Була любов Миколи щира,
Надiя влiзла так, пронира
Повiрив всiм її словам,
Думок сумнiвних нi на грам.
Серпнева нiч суха, пригожа,
На ту, що в пам'ятi так схожа
На небi наганяла хмар,
Вони сховали срiбний шар.
Смiлiшав вiтер, в спину, в спину,
Штовхав по вулицi людину.
В тiй сторонi, де угорi
Свiтили тускло лiхтарi
Вiн оглянувсь, як зараз бачу
В його очах веселу вдачу,
Лиця вiдкритого овал
Таїть терпiння рiдкий шквал.
Гроза! Гроза! Цiлує небо
В дощi давно у всiх потреба,
Впади на землю, ливень злий,
Обман, помилку, хитрiсть змий.
Закутi спекою в облогу,
Дерева, трави ждуть вологу,
Їм вторить стук людських сердець,
Засушним дням настав кiнець.
Гне вiтер стовбур горобини,
З хмар впали перших двi краплини,
Над головою дужий грiм
Радiє жартам сам своїм.
Затихло все, дощу поява,
Була не бiльше чим вистава,
Лише вiд блискавок-корон
Рознiсся в просторi озон.