Вуста Наташинi - корали,
До болю стиснутi мовчали,
Проте вогонь її очей
Зрiвнявся з зорями ночей.
Не хоче йти, стоять не смiє,
Так страшно - тiло кам'янiє,
Заб'ється серце, стихне знов,
Порiдшає загусла кров,
Дихання рiвне як молитва
Невидна в нiм емоцiй битва,
Постiйна тiльки без кiнця
Вродлива чистота лиця.
- Скажи чи можна в пору пiзню
Провести жiнку вже замiжню?
Я не ображусь якщо нi
Я проведу тебе у снi.
Тебе не зупиняю далi
Рахуюсь з почуттям моралi.
- Микола! Зараз зупинись,
Серця обманутi колись
Пристойностей скидають маски
Вони не можуть жить без ласки.
Кохаєш мене? Так цiлуй,
В своїх обiймах швидше скуй,
Я хочу, дуже хочу чути
Потоки нiжних слiв, не рути.
Яка б гордлива не була
Вразлива жiнка без тепла.

ХХХ

Пiвночних сил хитрющi чари
Ще не розводили базари
А хати нової порiг
Наташиних торкнувся нiг.
Немов заповненi журбою
Закрились дверi за спиною,
Пробив годинник на стiнi
Мотиви звичнi i сумнi.
Наташа не зверне увагу
На чоловiкову розвагу.
Нехай п'янiє в пiзнiй час
Серед жiночих зваб-прикрас
Пройдешнiх днiв герой романа,
Вже не болить ночами рана.
Солодко спить її король,
Красунi сам вiдвiв вiн роль
Достойну, ситу, чуть зрадливу,
Почесну, зрештою щасливу.
Йому байдуже, що не та
Його для неї теплота.
Доповнить звичку, знайде збоку,
Не ласку, а любов глибоку,
Але, щоб долi власнiй в лад
Верталась кожний раз назад.