Зречення святого Петра

А з хором цих проклять що Бог робити буде? —
Анафеми течуть рікою в Божий стан!
Він м'яса та вина обжершись, як тиран,
Сном праведника спить під музику огуди,

Страшні ридання жертв, засуджених до страти,
Для ніжних Божих вух — симфонія п'янка.
Купається в крові їх Величі рука —
Жаги господніх рук і кров'ю не здолати!

— Ісусе, пригадай — благав ти на колінах
По щирості своїй в Маслиновім Гаю
Того, хто розважавсь у тихому раю,
Як цвяхи забивав злий кат у тіло сина.

Коли ти відчував гидкі плювки паскудства,
I варти, й натовпу, і не підняв руки;
Коли безжалісно ввіткнулися голки
В той череп, у якім жило велике Людство;

Коли страшний тягар напівживого тіла
Рвав м'язи рук твоїх, прибитих до хреста;
Коли свій піт і кров у спразі ти ковтав;
Коли мішенню був для звірів розлютілих,

Чи ти згадав ті дні, і радісні, і світлі,
Коли, щоб сповнити пророцтво Божих слів,
Ти на покірливій ослиці із полів
Приїхав повідать про небеса розквітлі,

I в серці сповнений відваги та надії,
Із храму батогом прогнав ти гендлярів?
Чи сумнів злий твого сумління не роз'їв,
Перш ніж ввійшов у плоть спис гострий лиходія?

— Я чесно відійду у світі цім жахливім,
Де дія — мрії тінь, хто й як би не почав,
Мерзенний, сам помру од власного меча!
Петро відрікся від Христа... і справедливо!