в етері.

Ось вона - фантомна королева,
кров - не в жилах - животять фантазми,
страх - не в серці - там чатують леви,
біль - бездушний, залишає спазми,
як доводить тишу до маразму
та виводить вічність на папері.

Дай мені забутись
Bloody
Mary.

16 Липня 2008

======================================

Пошук
-----
В монітор забили байти.
Мов карбовані копитом,
розродилися відсвітом
піксельні поля веб-сайтів.

Мов до пастки, вскочить мишка
у коробочку лоґіну.
Наберу по-букві, нишком,
- В скільки бітів - Україна?

Побіжить на лови мляво,
без краплини сентименту,
пошук виплює "Not found"
і застигне в кнопці "Enter".

24 Липня 2008

======================================

Brainstorm
-----------
Доля - карти мічені,
до години злічені,
гнітом намагнічені,
січнем пересічені,
травнем перетравлені,
забобонів збавлені,
пальцями поправлені
та в обавах бавлені,
а пихами зіпхані.
З втіхами та віхами
дочекались лиха ми,
бо сиділи тихими
наче перейначені,
сплакані, оплачені,
втратами розтрачені
щирі в допобаченні.
Сходим в переходи ми,
сходи переходами
з вуликів на вулицях
по підземних вилицях
хороводом звилися -
видно лиш потилиці.
Вихід, мов облачення,
набираєм значення -
до сього небачені,
від сьогодні навчені
відсвітити світ.

25 Липня 2008

======================================

Щоби кожному
------------
О, як місячно сяйво тулиться
до віконниці. В ліжку - дід.
А в кишенях порожніх вулиці
пробирає до нитки світ.

От і все - всі дороги сходжені
і народжені всі слова.
І поділять на долі множене,
наче ніч на мишей - сова.

І нема - як обняти зрощене,
бо зрослися у крилах сни.
Та ніяк попросити в прощених
не вмивати очей слізьми.

От і все - вже не треба дихати,
відмикати засови уст.
На очах помираєш тихо ти,
як від вірту морозний хруст.

Так за мить - і життя розорено,
на світлинах відбито слід.
До чола, що століттям зоране,
був щасливим сягнути дід.

30 Липня 2008

======================================

Таки гряде
-----------
Таки гряде.
О, серце - витлій,
не вижати тепла
та вижити у нім.
Я сплющу
доки бачу
світло
і стану пробиватись ним
у житла,
де сплять на шамотні
дощі
й чекає грім,
щоб закотитися до вуха
жахом.
А ніч,
мов плаха,
де крила опадають
птаха
під лезами
жаскої темноти.
Дивися місяце туди,
де стала
і не йде дорога,
де кроку
відмовляють ноги,
а крику -
клерки німоти.
Добігла кров
і фініш - стартом,
я з долею
засів за карти,
де прикуп - небо,
а мої ходи
були учинкам
переважно варті,
розважені.
На долі жарти
відповідав мовчанням -
повен рот води,
та не ковтнути.
Вода замішана
на правді
гірка насправді
холодна в суті.
Але набрав -
так має бути,
тримай,
увагою прикутий,
обійми тиші
золоті.
Ходи - не ті,
бо водить тінь,
бо світло пхає
просто в спину
і не до спину.
Потоки душ
у колір глини
несуться поруч,
крізь і скрізь.
Я відчуваю
їхню слизь
і пробираюсь
через,
ними.
Живих вдягаю
в пантоміми,
а мертвим
роздягаю вись.
В мені Адам
колись моливсь
і домолився
врешті Єви.
Ребро моє -
моя суттєвість
і нитка
роду,
щастя голка.
Як богомольця
богомолка,
не стрінеш ти.
Нап`юсь
твоєї доброти
і вмию очі
красотою
і буду снити
я тобою,
коли забракне
висоти,
коли захоче
серце битись,
розбитись,
попелом сніжити
із царства мук.
Воно зупине
стук
в твоїм тремтінні
рук.
І стане стук
твоїм,
щоб нити.
Прийми його,
щоб полюбити
себе в собі -
бо ти є світом,
бо ти є світлом
на землі,
моя непізнана
любове.

31 Липня 2008

======================================

Розмитi фарби
-------------
Розмиті фарби -
не видно днів,
хіба на дні
небеснім -
ясно.
Вільготно язику
у яснах,
коли розмова -
птах,
а зір,
поношений в світах -
не вкинути,
не відновити -
осушений від сліз,
він дотик бритви
та камінь в душу.
Не втримати -
а мушу,
бо в ньому відбиває
даль
свої шляхи,
мої страхи
і серце часу.
І жаль
мені не того серця,
а Пегаса,
що заблудився
у моєму.
З крил
струсив пилок
поеми.
Упав пилок -
піднявся пил,
що залежався
тут роками,
і вийшов
зі сльозами
камінь,
та бракувало
кінських сил,
щоб вийшло так,
як сни хотіли,
до чого
стрімголов,
неначе стріли,
летіли
крихітні бажання -
вдихати світ,
немов востаннє
поцілувати
матринську руку.

1 Серпня 2008

======================================

Будую мiсце
-----------
Будую місце
на землі,
щоб небо - чисте,
а трава - зелена.
До мене
тут гули джмелі,
палали віхи
у знаменах
і бились сльози
грозові.
О, нене -
то було
до мене.
Але святе -
пустим не стане,
так по живому
ріже рана -
коли живе,
як не живе -
а думає -
як пережити...
Це місце -
не для ями,
а для сита,
щоб сіяти
по небу погляд
і збирати
мито
знань
знайти -
до пари інь
та силу янь.
І довго
за любов молитись
і за життя -
щоби не сходило
із рук дитя,
а мати
з розуму
убито.
Не зрушуся
із місця
я.
Їм спокій
буду сторожити.

