Калюжі, чорні, мов залежність, всміхались світлом бога Ра,
Чистим й прозорим, чесним й світлим... казково полонила гра.
Якщо у тебе є ще зброя, в аптечці – спирт і ЛСД,
Кайф смакуватимеш поволі й душевний біль цілком пройде.
Відкриє доля з-під завіси люмени щастя – почуття...
Ти – дикий звір, істота з лісу! Король чекає каяття.
На суд закличе вовчу раду лев (у відставці командир),
За урбанізм – верховну зраду – ворона конфіскує сир.
Це круг прокислої сметани, ядро начала – молока;
І так усім добра не стане, на гріх підніметься рука.
З розмаху вдарить ножем в спину агресор вулканічних бомб
Й на іменини дауну-сину почесно вручить згуслий тромб.
Він буде тішитись дебілом, іржатиме, мов хворий кінь,
Доки не кинуть голим в білу, щоб силуетна була тінь.
Посеред друзів-імбецилів – галюцинацій на стіні –
Сибір побачить і бацили цей доброволець на війні.
Холодність гратів у палаті навіює осінній сум,
А він, несхожий на приматів, все мислить, живиться із дум,
Які у денних процедурах буденними ти не назвеш,
Хоч ти також в тюремних мурах задумався про щільність меж.
Десь там є небо, десь є небо! Там десь є щось, щось цінне це.
Мабуть, вб’ємось... може, й не треба... дзеркало з’їсть моє лице.
В плаксивий тиждень листопаду щось написав би, та не зміг;
Хтось залишив губну помаду на не засмаглій шкірі ніг.
А так хотілося ще літа, побільше спеки і води...
А що тепер, альпійські квіти? Десь траур... ховайтесь хто-куди!!!
Не розпускайтеся на свята (як вас знайдуть, то враз зірвуть),
Олігофренові дитята вас продадуть, вас проклянуть.
За мідну кочову копійку куплять в кіоску протектив
Й захочуть ще, затіють бійку за жуйку і презерватив.
Брелок-ліхтарик й батарейка... А де є світло? Де Ключі?
Для рівноваги стальна рейка... лише сліпці пройдуть вночі.