Один багатий орендар
Красуню доньку мав, Ревеку
Неповторимiсть її чар
Була помiтна ще здалеку.
Плеяду недосяжних зiр
Розумнi очi притиняли,
А iншi риси не ховали
Природи щедрий перебiр.
Струнка й висока мов тополя,
У рухах пух iз тих же вiт
Добра i нiжностей роздолля
I милосердя дивний цвiт
Сплелись в характерi ще змалку,
Її рука знiмала бiль,
Неначе з пальця дрiбну скалку
З сердець виймала злобну цiль.
Вслухались в звуки її слова,
Як в спiв весняний солов'я
Мiщан обачливих сiм'я,
Пихата шляхта загонова,
Торговий люд, чини, панки
I навiть фурiї-жiнки.
Плюгавий власник винокурень
Вiд чиншу розум розгубив,
Задумав перспективний дурень
Старої немочi налив
Любов'ю жiнки лiкувати,
Цiль незатiйливої гри:
Подружню ласку в вечори
В дружини сльозливо благати.
Спочатку вдiв перебирав,
В доречну вслухавшись пораду,
Пiзнiш в дружини забажав,
Здолавши скромностi заваду,
Ревеку, квiтку чарiвну.
Нагоду вибравши слушну,
Явився перед нею вочу
I просьбу, нiби парубочу
Статечним складом проказав
Наразi певний в результатi,
Бо батько в сумiжнiй палатi
Вже попередньо згоду дав.

-Вiддавши молодiсть в образу,
Не знайдеш щастя в бур'янi.

Красуня так сказала зразу
I додала смiливо:
-Нi!.
Смертельно скривджений коханець
Про помсту думку день i нiч
Мовби про втечу спритний бранець
Носив, нарештi з хилих плiч
Звалилась напасть повсякчасна,
Донiс кудись комусь як слiд
Через дозорця злобний дiд,
Де пташка водиться прекрасна.