ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
2024.05.18
00:04
Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в ду
2024.05.17
20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.18
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Комаров /
Вірші
XXXII
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
XXXII
Минуло лiто - влада року,
Лишило борозду широку,
Принаймнi в двох людських серцях,
Та не вказало новий шлях.
Йому на змiну була скора
Природи чарiвна комора,
Так осiнь називають в нас,
В її казковий раннiй час.
Вони встрiчались тiльки двiччi
В старому парку, на узбiччi,
Помiж старезних ясенiв,
Розлогих лип, дубiв-князiв.
Одне одному давши руку,
Стежками чистими, без звуку,
Торкнувшися плечем плеча
Немов iз хлопчиком дiвча,
Ходили сповненi любовi,
Здається в мить на все готовi.
Вiн цiлував щоку, висок,
Вслухався в нотний голосок,
Сягав до дна дражливих очей,
Вдивлявся в бровах в колiр ночей,
Вдихав волосся аромат,
Вiд форм грудей впадав в захват.
Так не могло тривати вiчно,
Любов - процес, його хронiчно
Живити iнтересом слiд,
Щоб всiх зусиль достойний плiд
Спiвпав з жiночим сподiванням,
Не обернувсь розчаруванням.
Микола так це розумiв
I результат своїх трудiв
Не виставляв на дошку шани,
Йому ввiрватись в владнi клани
Не усмiхалось по цiнi
Обману, кривди та брехнi.
Вiн стрiмко не взлiтав в посадах,
Не засiдав в мiсцевих Радах,
Трудом збирався досягти
Тих благ реальних й висоти
Куди бажає всяка мати
Дочку свою усю вiддати.
Наташа любить жартома
Руками гладить обома
I повторяє часто Колi:
- Давай не йти супроти долi,
Чи варта щастя зайва грань,
З минулим пройдешнiх змагань?
Я чоловiковi не мила,
Але йому це я простила,
Не скрию, почуття новi
Ти сколихнув в моїй кровi,
Не сподiвалась я нiколи
На ласку, на любов ще з школи.
Чому ранiше ти мовчав?
Нащо тепер все розказав?
Все утряслось - осталась звичка,
Усохлась нiжностей криничка,
Та остались потоки благ,
Моя свекруха, то завмаг,
А свекр? Їх родичi, в них сила,
Багатство, влада, руки й крила.
Микола сам це розумiв,
Не вiдсахнувсь вiд її слiв,
Руками обiйняв волосся,
Що водоспадом розлилося,
Торкнув, зiгрiв, поцiлував,
Словами так вiдповiдав:
Душа! Пролинуть довгi роки,
Ти не шкодуй про свої кроки,
Наташа! Доля ти моя,
Дiм-чаша - ось твоя сiм'я.
Та ще ранiш чим ти гадаєш,
Зi мною щастя ти пiзнаєш.
Я не зупинюсь до той пори,
Як потаємних мрiй дари
Не стануть явним результатом,
Я ще наб'ю кишенi златом.
В поту, не в радiсних вогнях
Мiй чесним буде довгий шлях,
Одна достойна нагорода -
Любов твоя i твоя врода,
Вiнчати стануть на краю
Зухвалiсть впертую мою.
Наташi радiсно сьогоднi,
Бо почуття її природнi
Веслують з мрiєю в ряду
Бiльш порiвняння не знайду.
Так що ж не так, чому навкруги,
Тьми чорної танцюють слуги?
Лишило борозду широку,
Принаймнi в двох людських серцях,
Та не вказало новий шлях.
Йому на змiну була скора
Природи чарiвна комора,
Так осiнь називають в нас,
В її казковий раннiй час.
Вони встрiчались тiльки двiччi
В старому парку, на узбiччi,
Помiж старезних ясенiв,
Розлогих лип, дубiв-князiв.
Одне одному давши руку,
Стежками чистими, без звуку,
Торкнувшися плечем плеча
Немов iз хлопчиком дiвча,
Ходили сповненi любовi,
Здається в мить на все готовi.
Вiн цiлував щоку, висок,
Вслухався в нотний голосок,
Сягав до дна дражливих очей,
Вдивлявся в бровах в колiр ночей,
Вдихав волосся аромат,
Вiд форм грудей впадав в захват.
Так не могло тривати вiчно,
Любов - процес, його хронiчно
Живити iнтересом слiд,
Щоб всiх зусиль достойний плiд
Спiвпав з жiночим сподiванням,
Не обернувсь розчаруванням.
Микола так це розумiв
I результат своїх трудiв
Не виставляв на дошку шани,
Йому ввiрватись в владнi клани
Не усмiхалось по цiнi
Обману, кривди та брехнi.
Вiн стрiмко не взлiтав в посадах,
Не засiдав в мiсцевих Радах,
Трудом збирався досягти
Тих благ реальних й висоти
Куди бажає всяка мати
Дочку свою усю вiддати.
Наташа любить жартома
Руками гладить обома
I повторяє часто Колi:
- Давай не йти супроти долi,
Чи варта щастя зайва грань,
З минулим пройдешнiх змагань?
Я чоловiковi не мила,
Але йому це я простила,
Не скрию, почуття новi
Ти сколихнув в моїй кровi,
Не сподiвалась я нiколи
На ласку, на любов ще з школи.
Чому ранiше ти мовчав?
Нащо тепер все розказав?
Все утряслось - осталась звичка,
Усохлась нiжностей криничка,
Та остались потоки благ,
Моя свекруха, то завмаг,
А свекр? Їх родичi, в них сила,
Багатство, влада, руки й крила.
Микола сам це розумiв,
Не вiдсахнувсь вiд її слiв,
Руками обiйняв волосся,
Що водоспадом розлилося,
Торкнув, зiгрiв, поцiлував,
Словами так вiдповiдав:
Душа! Пролинуть довгi роки,
Ти не шкодуй про свої кроки,
Наташа! Доля ти моя,
Дiм-чаша - ось твоя сiм'я.
Та ще ранiш чим ти гадаєш,
Зi мною щастя ти пiзнаєш.
Я не зупинюсь до той пори,
Як потаємних мрiй дари
Не стануть явним результатом,
Я ще наб'ю кишенi златом.
В поту, не в радiсних вогнях
Мiй чесним буде довгий шлях,
Одна достойна нагорода -
Любов твоя i твоя врода,
Вiнчати стануть на краю
Зухвалiсть впертую мою.
Наташi радiсно сьогоднi,
Бо почуття її природнi
Веслують з мрiєю в ряду
Бiльш порiвняння не знайду.
Так що ж не так, чому навкруги,
Тьми чорної танцюють слуги?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію