ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.25
08:10
А музика звучить завжди по-різному:
То хвилею бурхливою, а то дощем,
То громовицею здається грізною,
То зігріває сонцем теплим серця щем.
А музика легка летить пір*їною,
Мов вільна пташка лине до святих небес.
Здається світ навкруг аквамариновим,
То хвилею бурхливою, а то дощем,
То громовицею здається грізною,
То зігріває сонцем теплим серця щем.
А музика легка летить пір*їною,
Мов вільна пташка лине до святих небес.
Здається світ навкруг аквамариновим,
2024.05.25
07:20
У вранішнім тумані клекіт,
бузьки вернулися на став,
і на стовпі стоїть лелека,
неначе птах не відлітав
і хоч весна не надто рання
та буде тепла ще бодай,
птахів не стримати бажання
вернутися у ріднокрай.
бузьки вернулися на став,
і на стовпі стоїть лелека,
неначе птах не відлітав
і хоч весна не надто рання
та буде тепла ще бодай,
птахів не стримати бажання
вернутися у ріднокрай.
2024.05.25
05:29
Тіло пронизує вітер холодний
І порожніє садок гамірний, –
Як же так сталось, що я відсьогодні
Буду надалі незвично сумний?
Згнічений вітром спішить перехожий
Швидше потрапити в затишний дім, –
Як же так сталось, що я вже не зможу
Тішити губи цілу
І порожніє садок гамірний, –
Як же так сталось, що я відсьогодні
Буду надалі незвично сумний?
Згнічений вітром спішить перехожий
Швидше потрапити в затишний дім, –
Як же так сталось, що я вже не зможу
Тішити губи цілу
2024.05.25
01:46
У час війни, у час біди,
Щоб Україну зберегти,
Ти не втікав бозна-куди,
Зробив свій вибір.
До оборони мужньо став,
Життя свого не шкодував!
Тобі – спасибі!
Ти бачив ворога в степах,
Щоб Україну зберегти,
Ти не втікав бозна-куди,
Зробив свій вибір.
До оборони мужньо став,
Життя свого не шкодував!
Тобі – спасибі!
Ти бачив ворога в степах,
2024.05.25
01:43
Чую, як шепче до мене велика ріка,
Чую, як молиться сонцю і небові вітер.
Час, що ловила, сюди, поміж товтри втікав,
От якби він все болюче із пам’яті витер.
«Що у минулім? Дивись безупинно вперед!» -
Рада хороша і їй опиратися марно.
Тільки минул
Чую, як молиться сонцю і небові вітер.
Час, що ловила, сюди, поміж товтри втікав,
От якби він все болюче із пам’яті витер.
«Що у минулім? Дивись безупинно вперед!» -
Рада хороша і їй опиратися марно.
Тільки минул
2024.05.25
01:38
Живу, неначе не живу...
А кожний видих - мов останній.
Тінь безпорадного кохання
Вже не призначить рандеву.
Дивлюсь на скошену траву,
Як на даремні сподівання.
Живу, неначе не живу...
А кожний видих - мов останній.
Тінь безпорадного кохання
Вже не призначить рандеву.
Дивлюсь на скошену траву,
Як на даремні сподівання.
Живу, неначе не живу...
2024.05.25
00:11
Переводиться сірим побутом
Кількість днів у нічну неякість.
Ось тому і пропало пропадом
Все, чим жив я до тебе якось.
То й займаюся побудовою.
З цегли слів та цементу рими
Вийшло з сірістю побутовою
Апріорі непримириме.
Кількість днів у нічну неякість.
Ось тому і пропало пропадом
Все, чим жив я до тебе якось.
То й займаюся побудовою.
З цегли слів та цементу рими
Вийшло з сірістю побутовою
Апріорі непримириме.
2024.05.24
23:32
Крик пролунав у пустелі.
Як у просторах німих,
У безкінечній пожежі
Здибався я із людьми?
Крик пролунав… Хтось на поміч
Кличе безтямно мене.
Хочу побачити поруч
Як у просторах німих,
У безкінечній пожежі
Здибався я із людьми?
Крик пролунав… Хтось на поміч
Кличе безтямно мене.
