
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із делеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
2025.08.26
21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
2025.08.26
11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
2025.08.26
05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Чи...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чи...
Чи любиш ти мене завжди однаково – щомиті, щодня і щоночі – тоді, коли я їм пахучі полуниці, відриваючи яскраво-зелені хвостики від червоної плоті ягоди, і сік бризкає, і стікає по моїй тонесенькій, майже дитячій руці? Коли я нарізаю – дрібнесенько нарізаю цибулю на дошці, несамовито шаткую її гострим ножем – і гірко-гірко плачу над баняком зупи? Коли прокидаюся на світанку після довгих в’язких снів, усіх отих лабіринтів, усіх отих коридорів, усіх отих сходів, перейшовши їх і вирвавшись на сей бік, аби знову бігти, і бігти, і бігти – куди? навіщо? пощо? Чи любиш ти мене завжди однаково – щоранку – коли цмулю першу каву, занурившись скляним поглядом у завіконні пейзажі? Коли прокидається моя родина, моя золота орда, і заповнює своєю присутністю, своєю над-сутністю, своєю над-реальністю простір кухні, коли вони починають мене штурхати, тягти за мотузочки-ниточки-волосинки, ґвалтовно повертаючи тіло у тіло, душу у душу? Чи любиш ти мене завжди, незмінно, коли я засинаю, наморена у вічних химерах пошуків – грошей, роботи, себе, тебе – коли я падаю на подушку, і моє волосся теж падає, розтікається хвилею на білому льоні, пропахлому снами й безсоннями – і плечі мої здригаються від нечутних – бо невиплаканих – сліз. Коли я забуваю помолитися перед сном – чи ще гірше – то буває, коли раптом зірвешся серед ночі – і не можеш пригадати слів молитви – і пригадуєш, пригадуєш, і не можеш пригадати…а тоді починаєш молитися як знаєш, швидко-швидко, налякано, пропускаючи слова, бо вони кудись тікають, кудись розповзаються мурахами: «Зачекайте! Зачекааааа….». Чи любиш ти мене, коли я виходжу вночі на кухню, боса по зимній плитці, боса по білій плитці, і шукаю сяку-таку завалящу цигарку поміж горнятками на верхній полиці шафки? А потім сідаю на стіл, притуливши ноги до напівздохлої батареї, і курю у кватирку, і всоте обіцяю - і собі, і тобі - вранці розпочати нове життя, отак від самого ранку, просто з сьомої нуль-нуль, та до сьомої нуль-нуль мої обіцянки вивітрюються, як і запах курива з кухні, і знову сунуть у двері будні, і знову син пригадує на алярм: «Ой, ма, тебе викликали у школууууу!», і знову донька розмазує сльози по замурзаному личку: «А він мене біжаааааає!!!», і знову чоловік кидає на ходу: «Уже двадцяте. Не забудь про кредит на машину».
Чи любиш ти мене завжди однаково – із дня у день, із ночі в ніч – так, як я чекаю на тебе? Мене, забембану, мене, розлючену, мене, замріяну, мене, якої немає біля тебе, бо мене немає зовсім. Бо де я, де? У яких вигаданих віршах, у яких вимріяних ніках, на якій манюсінькій кухні, у якій переповненій маршрутці, у якому надцятому поверсі тулюся чолом до шибки, і дощ іде по той бік вікна, а я живу – по сей бік, і шибка роз’єднує, розпорює – навпіл, навпіл, навпіл…
Чи любиш ти мене завжди? Мене, яка ріже; мене, яка тікає; мене, яка білою крейдою креслить коло, вкотре креслить коло, а потім чемно вчиться жити у тих рамках крейдяного-непевного-несправжнього; мене, яка їсть полуниці; мене, яка їде в поїзді, їде до синього-синього моря – їде щоночі, щосну, - до моря, де білі чайки, до моря, де мокрі мушлі, до-моря-до-моря-до-моря-на-якому-не-бувала…
Дай мені білу хусточку, дай мені чисту хусточку, аби стерти рамки крейдяного кола, аби стерти пута крейдяного щастя, аби знати напевно, аби знати довічно, аби не перепитувати щомиті: чи ти мене любиш? чи ти любиш мене завжди однаково?
Чи любиш ти мене завжди однаково – із дня у день, із ночі в ніч – так, як я чекаю на тебе? Мене, забембану, мене, розлючену, мене, замріяну, мене, якої немає біля тебе, бо мене немає зовсім. Бо де я, де? У яких вигаданих віршах, у яких вимріяних ніках, на якій манюсінькій кухні, у якій переповненій маршрутці, у якому надцятому поверсі тулюся чолом до шибки, і дощ іде по той бік вікна, а я живу – по сей бік, і шибка роз’єднує, розпорює – навпіл, навпіл, навпіл…
Чи любиш ти мене завжди? Мене, яка ріже; мене, яка тікає; мене, яка білою крейдою креслить коло, вкотре креслить коло, а потім чемно вчиться жити у тих рамках крейдяного-непевного-несправжнього; мене, яка їсть полуниці; мене, яка їде в поїзді, їде до синього-синього моря – їде щоночі, щосну, - до моря, де білі чайки, до моря, де мокрі мушлі, до-моря-до-моря-до-моря-на-якому-не-бувала…
Дай мені білу хусточку, дай мені чисту хусточку, аби стерти рамки крейдяного кола, аби стерти пута крейдяного щастя, аби знати напевно, аби знати довічно, аби не перепитувати щомиті: чи ти мене любиш? чи ти любиш мене завжди однаково?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію