Наташа дужче мружить очi
В них мрiї просяться жiночi,
В них джерелом уява б'є,
Їх погляд душу видає
I серця щем. І першi сльози,
Як то квiтневим небом грози,
Тепла жаданого гiнцi
От-от проллються на лицi.
Надiї сповнена тривога
Розраду кличе, вiд порога
Назустрiч їй кохання йде,
Рятунку серце не знайде
I переповнене любовi
До серця сни шле загадковi.
Затихнув дощ, та ще видна,
Вогнем освiтлена з вiкна
Журба дерев, порожня школа,
Холодних вулиць тиша гола.
До свiтла з них крiзь чисте скло
Маленький зiр велике зло
Мiж двi душi щасливi вносить,
Так довго терпить, не голосить,
У пам'ять впустить, аж на дно,
Як в грунт засiяне зерно,
Несе повз мутнi водориї,
Недавні свiдки, та нiмиї,
Знайшли в собi єдиний дар
Вiдбити мiсяця муар.