Хочу побачити поруч
2024.05.24
20:32
Мандрівка пахне димом і золою,
рудим цілунком ватри в небозвід,
мов лис гибкий, стежею торопкою,
хвостом вильнувши, внюхується в слід.
Серпанком пахне, дивом реп'яховим,
терпкавим соком зел, де навкруги, небесним барвом голубої крові, яскріють Пер
рудим цілунком ватри в небозвід,
мов лис гибкий, стежею торопкою,
хвостом вильнувши, внюхується в слід.
Серпанком пахне, дивом реп'яховим,
терпкавим соком зел, де навкруги, небесним барвом голубої крові, яскріють Пер
2024.05.24
19:46
Гучні слова: любов, відвертість, докір,
Слова зашерхлі: кров, вино, вуста.
Заледве слухаю про що вона говорить.
Які у тишу кидає слова?!
І чую, щось достоту: мандри, треба,
Кудись, тягнути, далі, до кінця.
Гучні слова: фатальність, воля, небо.
Сл
Слова зашерхлі: кров, вино, вуста.
Заледве слухаю про що вона говорить.
Які у тишу кидає слова?!
І чую, щось достоту: мандри, треба,
Кудись, тягнути, далі, до кінця.
Гучні слова: фатальність, воля, небо.
Сл
2024.05.24
18:09
До півонії лащиться вітер. Узявся нізвідки.
Мить назад порозборсував хмари порожні, і зверху,
Певно, вглядів це диво яскраве - незайману квітку,
Яку тільки-но ранок згубив із рожевого глеку,
Що висів у зорі на тонкого проміння позлітку.
І всотавши
Мить назад порозборсував хмари порожні, і зверху,
Певно, вглядів це диво яскраве - незайману квітку,
Яку тільки-но ранок згубив із рожевого глеку,
Що висів у зорі на тонкого проміння позлітку.
І всотавши
2024.05.24
12:07
У бою на Харківському напрямку поліг доброволець, грузин
Серго Горнакашвілі.
Він виступав за український футбольний клуб «Колос».
У нього залишилося троє дітей…
Він покинув свою родину,
хоч у серці забрав Грузію…
Та для себе відкрив Україну,
Серго Горнакашвілі.
Він виступав за український футбольний клуб «Колос».
У нього залишилося троє дітей…
Він покинув свою родину,
хоч у серці забрав Грузію…
Та для себе відкрив Україну,
2024.05.24
11:28
По довгих блуканнях, по нетрях –
Широка галява.
Це ще не вихід.
Ще густіші попереду нетрі.
Але трава гамірлива
Та мірковні статечні дерева,
Та навскісне, наскрізне сонце ранкове...
Слухаю Гріга.
Широка галява.
Це ще не вихід.
Ще густіші попереду нетрі.
Але трава гамірлива
Та мірковні статечні дерева,
Та навскісне, наскрізне сонце ранкове...
Слухаю Гріга.
2024.05.24
07:28
Не туман улігся, а в очах туманно
Від гірких краплинок безупинних сліз, –
Може ти не правду, а лише брехання,
Сам його злякавшись, поспіхом приніс?
Бо відводиш погляд і мовчиш уперто,
Ніби я затичку всунув у твій рот, –
Може захотів хтось налякати
Від гірких краплинок безупинних сліз, –
Може ти не правду, а лише брехання,
Сам його злякавшись, поспіхом приніс?
Бо відводиш погляд і мовчиш уперто,
Ніби я затичку всунув у твій рот, –
Може захотів хтось налякати
2024.05.24
04:00
Чи задумувалися ви, що таке гундарівщина?
Скажу стисло, Юрій Гундарєв – журналіст! Наче нічого дивного, але всі журналісти проходили вербовку КДБ і якщо ти йшов на співпрацю, то і редакція тебе чекала не газети районного масштабу, а набагато серйозніша.
2024.05.24
01:21
Великий синій ліс
На заході від міста
Колись подарував
Надію променисту.
Запрошував на "біс",
Дивився зверху вниз
На витівки дитинства.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На заході від міста
Колись подарував
Надію променисту.
