Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
2026.06.13
20:36
іконостас твоїх ікон
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
для інших неважливий
орган регістри овертон
ще ладан тут курили
курили опіум хоча
дешевка синтетична
не промовляє до дівчат
сторонніх або стрічних
2026.06.13
16:21
Літо з квітами жасмину,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
Я до тебе серцем лину —
Літенько.
І вітаю, і цілую
Кожну квітоньку.
Он щебече соловейко —
Зупинилася,
2026.06.13
14:46
Ніч колишеться над левадою —
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
Полином.
Серце повниться тихо згадкою,
Наче сон.
Місяць випливе стигло-жовтий там,
За ліском.
Явір стане моїм порадником,
2026.06.13
13:24
Чи може музика звучати
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
Століть минулих і часів?
Чи пробивається крізь ґрати,
Крізь гомін площ і голосів?
Ця музика прорве кайдани
Темниці, чатових, тюрми,
Яку споруджують вандали
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна пастель, і зізнайся сама –
Ти ж не проти, щоб я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомцем чудним, а супругом пізніше.
У дилемі оцій, календарн
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Леся Романчук (1961) /
Вірші
Три лики любові...
Надія
Була весна. Нас освятила вишня
Тим ніжно-сніговим пелюсткопадом,
З якого так тендітно і невинно
Уперше нам явилася любов.
Вона була не дуже молода, і, може,
Не дуже гарна, навіть трошки сива.
Вона уся була — твої долоні,
Вона була усюди, де не глянь.
Вона і берегла, і захищала,
Від подиху, від погляду, від того,
Що подумки бодай могло образить.
Вона уся була — моє дитинство,
Як мрія, як безумство, як блаженство,
Як доля, як шаленство, як... любов.
Напевно, їй було мене нелегко
Любити, і тому у хвилю втоми
Моє кохання тихо засинало
Так затишно у мене на, плечі.
А я й не дихала. Боялася зітхнути,
Щоб не стривожить хвилею раніше
Чоло, де навіть сон турбот не зменшив.
Моя любове сива! Відпочинь.
Знайди в моїх вустах собі розраду,
Знайди спочинок в літеплі долонь,
Бо я — твоя, і я уся — для тебе.
Твоя рабиня і твоя принцеса,
Твоє дитя і мати водночас.
Моя любове, я — твоя довіку...
Сумніви
Була весна. Цвіло. І пелюстки,
Скоріш всього, вишневі, засипали
Отой розкішний срібний лімузин.
Здається, того дня воно і сталось.
Що я у тім знайшла — сказати важко.
Скоріш всього — надію віднайти
Оте, про що з дитинства мріяла.
О леле! Це правда, ні?
О матінко, він спить!
Спокійно, наче дитинча у власній люлі!
А втім, та люля і насправді власна.
І люля, й льоля, й ляля, тобто я.
Оце вже, мабуть, ні! А може, рано?
А може, з цього щось іще і буде?
А може, він прокинеться?
А може, його іще удасться розбудить?
А може, зможе?
Може?
Може.
Може...
Певність
Весна? Весну до дідька.
Є зима, мороз —
Я в тім направду певна.
Усюди біло, чисто, ясно, любо.
Любов? Про що ви, пане? Не смішіть.
А що там, вишні? Пам'ятаю, вишні.
Цвіли вони, говорите? Можливо.
Та я компот волію чи вино.
І взагалі, не заважайте спати.
Панове, на добраніч.
На добра...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Три лики любові...
Надія
Була весна. Нас освятила вишня
Тим ніжно-сніговим пелюсткопадом,
З якого так тендітно і невинно
Уперше нам явилася любов.
Вона була не дуже молода, і, може,
Не дуже гарна, навіть трошки сива.
Вона уся була — твої долоні,
Вона була усюди, де не глянь.
Вона і берегла, і захищала,
Від подиху, від погляду, від того,
Що подумки бодай могло образить.
Вона уся була — моє дитинство,
Як мрія, як безумство, як блаженство,
Як доля, як шаленство, як... любов.
Напевно, їй було мене нелегко
Любити, і тому у хвилю втоми
Моє кохання тихо засинало
Так затишно у мене на, плечі.
А я й не дихала. Боялася зітхнути,
Щоб не стривожить хвилею раніше
Чоло, де навіть сон турбот не зменшив.
Моя любове сива! Відпочинь.
Знайди в моїх вустах собі розраду,
Знайди спочинок в літеплі долонь,
Бо я — твоя, і я уся — для тебе.
Твоя рабиня і твоя принцеса,
Твоє дитя і мати водночас.
Моя любове, я — твоя довіку...
Сумніви
Була весна. Цвіло. І пелюстки,
Скоріш всього, вишневі, засипали
Отой розкішний срібний лімузин.
Здається, того дня воно і сталось.
Що я у тім знайшла — сказати важко.
Скоріш всього — надію віднайти
Оте, про що з дитинства мріяла.
О леле! Це правда, ні?
О матінко, він спить!
Спокійно, наче дитинча у власній люлі!
А втім, та люля і насправді власна.
І люля, й льоля, й ляля, тобто я.
Оце вже, мабуть, ні! А може, рано?
А може, з цього щось іще і буде?
А може, він прокинеться?
А може, його іще удасться розбудить?
А може, зможе?
Може?
Може.
Може...
Певність
Весна? Весну до дідька.
Є зима, мороз —
Я в тім направду певна.
Усюди біло, чисто, ясно, любо.
Любов? Про що ви, пане? Не смішіть.
А що там, вишні? Пам'ятаю, вишні.
Цвіли вони, говорите? Можливо.
Та я компот волію чи вино.
І взагалі, не заважайте спати.
Панове, на добраніч.
На добра...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
