Вiн не ховав своїх думок,
Пiд небом грудня, без зiрок
Ледь видну розрiзняв стежину,
Промерзлу обминав ожину
Мiж сосен спритно у пiтьмi.
Дерева в снiжному ярмi
Давно сни рахували новi
Як i поля в хрусткiй половi.
У тих, насичених тонах,
Метою вiдiгнавши страх
Поспiшно другий, скритий нiччю
Довiрив вкрадливо обличчю
Стан почуттiв глибин душi.
Збирався я в свої вiршi
Вписати трепетну картину
Як бiси в щiльну хуртовину,
Що в полi знялася раптом
Спокусу путали з добром.
Про завiрюху, вправну шлюху
В червневу, втомливу задуху
Згадати зайвий раз не лiнь,
Та впертiй тязi поколiнь
До блиску сталi в кругу ночi,
Сутичок лютих очi в очi
До тайни вигуку
- Тримай!
До стону, гнiву через край
Пiд тупцювання обережне
Я нинi не вiддам належне.
Ні, українцi - не iспанцi
Не тi пiснi в нас, не тi танцi
Серця нiжнiшi, в головах
Образу в дiях чи словах
Готовi берегти до скону.
На вузьку ниву, як iкону
Молитись мусили здавна.
I в злиднях, що в парах вина
Роздувши вiдчаю пожежу
Брат брата убивав за межу.
За жiнку, за її любов
Пролити не горiлку, кров
Не часто, згодьтесь були здатнi
Сини Украйни - люди хатнi.
Чи втратить розповiдь, чи нi
Гадати зайвий раз менi
Вiдверто лiньки в лiтню пору.
Шляхетним ж вчинком без докору
Ускладнить фабулу просту
Собi не ставлю за мету.
Хай топчуть стежечку вертляву
Ослаблi тiнi, та уяву
Тривожить страшно уночi
I вас, достойнi читачi
Бадьорить вимислом не стану
В сторiнки не впишу обману.
Пiд сонцем й неба покриттям
Нема прожитим почуттям
Назад зворотнього вертання,
Надiї крапелька остання
Стальну розкручує спiраль,
Щоб охопить примарну даль.
Та ця спiраль в суцiльне коло
Стягає мрiї надто кволо.

Як задушливої чуми
Старалась збутися зими
Природа марно, тiльки в квiтнi
Нагрiли промiнцi привiтнi
Повiтря вулиць, талий снiг
Струмками дзюркотливо збiг,
З полiв, де деiнде мiсцями
Лишались почорнiлi плями.
Вiдцвiв барвiнок, сон-трава,
Конвалiй череда жива
Росу дзвiночками збирала,
Себе черемха вихваляла,
Пахуча надто, аж п'янка,
А вкрадки липла до бузка.