Запрошував на "біс",
Дивився зверху вниз
На витівки дитинства.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.18
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віка Шульга /
Вірші
про(-)вина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
про(-)вина
Густе вино осінніх вечорів,
століттями відстояне, збудило
зачаття пахощі.
Каштанові аромалампи,
дев’ятиповерхові сходи, плач дитини
змішалися стаканом молока.
Плюс-мінус три сімдесят п’ять —
погано бачу, мушу краще —
морськими хвилями обітницю складала
дітей родити. Потім сум пройняв —
здалося, діти щастю перешкода, —
балет бажань калічить немовля.
Замучена, гукаю чоловіка.
Приносить заспокійливе, тамує спрагу щедро,
ранкові запахи переконали — хочу сина,
а доньку — третьою,
надалі видно буде...
Скляність
Випадковий штучний образ
Зберігається у мозку.
Темний — світлий, чорний — білий,
Вістря голки — крапля воску.
Вже й спокій знайшла від нього,
Вже й запхала його в сміття,
Та з’являється невчасно:
Геть забуду — тої ж миті
У мої нервові ранки
Твоїм голосом ввірветься.
Образ — нестійка примара.
Перехрестиш — розіллється
Слізьми, дзвоном вечоровим,
Гарячковими дзвінками.
Розлетілись мої вірші
Чорно-білими птахами.
Переплутати боюся
Тінь, люстерко і людину,
Бо на троє не ділюся.
Я існую. Я єдина.
* * *
Ображена, зневірена — це ти.
Дитинство назбиралося з уламків
твоєї вулиці, бруківки, ліхтарів,
дощу і ночі, порожнечі цирку, склянки...
Ти нею равлика маленького колись
од всіх уявних жахів боронила.
До спеки, втім, лишала... "Спіксь!" —
і захлиналась, рятувала, як уміла.
Той слиз щоночі натікає в твої сни —
ти борсаєшся до схід сонця безпорадно.
А зрання волосинку із коси
на його пам'ять вириваєш марно.
Знесилена — старечість із очей —
визбируєш з чужих дитинств малюнки.
Твій дім — музей загублених речей,
в якому ти готуєш тільки трунки.
століттями відстояне, збудило
зачаття пахощі.
Каштанові аромалампи,
дев’ятиповерхові сходи, плач дитини
змішалися стаканом молока.
Плюс-мінус три сімдесят п’ять —
погано бачу, мушу краще —
морськими хвилями обітницю складала
дітей родити. Потім сум пройняв —
здалося, діти щастю перешкода, —
балет бажань калічить немовля.
Замучена, гукаю чоловіка.
Приносить заспокійливе, тамує спрагу щедро,
ранкові запахи переконали — хочу сина,
а доньку — третьою,
надалі видно буде...
Скляність
Випадковий штучний образ
Зберігається у мозку.
Темний — світлий, чорний — білий,
Вістря голки — крапля воску.
Вже й спокій знайшла від нього,
Вже й запхала його в сміття,
Та з’являється невчасно:
Геть забуду — тої ж миті
У мої нервові ранки
Твоїм голосом ввірветься.
Образ — нестійка примара.
Перехрестиш — розіллється
Слізьми, дзвоном вечоровим,
Гарячковими дзвінками.
Розлетілись мої вірші
Чорно-білими птахами.
Переплутати боюся
Тінь, люстерко і людину,
Бо на троє не ділюся.
Я існую. Я єдина.
* * *
Ображена, зневірена — це ти.
Дитинство назбиралося з уламків
твоєї вулиці, бруківки, ліхтарів,
дощу і ночі, порожнечі цирку, склянки...
Ти нею равлика маленького колись
од всіх уявних жахів боронила.
До спеки, втім, лишала... "Спіксь!" —
і захлиналась, рятувала, як уміла.
Той слиз щоночі натікає в твої сни —
ти борсаєшся до схід сонця безпорадно.
А зрання волосинку із коси
на його пам'ять вириваєш марно.
Знесилена — старечість із очей —
визбируєш з чужих дитинств малюнки.
Твій дім — музей загублених речей,
в якому ти готуєш тільки трунки.
Найвища оцінка | Володимир Вакуленко | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Анна Хромова | 4 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію