Вiдтодi хащi i поляни
На шите золотом шатро
Зеленi свитки i жупани,
А далi снiжисте хутро
Вже кiлька раз мiняли звично.
Струмочок часу помiлiв,
Новi красунi хаотично
Скорiш унєсєннє чим гнiв
В покої панськi закликали.
Та от в одну з недiль святих
Душi позбавленi васали
Собi в старання зайвий штрих
Приплюсували - на стежинцi
Гарненьке личко встерегли,
Умкнули тайно, як ординцi
В палац в мотузках привезли.
Там тиждень вже хрещена власнiсть
Вiд страху вiльна i вiд слiз
Не вносить в панське серце яснiсть,
Вiд подарункiв навiдрiз
Увагу очей вiдвернула,
Покiрна наче, як нiма
До долi вдячностi катма,
Порад прислужниць як не чула.
Натхнення тратить попусту
В те лiто пановi несила
Красуню розумом густу
До нього доля прихилила.
Хвилястi пасма чорних кiс
Зухвалi риси шиї й рота,
Лукавi очi, гордий нiс
I пiдборiддя. Так, Дорота
Умiла бiсикiв пустить,
Зайнять цiкавим спiлкуванням,
Або природним даруванням
Уйняти смiх чи звеселить
Позбутi юностi клiтини.
Набувшись вволю у селi,
Пан краєвиди з сажi й глини,
Хлiви i клунi i хатини
I їхнi стрiхи прогнилi,
Курну дорогу й вислi тини,
Гаї, дiброви, паруслi,
Кущi, болотистi рiвнини,
Жiнок в немалому числi
На дива дальньої землi,
Але в компанiї Дороти
В один iз ранкiв розмiняв.
А щоб маєток не захляв,
То всi господарськi турботи,
Палац, належних в ньому дiв,
На плечi й розум вацпанiв
Облишив, сповнених довiр'я
Й покинув квапливо подвiр'я.
Пташок у клiтцi золотiй
Змiя обходом не лякає,
Уночi сон, а вдень спокiй
Здоров'ям тiло наливає.
А управителiв сiм'я
Дозорцi, спритнi економи,
Тi день i нiч не знають втоми,
Бо частка в кожного своя
В льохах, в засiках i в коморах.
Та все ж про мiру кожен з слуг
Про чiльне мiсце на просторах
I недоторканiсть подруг
Здоров'ям сам вiдповiдає,
Зате щiльнiше до горба
Крiпацька свитка прилiпає,
Такий закон, така доба.