ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2025.08.30 12:43
Якщо ж засмутишся і перестанеш просити, то
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.

Просити у Бога

Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.

Віктор Кучерук
2025.08.30 07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й

Юрій Лазірко
2025.08.30 05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.

Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть

Олександр Сушко
2025.08.30 02:10

Борис Костиря
2025.08.29 22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,

Артур Сіренко
2025.08.29 17:35
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски: - То для онучків, то на продаж, а то для хрума. Кукурудзу нин

Віктор Кучерук
2025.08.29 05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.

Борис Костиря
2025.08.28 22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити

Олена Побийголод
2025.08.28 21:43
Із Бориса Заходера

– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?

«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,

Євген Федчук
2025.08.28 19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на

Віктор Кучерук
2025.08.28 06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува

Ярослав Чорногуз
2025.08.28 00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.

Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -

Олег Герман
2025.08.27 22:06
Сприйняття важкої музики в суспільстві часто є суперечливим, адже цей жанр асоціюють з агресією та деструктивністю. Однак, сучасні психологічні дослідження все частіше виявляють її значний терапевтичний потенціал. Метал і хард-рок здатні відігравати важли

Борис Костиря
2025.08.27 21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.

Віктор Насипаний
2025.08.27 17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.

Світлана Пирогова
2025.08.27 12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.

Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Сорока (1960) / Проза / ДЕННИКИ

 Живи з блискавкою. Літературний денник 2005 р.
Мало хто цікавиться життям невдахи, навіть якщо він талановитий невдаха.
Читач з нестихаючим інтересом лише тоді прочитує книгу, коли герой добивається успіху, багатства і слави. Читачеві досить своїх гірких невдач і поразок, чому він має перейматися ще й розчаруванням інших?
Коли разом з героєм твору проходиш шляхом, що веде до зірок, тоді і в твоїй душі засвідчуються радість та оптимізм.
Я теж полюю за книгами про переможців життя, а не трагічних невдах.
Дайте мені зразок ошелешуючого красивого злету, і я почуватимуся щасливим. Не переймаюся тим, що це тільки ілюзія щастя, бо хіба наше життя не складається з таких ілюзій?
Якщо це художник – хай випаде на нього велика слава і його картини продаються за фантастичними цінами, якщо письменник – його книги мають стати бестселерами світового масштабу, якщо вчений – зроблені ним відкриття мають потрясти світ. (Читаючи Мітчела Уілсона „Американські вчені й винахідники”).


Екстрасенси стверджують, що людська заздрість має руйнівну, нищівну силу, вона здатна пробити захисну оболонку людини, тобто її біополе.
Древні греки і римляни писали про заздрість богів і ті трагедії, що з нею пов’язані.
Очевидно, варто якось захищатися від чорної людської заздрости. Але як?
Відомий американський фізик Уіллярд Гіббс отримав за свої дивовижні наукові відкриття 19 нагород і почесних дипломів, в тому числі престижну Головну міжнародну премію. Але навіть найближчі його друзі не знали про ці нагороди до того часу, поки не прочитали некрологи в газетах.


Крізь віддаль і час – телефонний дзвінок Марії Куземко. Ми не бачилися, мабуть, років тринадцять. Вона зникла з політичного і літературного овиду, й було дуже сумнівно, що вирине знову. Час письменника минає швидко, а політика й поготів.
Але було приємно почути її голос – все такий же молодий і натхненний, що виказував нестаріючу душу.


Кожен наступний день не схожий на попередній, а отже і в описах не повинно бути повторень. Треба зауважувати деталі, яких не було раніше, хоча це так непросто. Але ніколи клен не палахкотить так, як минулого року і вітер та дощ ніколи не повторюють своїх мелодій.


„Пишеш ті книги, які не зовсім хочеш писати. В цьому є щось невідворотне”, – скаржилися Гонкури. Я іноді теж ловлю себе на тому. Є книги, що народжуються ніби поза моєю волею, і мені тільки залишається подивуватися як вони вигулькнули на світ Божий. Я мав їх написати – і все. Так, зокрема, народилися монографії про Докію Гуменну, В.Жилу, І.Кошелівця, Романа Бабовала, Івана Филипчака, Ганну Черінь, Святомира Фостуна, Марту Мельничук, Степана Пушика.
Про багатьох хотілося б написати, зокрема, про Михайла Ситника, але „не йде”.


