ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Забужко (1960) /
Вірші
Вірші з р-ну “Польові дослідження з українського сексу”
Контекст : Із книжки «Новий закон Архімеда» (2000)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вірші з р-ну “Польові дослідження з українського сексу”
~
Випручуйся, жінко вербова. Ловись за повітря.
Корінням вглибай крізь піски — до щирця, до мокви.
ГУЛАГ — це коли забивають порожню півлітру
Тобі поміж ноги— по чім переходять на “Ви”.
Ми всі — таборові. Сто років тривать цьому спадку.
Шукаєм любови, знаходим — судомні корчі.
ГУЛАГ — це коли ти голосиш: “Мій смутку, мій падку!” —
Й нема кому втямить, в якій це ти мові кричиш…
~
О сліпуче, прекрасне і дике!
Грай вогнями, заводь і мани
На бистрінь, на невидимі ріки —
Тільки ж, Господи, — не обмани!
Не осунься з-під стіп сухостоєм!
В мить на грані жаского злиття
З твоїм сяйвом — не стань пустотою,
Трухлим духом сипкого сміття
(Як заманка, личкована чортом
Ніби скарб) — і у пеклі, на дні,
Буде жовто згоряти ніщота
Моїх нидом звакованих днів!
Кожну кару прийму, як розраду, —
Тільки, сили небесні, не це:
Ощадіть од Вкраїнського Аду —
Мусового томління живцем
Без надії, без дії, без часу,
В порожнечі, на безвісті — там,
Де ще пріють по сотнях нещасних
Рештки того, що мало б — життям,
Стрепенувшись, рвонутись зо шкіри,
Здерши в кров її з стіп і долонь:
Як стратенча душа з-під сокири —
На безсмертний, летючий вогонь!..
~
Цієї ночі, певно, прийде жах.
Гарячий дрож — любовний чи блювотний —
Передчуттям збоченського зв’язку —
Чи крику смертного — стенає кволе тіло:
Розрив, розрив! Всіх зв’язок, нервів, жил —
Моя беззахисність така тепер зовсюдна,
Немов одвертий заклик злу: приходь! —
Я вже себе побачила будинком,
З якого в ніч оголеним вікном
Горить жовтогарячий прямокутник
Із планками упоперек грудей
І низу живота — як на рентґені,
І камінь той, котрий розтрощить шибку,
Вже десь лежить, чекаючи — руки…
(Я пам’ятаю це ждання всенощне
Одвірнього дзвінка — цей жах мовчання
Сіріючого ліжка, і стола
З книжками, й телефона, і на кріслі —
Мов стята голова, недвижний вузол
Із теплими речами; пам’ятаю
У тілі вогнянім той самий дрож:
То кров сліпа, збезумівши, на безбач
Товчеться в тьму, волаючи утечі, —
Відкрий же вени. Випусти її:
Уже хода зближається під двері…).
Я з тих домів, що мітила Чума —
Вельможна пані у кибалці білій,
Нічним повозом їдучи крізь місто
І смолоскипом кіптяві хрести
Черкаючи на брамах і одвірках, —
І віддалялись повіз і огонь
Вглиб вулиці, — але чомусь на ранок
У тих домах ніхто не помирав
(Хіба, крім пса, що в буді спав при брамі), —
Бо, недогледом, за чумним ридваном
Брело в тропі біляве пахоля,
Мов свічка воском, скапуючи слізьми,
Й де здужало дістати — рукавцятком
Сорочки — затирало ті хрести,
Отож нічого з них не виникало. —
Якщо не брати під увагу те,
Що потім з тих домів сини, шляхетні духом,
Дзвінкі на вдачу, мов дамаська сталь,
На жужелицю в наймах зотлівали,
Укривши, як під струп, під луб розпуки
Свій хист, і заміри, і ворохібну стать, —
І билися об мур, і дерлися на банти,
І брата брат на вила підіймав, —
А гімназистки, ніжні, аж прозорі
(Із ружею у косах кучерявих
І томиком Олеся у торбинці),
Водили переляканих байстрят,
Із котрих виростали самогубці, —
І всім світила в очі чужина,
А статки й спадки, надбані трудами
Із віку в вік, з коліна у коліно,
Мов мертва слава, йшли по водах часу —
І не вертали в пам’ять поколінь…
Я — з тих домів. Я — з тих, що заціліли:
Я бачу у свічаді знак хреста,
Угніжджений між двох бровастих луків,
І Жах Чекання Жаху є мій дім,
З якого вихід — тільки через стіну.
Бо є ще час знайти такі слова,
Од котрих дріж стене камінну кладку,
І з грюком мур розійдеться, і дим,
Чи — золотавий слуп, — сяйне в навстіжний вилом,
І я ступлю в його конічний зріз —
І камінь, що летить,
Обернеться на птаха…
до 2000
Випручуйся, жінко вербова. Ловись за повітря.
