Як же ж я мріяв любити...
Кохання і пристрасть - краса!
Літати від щастя із вітром,
Тримати в руках небеса.

Лічити зірки на небі,
лежачи десь у траві.
Більше нічого й не треба
на цій прогнившій Землі.

Просити у серця притулку,
зимою, як літом цвісти,
ножем нацарапати букви,
й сердечком їх обвести.

Та все вже не так, як завжди.
Давно вже не так, як колись.
Розказують зорі правду
про те, як з тобою клялись,

що будемо завжди разом,
На перекір всім судам.
Як шепотіли фразу:
"Нікому тебе не віддам".

Як вірили в наше майбутнє,
у світле майбутнє, без сліз,
де смуток і горе відсутні.
У вічній любові клялись.

А зараз під зоряним небом,
під повнею ми стоїмо.
Нам справді нічого не треба.
Ми просто собі мовчимо.

Останній твій погляд дівочий.
Останні доторки губ.
Прощання, не дивлячись в очі.
Всі нитки між нами порвуть.

Не зможу я більше літати,
залишусь тепер на землі.
І будуть про нас пам’ятати
лиш букви на всохлій корі.

Не хочу я більше любити.
Кохання і пристрасть - блюз.
А час розвіяв по вітру
Наш "вічний священний союз".