(Розмова селян. Село Любарці,
Бориспільський район).
«Озброєні загони керовані енкеведистами
оточили голодну Україну.
Затримано 270000 втікачів.
В селах померли всі діти віком до 8 років»

…той оситняк* не сниться,
що замість хліба їв,
як мацав люд
в колисці,
шукаючи зерно?
Вже не просієш в ситці
те борошно,
все змів
єврей, і навіть в мисці
залишив саме дно.

Ти бачиш,
як хлопчина
в болоті рве ситняк?
Як плаче
в тім болоті
безсилий і страшний?
Він плаче,
як причинний,
бо голод пупа втяг.
Ні духу вже, ні плоті,
лиш очі – з порожнин.

Нарве – складе до купи:
для брата і батьків.
Та те що склав – поцупив
голодний, як і він.
Життя в жидів не купиш.
Біда з усіх боків.
Приплівсь до хати, стукав –
ніхто не відповів.

Останній вже, єдиний,
на призьбу ліг грудьми.
В живих – і ні людини
немає між людьми.
Бо ті, що ще живії,
через годину мруть.
Усіх катюга виїв
у Бога і в миру.

9.04.07

*оситняк, ситняк (розмовне, любарецьке) – багаторічна або однорічна рослина родини ситникових, схожа на очерет, росте переважно на болотах і луках.