В грязi весняної природи,
В мiсцях, де всюди талi води
Й брудного снiгу дрiбний плач
Будую вiдступ свiй, читач.
Тому, хто прогортав сторiнки
I осудив непевнi вчинки,
Я не нав'язую мораль
I не змагаюсь за медаль.
Мої герої, їхнi мрiї
Переживання, мова, дiї,
Знайомi, близькi, з ними рiс
Я разом. Поле, луки, лiс,
Пiщану стежку близ узлiсся
I казки милого Полiсся
Намалювать на полотнi
З лiт юних хочеться менi.
Та фарби дорогi, вiднинi
Їх не змiшаю на картинi.
Я букви в речення складу,
Ряди метафор вiднайду,
Двох зрад, двох помст й кохання силу,
Вручу паперу i чорнилу.
В перiод рiдкий самоти
Серцям вразливим донести
Пейзаж, портрети й сцени року
Того, що в лiнiю широку
Склав кулi дев'яти планет,
Означив зрушень силует.
Без думки скрасить персонажi
Чи обвалять в вапнi чи сажi
Скажу, вибагливий читач,
Вiдсутнiсть вимислу пробач.
Герої повiстi не князi,
Не дами в томному екстазi,
В шуканні незвiданих втiх,
В вбраннi моднiшому вiд всiх.
Не спадкоємцi мiльйонерiв,
В грiху стурбованих партнерiв,
З ордою вишуканих слуг
Моїй iстор'ї вертять круг.
Не хвалять ще мої герої
Чужинськi звички i настрої,
У темрявi банкетних зал
Заморський рiдко чуть вокал.
Ще невiдомi замкiв вина
І мова наша в них, первинна.
Афiнськi iмена божкiв
Я сам вставляти не схотiв
В розкутi й стислi дiалоги,
Вiки пройдешнi вiд тривоги
Позбавив зразу,й древнiй хлам
Чужих народiв й нинi там.
Злий й добрий образ послiдовно
Списав коли роботи повно
Було у кожного в дворi,
В городi, в полi, о порi
Розгулу буйної природи,
Й в мить вiдпочинку, як колоди
Чотирьохметровi з сосни
Вантажив з ними восени.
А потiм житнiй хлiб i сало
Нарiзав з часничком i вдало
Прозору пив, на смак не тонку
Екологiчну самогонку.
Як часто пару шаровар
Горiлку й вишивання дар
Вважають промислом народу,
Що сотнi рокiв про свободу
Чув вiд вельможних королiв,
Царiв, панiв, секретарiв.
I не втiкти вiд цих означень,
Гiркої правди звинувачень -
Народ з енеєвих часiв
Змiнити побут не зумiв.