Минуло лiто - влада року,
Лишило борозду широку,
Принаймнi в двох людських серцях,
Та не вказало новий шлях.
Йому на змiну була скора
Природи чарiвна комора,
Так осiнь називають в нас,
В її казковий раннiй час.
Вони встрiчались тiльки двiччi
В старому парку, на узбiччi,
Помiж старезних ясенiв,
Розлогих лип, дубiв-князiв.
Одне одному давши руку,
Стежками чистими, без звуку,
Торкнувшися плечем плеча
Немов iз хлопчиком дiвча,
Ходили сповненi любовi,
Здається в мить на все готовi.
Вiн цiлував щоку, висок,
Вслухався в нотний голосок,
Сягав до дна дражливих очей,
Вдивлявся в бровах в колiр ночей,
Вдихав волосся аромат,
Вiд форм грудей впадав в захват.
Так не могло тривати вiчно,
Любов - процес, його хронiчно
Живити iнтересом слiд,
Щоб всiх зусиль достойний плiд
Спiвпав з жiночим сподiванням,
Не обернувсь розчаруванням.
Микола так це розумiв
I результат своїх трудiв
Не виставляв на дошку шани,
Йому ввiрватись в владнi клани
Не усмiхалось по цiнi
Обману, кривди та брехнi.
Вiн стрiмко не взлiтав в посадах,
Не засiдав в мiсцевих Радах,
Трудом збирався досягти
Тих благ реальних й висоти
Куди бажає всяка мати
Дочку свою усю вiддати.
Наташа любить жартома
Руками гладить обома
I повторяє часто Колi:
- Давай не йти супроти долi,
Чи варта щастя зайва грань,
З минулим пройдешнiх змагань?
Я чоловiковi не мила,
Але йому це я простила,
Не скрию, почуття новi
Ти сколихнув в моїй кровi,
Не сподiвалась я нiколи
На ласку, на любов ще з школи.
Чому ранiше ти мовчав?
Нащо тепер все розказав?
Все утряслось - осталась звичка,
Усохлась нiжностей криничка,
Та остались потоки благ,
Моя свекруха, то завмаг,
А свекр? Їх родичi, в них сила,
Багатство, влада, руки й крила.
Микола сам це розумiв,
Не вiдсахнувсь вiд її слiв,
Руками обiйняв волосся,
Що водоспадом розлилося,
Торкнув, зiгрiв, поцiлував,
Словами так вiдповiдав:
Душа! Пролинуть довгi роки,
Ти не шкодуй про свої кроки,
Наташа! Доля ти моя,
Дiм-чаша - ось твоя сiм'я.
Та ще ранiш чим ти гадаєш,
Зi мною щастя ти пiзнаєш.
Я не зупинюсь до той пори,
Як потаємних мрiй дари
Не стануть явним результатом,
Я ще наб'ю кишенi златом.
В поту, не в радiсних вогнях
Мiй чесним буде довгий шлях,
Одна достойна нагорода -
Любов твоя i твоя врода,
Вiнчати стануть на краю
Зухвалiсть впертую мою.
Наташi радiсно сьогоднi,
Бо почуття її природнi
Веслують з мрiєю в ряду
Бiльш порiвняння не знайду.
Так що ж не так, чому навкруги,
Тьми чорної танцюють слуги?