Майже все, що я прочитав Миколи Петренка, глибоко лягло мені в душу, все позначене незаперечним і сильним талантом. Тут і лірика, і проза, і гумор. Письменник такого яскравого і різнобічного творчого обдарування мав би належати до ієрархії визнаних майстрів, а не тулитися на задвірках літературного життя. Раніше його ігнорували, бо належав до розряду „поскрибованих”, зазнав репресій, пройшов концтабори, нині критики не звертають на нього уваги, бо він людина пенсійного віку і його час начебто минув.
Отака покручена і клята доля.
А які чудові книги подарував нам М.Петренко тільки за останні роки: шаламенно-іронічні мемуари „Лицарі пера і чарки”, щемку лірику і трагічні новели з камчатського зошита „Написане на снігу”.
Але все в такій убогій поліграфічній „одежині”, що не дає жодного шансу потрапити навіть в десятку кращих книг року чи „засвітитися” на книжковому форумі, не кажучи вже про якусь престижну і вагому літературну премію.
На щастя, таку несправедливість письменник, здається, сприймає без урази і продовжує плідно і невтомно працювати.

„Слова, слова...” Григорія Білоуса з тих рідкісних книг, до яких хочеться провертатися. Принаймні так у мене. Це листи письменника до найближчих друзів, своєрідний ліричний щоденник душевно багатої і творчо обдарованої людини. Скільки тут поетичних знахідок, афоризмів, небуденних спостережень, цікавих сцен! Рядовий белетрист із того багатющого матеріалу, згромадженого у книзі, зробив би декілька десятків томів добротної прози. У Г.Білоуса все стиснуто до неймовірної щільности.
Такі книги не прочитуються за одним подихом, їх читання розтягуєш щонайменше на рік.
Кожен раз, коли повертаюся до „Слів”, стає світліше і радісніше од думки, що в наш несамовитий, ком’ютерно-мобільний вік ще є на світі люди, для яких епістолярія не анахронізм, а невситима потреба душі.


Поширене означення „стиль – це людина”, треба було б замінити більш чітким і точним „стиль – це душа людини”. Але сподіватися на це марно, бо слово „душа” сьогодні вперто ігнорується, а якщо вживається, то далеко не в тому високому і конкретному значенні, яке пропонує Біблія. Тож забуті й оці чудесні твердження Івана Огієнка:
„Стиль – це правдива душа письменника в його творах, у яких вона завжди сильно відбивається. У кожному творі можемо бачити всю авторову істоту. Заховати свою істоту чи підмінити її настільки, щоб вона в творі була іншою від дійсності, це річ неможлива, чи можлива у малій мірі”.


Відкрити і полюбити поета можна за строфу, навіть за одну фразу. Так у мене вийшло з Олексою Веретенченком, у якого наткнувся на таке зізнання:
„Слава Богові, слави не треба.
Мармур мертвий. Слово – живе!”


Я був би добрим викладачем там, де студенти тягнуться до знань і зацікавленні у власному вдосконаленні, але там, де потрібен примус і насилля – я ніякий учитель.

Кілька годин з Дмитром Павличком, який приїхав у Тернопіль з дружиною Даною. Востаннє я бачився з ним років чотирнадцять тому – ми удвох провели на Лановеччині весь день. Але він забув і мене, і цю поїздку. Тільки згодом став пригадувати.
Сьогодні – це вже літня, стомлена життям людина: вицвілі очі, мішки під очима, порізане зморшками чоло, але голос ще неймовірно сильний і молодий та й здоров’я, очевидно, міцне. Коли говорить, чітко артикулює кожне слово, розповідає цікаво, легко займається і реагує на кожне слово співбесідника. Але марнославства у ньому багато, відчуття власної значимости й гідности – понад усе. Може, це й добре і, може, так і має бути в людини талановитої, ерудованої, що володіє багатьма світовими мовами, на яку впала гучна всеукраїнська слава. Сьогодні, які і раніше, багато пише, охоче друкується і видається, не здійснюючи жорсткої селекції написаного, покладаючись на нещадний час, нагадуючи в цьому І.Франка та В.Сосюру. А час, увочевидь, залишить із написаного ним один томик. Але це буде безсмертний том.


У більшості митців талант з роками пригасає. Тільки одиниці не деградують. Літні письменники знову стають графоманами – і коло замикається.
Але яке це щастя, коли і на схилі віку письменник зберігає добру форму та продовжує створювати шедеври.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-07-23 13:32:32
Переглядів сторінки твору 2759
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.059 / 5.57)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.013 / 5.53)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.788
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Денники
Автор востаннє на сайті 2008.07.23 13:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2008-08-13 18:36:24 ]
Так, справді ці денники – книга життя. Щемка і водночас якась тепла. Стільки повчальних думок! І насолода від смакування (в хорошому значенні) словом.