Нi дня прихильно не минало
Для винуватих хлопських спин,
В його фiльварку зовсiм мало
Лозових лишилось купин.
Бувало сам лупив з натхненням
Волав до слуг:
"Київ! Київ!"
I одночасно смачно їв
Пирiг, намазаний варенням.
I не сягав крiпацький стон
До цього звиклих перепонок,
Вiн ночi першої закон
Установив для бiдних жонок.
Брав кожну там, де захотiв,
Де в око падала нещасна,
Потреба в нього повсякчасна
До бiлих личок й чорних брiв.
А цих красунь, ту вiдшукали
В хатинi, де вона й зросла,
Другу в плачi подарували
Пани з подiльського села.
Котрусь пахолки вкрали в мiстi,
Обмiнив Марту на собак,
Лиш донесла нашептом вiстi
Чи за знекруглений п'ятак
Лакузна челядь, чи за страх
Про квiт краси в чужих дворах.
Убогу думку непокори
Вiдвертим глумом видаляв,
У найвiддаленiшi спори
Тлю безнадiйностi вселяв.
Сталось, одна з нещасних бранок,
Щоби уйняти бiль душi
В тьму потайбiчної тишi
Пiшла сама встрiчати ранок.
Для помсти кат сiм'ю обрав,
Страшною видалась розплата,
Нагаєм в слiд її погнав
В науку всiм малого брата.