Яка відрада
Через літню річку
Убрід іти з сандалями в руці
Ногами по гладесеньких камінчиках
В водичці теплій, наче в молоці

Скупатись, сидячи на пласкім камені,
Що пам’ятає ще початок світу,
І в цій імпровізованій купальні
Віддатися в полон Купалу-літу.

Віддати данину йому вінками
Із квітів польових і маків
Зав’язаних віршами і піснями
Що збирані уранці, досвітанку.

Сховатися у тінь зелених верб,
Що вкриють і від світу, і від спеки
Крізь листя їхнє видно синє небо,
Задивлене у річку, мов у дзеркало.

Дивитись тихо, як тече вода,
Прозоро-лагідно лоскоче пальці
Невпинна й невблаганна, наче час,
Лишаючи лише цілунки-краплі

Що діамантами вкривають шкіру,
На сонці, мов прикрасу, позолочену,
Яку в майстерні викувало літо,
Щоб принести її в дарунок осені.