Швидко котяться краплі, розбиваючи з дзенькотом шибку
На кусочки у сотні каратів, на життєві уривки
І збираються вранці під вікнами в синій туман.

На губах осідають цілунками терпко-кусючими
Ніжно так обіймають руками з кришталю каблучками
І в асфальті вітрини відбиток-міраж, мов обман.

Стукотять електричками, рельсами, доганяючи західний вітер,
Відбиваючи такт ритму серця, у загальній симфонії світу,
Заспокоюють думку міцними, дитячими, снами.

Десь шепочуться з листям у парку, осипаючись квітами,
На стареньку бруківку і ковану лавку, мов снігом,
Між землею і небом, на сонці, засяють скарбами.