1 Серпня 2008

======================================

Радiю думкою
------------
Радію думкою
про щастя,
з тієї радості -
живу.
Не так щоб зовсім наяву,
але стараюсь
думку вкласти
у плани Божі.
Хоч
не гоже
шукати істин
у вині
та недруга взлюбити на війні,
виношую в собі
ідею -
набрати совістю своєю
по вінця щирості
для всіх.
Коли би міг -
то перевів діточий плач
на сміх,
а сльози матерів -
на втіхи море.
Коли би міг -
то кинув би розгубленим
до ніг
дорогу сонячну,
а лиху - горе.
І задивився би -
як на очах
зникає страх,
та сонце тане.
І доки з думкою
живу -
щасливим стану,
хоч серце битись
перестане,
бо як
живитиму траву -
то оживатимуть у ній
мої бажання -
гойдати небо,
зір зітханням
збирати подих
для землі.

4 Серпня 2008

======================================

Як затремтить струна
--------------------
Як затремтить струна,
та нажене сльозину -
гомоном Батьківщини
стане мені вона.

Кроком частую шлях,
в куряви смак ядучий,
сонце майструє з тучі
понаді мною дах.

Дихає в спину час -
миттю пробіг повз мене.
В битвах за крок шалених
тратив той час не раз.

Тратив і не жалів,
бо не зайшла потреба
серце нести від себе
там, де бракує слів.

Там, де німим німа
дивиться правда в очі,
схоче - не залоскоче,
виросте, мов стіна.

Як за стіною - страх -
крейдою на обличчі -
пише себе і кличе
щоби спинився шлях.

Крок - і землі нема, -
рай зустрічає співом,
плач залишаю зливам -
поки приспить зима.

Як затремтить струна,
та нажене сльозину -
пісня - дорога. Сину,
випий її до дна.

19 Серпня 2008

======================================

Як слово спеклося
-----------------
Як слово спеклося -
виймай пережите -
думки запашні
із печі-горловини.
Ножем охрести
та хлібині у спину
внеси лезо добре -
щоб легше ділити
її поміж слухів.
Утвердження віри
у кірці.
М'якуш
має присмак тривоги.
Обскублені скиби,
мов щастя пороги,
де виїлась правда -
там виросли діри,
а сонце засохло
окрайцем надії -
смакує лиш тим,
хто багатий
на зуби.
Кришіте, кидайте
це тіло - на згубу,
хоч псам на дорогу.
Як серце черствіє
життя вигасає
і холодно в скронях
і пусто - пустеля
висмоктує голос.
Та ще не дозрів
заколисаний колос
і крихту тепла
пеленає долоня.
Агонія миті -
народження миті.
Як слово спеклося,
так важко - ділити.

21 Серпня 2008

======================================

Щастя у колисцi
---------------
Щастя у колисці звилося клубочком.
На полиці часу сни поміж людей.
Просвітками - ночі вишита сорочка
прилягла відсвітом до земних до грудей.

Мандри манівцями вистелені ланцям,
огинають тишу каравани міст.
Лиш цвіркун плескоче світлячковим танцям -
пробирає око люмінальний твіст.

Дивляться з-під лоба дві церковні бані,
а хрести-зіниці ввігнуті у вись,
пустка править службу в летаргічнім стані -
літургія літа в здавленім "колись".

Так здається - здавна тут вселилась совість,
приховала очі, поховала срам.
Ні краплини віри, ані неба в слові,
зачекався світла позабутий храм.

І коли в колисці ворухнеться щастя
розділю свій подих, наче хліб - напів,
притулю надію, мов прийму причастя.
Храм Тривоги Серця - колисанки спів.

28 Серпня 2008

======================================

Ручки-рученята
--------------
Ручки-рученята -
крильця янголяти,
стріли-оченята,
голосочок - свято,
усмішка богів.
День до вас летіти,
ночі недоспати,
човником пристати
та заколисати
біля берегів
серця-батьківщини.
Сину - небо синє,
ясне, повноскрине,
ти - моя кровина,
я - твій оберіг.
Стану злу стіною
та піду війною -
щоби над тобою
мліло висотою.
З тисячі доріг
вибирай - до серця.
Там зустрінеш спокій
на горі високій,
де глибокі кроки
та доглядне око
не впускає гріх.
Будь собі - собою,
а мені - рікою,
бистрою гірською
з чистою водою -
щоби пити міг.
Щоб - як сонце сяде,
дім назву я - садом,
зими - цвітопадом,
вітер - променадом
ти мене провів,
де життя не хоче...
Заслонивши очі,
щоб промовив конче,
- Спи спокійно, Отче.
Чуєш журавлів?..
Ручки-рученята -
крильця янголяти...

28 Серпня 2008

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-03-06 17:41:39
Переглядів сторінки твору 6928
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / 0  (5.044 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / 0  (5.060 / 5.67)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.736
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ЩОДЕННИК
Автор востаннє на сайті 2024.03.29 20:39
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Романчук (М.К./М.К.) [ 2008-07-07 16:20:35 ]
Юр, може, я знову роз'ятрюю давню рану, прости, але пробило після твого вірша. Почитай.