ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Комаров /
Вірші
-7-
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
-7-
От з вежi високо, з вiкна
Її невiльниця сумна
На небо дивиться журливо
Ще покладаючись на диво.
Молитву шепче, повнi слiз
У неї очi фiалковi,
Чумацький Шлях й Великий Вiз
Безмовнi свiдки нелюбовi
Крiзь тьму байдуже мерехтять
Небесна гнiв i кара сплять,
Закон iмперiї у штилi,
Всi пiдкорились грубшiй силi.
Стрiй смолоскипiв вартових
Тривожив морок непроглядний
Iз скрипом схiдцiв гвинтових
Час ритуальний, час обрядний
Для оргiй, звичних в цiй тюрмi
Безповоротно наближався,
Вже переможно посмiхався
Оскалом бридким в напiвтьмi,
Хижо жадаючи ясир,
Гарячекровний звiр-упир.
Душi вiдразу подолала,
Ревека розумом речей,
Жалем заплаканих очей
Крихтину милостi благала.
Допiру вражений впритул
Її безопорним стражданням,
Вiн серця чорного розгул
Спинив, вложив своїм мовчанням
Зерно надiї в душу їй,
Нещасна дiвчина зрадiла,
Подяки іскра з мокрих вiй
Обтятi шовком форми тiла
Тремтливо вирвала з тiнi
Й обличчя риси чарiвнi.
Портрети в залi милосердя
Зронили крихiтні драже,
Вони набачилась уже,
Як троль потворний спересердя
Зриває долу легку шаль,
Безчестя крики, наче сталь
Шматують серце мармурове,
Знайоме все, лице лиш нове.
Звiльнившись раптом, до дверей
Бiжить нещасна полонянка,
Злорадний смiх рябих грудей
Її жахає, знов осанка
Бридка жiночому єству
Удавом шлях перетинає,
Вiд страху пташку, ледь живу,
Хитка надiя полишає.
У шовку вузький перерiз,
Ще вужча доля у рабинi,
Огида ласк i ночi слiз
Ревецi судженi вiднинi.
Вiд втоми пружнiсть губить м'яз,
Його ледь-ледь живити в змозi
Лиш органiчна з всiх вiдраз,
З надвору чути, на порозi
Гарчать твариннi голоси,
Назад безумна, бiля входу
Без ланцюгiв голоднi пси
Вартують примарну свободу.
Крiзь скло розбите на балкон
В порiзах вилiзла Ревека,
Її молитва - страшний стон,
Внизу смертельна небезпека,
Позаду озвiрiлий глум,
Нестерпний бiль i вiчний сум.
Над головою зорi неба
Життя початок, скiльки треба,
Щоб крок зробити i навзнак
У пащi кинутись собак?
Хвилини, бiльше не тривожив
Ту нiчку хряцанням щелеп
Iстот накормлених вертеп,
Червоним кольором зволожив
Траву, яскравi квiти клумб,
Пiдвiв орнамент бiлих тумб
Рознiс тонкi кiстки по саду,
Загрiб якусь пiд балюстраду,
А ранок викинув росу
На чорну дiвчачу косу.
Її невiльниця сумна
На небо дивиться журливо
Ще покладаючись на диво.
Молитву шепче, повнi слiз
У неї очi фiалковi,
Чумацький Шлях й Великий Вiз
Безмовнi свiдки нелюбовi
Крiзь тьму байдуже мерехтять
Небесна гнiв i кара сплять,
Закон iмперiї у штилi,
Всi пiдкорились грубшiй силi.
Стрiй смолоскипiв вартових
Тривожив морок непроглядний
Iз скрипом схiдцiв гвинтових
Час ритуальний, час обрядний
Для оргiй, звичних в цiй тюрмi
Безповоротно наближався,
Вже переможно посмiхався
Оскалом бридким в напiвтьмi,
Хижо жадаючи ясир,
Гарячекровний звiр-упир.
Душi вiдразу подолала,
Ревека розумом речей,
Жалем заплаканих очей
Крихтину милостi благала.
Допiру вражений впритул
Її безопорним стражданням,
Вiн серця чорного розгул
Спинив, вложив своїм мовчанням
Зерно надiї в душу їй,
Нещасна дiвчина зрадiла,
Подяки іскра з мокрих вiй
Обтятi шовком форми тiла
Тремтливо вирвала з тiнi
Й обличчя риси чарiвнi.
Портрети в залi милосердя
Зронили крихiтні драже,
Вони набачилась уже,
Як троль потворний спересердя
Зриває долу легку шаль,
Безчестя крики, наче сталь
Шматують серце мармурове,
Знайоме все, лице лиш нове.
Звiльнившись раптом, до дверей
Бiжить нещасна полонянка,
Злорадний смiх рябих грудей
Її жахає, знов осанка
Бридка жiночому єству
Удавом шлях перетинає,
Вiд страху пташку, ледь живу,
Хитка надiя полишає.
У шовку вузький перерiз,
Ще вужча доля у рабинi,
Огида ласк i ночi слiз
Ревецi судженi вiднинi.
Вiд втоми пружнiсть губить м'яз,
Його ледь-ледь живити в змозi
Лиш органiчна з всiх вiдраз,
З надвору чути, на порозi
Гарчать твариннi голоси,
Назад безумна, бiля входу
Без ланцюгiв голоднi пси
Вартують примарну свободу.
Крiзь скло розбите на балкон
В порiзах вилiзла Ревека,
Її молитва - страшний стон,
Внизу смертельна небезпека,
Позаду озвiрiлий глум,
Нестерпний бiль i вiчний сум.
Над головою зорi неба
Життя початок, скiльки треба,
Щоб крок зробити i навзнак
У пащi кинутись собак?
Хвилини, бiльше не тривожив
Ту нiчку хряцанням щелеп
Iстот накормлених вертеп,
Червоним кольором зволожив
Траву, яскравi квiти клумб,
Пiдвiв орнамент бiлих тумб
Рознiс тонкi кiстки по саду,
Загрiб якусь пiд балюстраду,
А ранок викинув росу
На чорну дiвчачу косу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.095 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.095 seconds