Якби людина мала крила,
Насильно подолала страх,
Впритул до шибки пiдлетiла,
Заклякла б з подивом в очах.
В бажання тiл переродився б
Грайливих паночок наряд,
А їх затiйливий обряд
У теплi ночi довго снився б.
Як шейх арабський, як султан
Маєтку власник польський пан
Напiвдрiмає напiвлежа,
А вся його розкiшна вежа
Данина модi схiдних тем,
З її вiдвертими дарами -
Достойний власника гарем.
Лиш дивно зрiти за сniнами
Рел'єфи тої сторони,
Де банi церкв несуть хрести,
А мiсяць, знак в алаха вiри
Тут небом править лиш без мiри.
В скульптурах знадливих рабинь
Вершина древнього ваяння,
Найосоружнiшу з гординь
Краплина свiтлого бажання
Пролита з статуй навпростець
Розтле за лiченi хвилини,
Заллє бездушностi щiлини
У найчерствiшому з сердець.
А скiльки вроди й зваби в станi
Полячки-дiви з полотна,
Кому всмiхалась так вона,
Солодкогуба ясна панi?
Прикраси з тисячi гирлянд,
Решiтки з золотим вiдливом,
I ложе з пелюсткiв троянд
Магiчним пройнятi мотивом.
Тут все нагадує про Схiд,
Все тонким повниться устоєм,
Овальних стрiлок плавний хiд
Переривають плавним боєм
Сну непiдвладнi дзигарi,
Як час вiдмiряний старi.
В той мент тишу тiєї вежi
Порушать кроки тих же дам,
На них спокусливi одежi,
Властивi їхнiм голосам
Надмiрнiсть, зверхнiсть десь пропали,
Пропав пiдробний iнтерес,
Серед вершкiв мистецтва зали
Вони шедеври всiх чудес.
Недавньо строга варшав'янка
Припала пану до колiн,
В напiблаженствi пестить вiн
Її волосся, а осанка
Позбута й латки прикриття
Хiтливi будить почуття.
Цiлунком бридким в слiд намиста
Солодколюбцевi вуста
Уп'ються з силою хлиста
Й тьмянiє нiжна шкiра чиста.
Покiрний рiй ефiрних краль
Впускає з плеч прозору шаль,
Полонить смiхом, вихилянням,
Чарує зiр усiм старанням
Окремо кожна й разом всi,
Як кольори веселки рiзнi,
Розлитi сонцем по росi,
Одежi скинули наскрiзнi.
Турчанка, надто молода,
Литвинка солом'янокоса,
Спiвачка Таврiї розкоса,
Угорка, тиха як вода.
Не хтить пан погляду вiдняти
Вiд руху талiй, струнких нiг,
Та ледве-ледве тiльки змiг
Тих тiл вдихнути аромати
А вже крутилась голова,
Пройшла по серцю рiвна хорда,
Так пiснi довгої слова
Пiд жвавi звуки клавiкорда
Тягнуть i стискують живi
Потоки швидкої кровi.
Ось панi Марта, бiла, бiла
Легка мов ельф пiвнiчних саг
Та не цурається розваг,
Пригожа вся для цього дiла.
Вельможний млiє мандарин,
До Марти притиснувся боком
I ллє iз келиха венгржин
На груди наче ненароком.
В туж мить, пiддавшись виру мрiй
З соскiв вологу п'є вустами
Наперекiр натурi злiй
Томляться добрими парами
Душi червивої кутки
I розриває на шматки
Природним покликом у панi
Фаланги опору останнi.
А плоть поступлива зблизька
Така насичена i душна,
То вся витка, то непорушна,
Широка десь, а десь вузька.
Повiтря свiжого легенi
Благають, просять невпопад
I всi несуться дружно в сад
Мiж трави i кущi зеленi.
Далеке свiтло вiд зiрок
Соромить їх та далi, далi
Юрба позбавлена моралi
Ступнями зрихлює пiсок.
Нагрiтi за день, несхололi
Озернi води сколихне,
Там смiх, там гра, там жiнки голi,
I щастя водиться земне.
Нiхто з дiвчат не розумiє
Чому бiжить i не тускнiє
Сльозинка густа, як смола
На їх оголенi тiла.
Це доля зайвий раз киває,
Що в мавок цих пристойна роль
Вони крiпачки! Й право має
На них їх пан, вiн їм король.
Вiн душ хрещених рабовласник,
Розумний довудця вельмож,
Жару свободи вогнегасник,
Тонкий знавець жiночих лож.