А там сніги такі, що тільки мріяти,
І п’яні буки – вітами – в “аркан”,
там на Різдво приходить янгол сіяти
зернини-зорі ґаздам під паркан.
Там дітлахи під місяцем рум’яняться,
бо від морозу щічки-пиріжки,
і вірять в те, що диво дивне станеться –
прийдуть на ватру з хащ лісовики.
Там пахне сном і калачами звечора,
коли блукаєш в лабіринтах скель,
де кожен крок у ліс, немов у течію,
яка то справді річка, то пастель...
Там хтось сміється з хащі смерекової
і кличе в ніч димами за селом.
А в стайні пахне небом і коровою,
і степом, і, звичайно ж, молоком.
Там гори сині зорями заселені –
якщо зібрати їх цілющий сік
і вмитись – можна прикохати легеня,
що вчора переніс через потік.
І жити, і дружити із смерічками,
і мати дім, де пісня і добро,
як в давнину, саньми – не електричками –
спускатись у низини, як в метро.
І на Різдво, якесь там по-колишньому,
малим синам повідать крізь пісні,
що був десь світ, в якім були ми іншими, -
там, за лісами, там на чужині...