Корінням вглибай крізь піски — до щирця, до мокви.
ГУЛАГ — це коли забивають порожню півлітру
Тобі поміж ноги— по чім переходять на “Ви”.
Ми всі — таборові. Сто років тривать цьому спадку.
Шукаєм любови, знаходим — судомні корчі.
ГУЛАГ — це коли ти голосиш: “Мій смутку, мій падку!” —
Й нема кому втямить, в якій це ти мові кричиш…
~
О сліпуче, прекрасне і дике!
Грай вогнями, заводь і мани
На бистрінь, на невидимі ріки —
Тільки ж, Господи, — не обмани!
Не осунься з-під стіп сухостоєм!
В мить на грані жаского злиття
З твоїм сяйвом — не стань пустотою,
Трухлим духом сипкого сміття
(Як заманка, личкована чортом
Ніби скарб) — і у пеклі, на дні,
Буде жовто згоряти ніщота
Моїх нидом звакованих днів!
Кожну кару прийму, як розраду, —
Тільки, сили небесні, не це:
Ощадіть од Вкраїнського Аду —
Мусового томління живцем
Без надії, без дії, без часу,
В порожнечі, на безвісті — там,
Де ще пріють по сотнях нещасних
Рештки того, що мало б — життям,
Стрепенувшись, рвонутись зо шкіри,
Здерши в кров її з стіп і долонь:
Як стратенча душа з-під сокири —
На безсмертний, летючий вогонь!..
~
Цієї ночі, певно, прийде жах.
Гарячий дрож — любовний чи блювотний —
Передчуттям збоченського зв’язку —
Чи крику смертного — стенає кволе тіло:
Розрив, розрив! Всіх зв’язок, нервів, жил —
Моя беззахисність така тепер зовсюдна,
Немов одвертий заклик злу: приходь! —
Я вже себе побачила будинком,
З якого в ніч оголеним вікном
Горить жовтогарячий прямокутник
Із планками упоперек грудей
І низу живота — як на рентґені,
І камінь той, котрий розтрощить шибку,
Вже десь лежить, чекаючи — руки…
(Я пам’ятаю це ждання всенощне
Одвірнього дзвінка — цей жах мовчання
Сіріючого ліжка, і стола
З книжками, й телефона, і на кріслі —
Мов стята голова, недвижний вузол
Із теплими речами; пам’ятаю
У тілі вогнянім той самий дрож:
То кров сліпа, збезумівши, на безбач
Товчеться в тьму, волаючи утечі, —
Відкрий же вени. Випусти її:
Уже хода зближається під двері…).
Я з тих домів, що мітила Чума —
Вельможна пані у кибалці білій,
Нічним повозом їдучи крізь місто
І смолоскипом кіптяві хрести
Черкаючи на брамах і одвірках, —
І віддалялись повіз і огонь
Вглиб вулиці, — але чомусь на ранок
У тих домах ніхто не помирав
(Хіба, крім пса, що в буді спав при брамі), —
Бо, недогледом, за чумним ридваном
Брело в тропі біляве пахоля,
Мов свічка воском, скапуючи слізьми,
Й де здужало дістати — рукавцятком
Сорочки — затирало ті хрести,
Отож нічого з них не виникало. —
Якщо не брати під увагу те,
Що потім з тих домів сини, шляхетні духом,
Дзвінкі на вдачу, мов дамаська сталь,
На жужелицю в наймах зотлівали,
Укривши, як під струп, під луб розпуки
Свій хист, і заміри, і ворохібну стать, —
І билися об мур, і дерлися на банти,
І брата брат на вила підіймав, —
А гімназистки, ніжні, аж прозорі
(Із ружею у косах кучерявих
І томиком Олеся у торбинці),
Водили переляканих байстрят,
Із котрих виростали самогубці, —
І всім світила в очі чужина,
А статки й спадки, надбані трудами
Із віку в вік, з коліна у коліно,
Мов мертва слава, йшли по водах часу —
І не вертали в пам’ять поколінь…
Я — з тих домів. Я — з тих, що заціліли:
Я бачу у свічаді знак хреста,
Угніжджений між двох бровастих луків,
І Жах Чекання Жаху є мій дім,
З якого вихід — тільки через стіну.
Бо є ще час знайти такі слова,
Од котрих дріж стене камінну кладку,
І з грюком мур розійдеться, і дим,
Чи — золотавий слуп, — сяйне в навстіжний вилом,
І я ступлю в його конічний зріз —
І камінь, що летить,
Обернеться на птаха…
до 2000
Контекст : Із книжки «Новий закон Архімеда» (2000)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію