Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.20
17:07
Як тут чарівно, мамо, як чарівно,
У жовте листя увібралася царівна!
Кленовий лист, тонкі вербові віти,
Вільха і буки прагнуть золотіти.
Краплини срібла на багрянім листі,
Думки прозорі, стишені і чисті...
Мережки хмар - тендітне павутиння,
І павучк
У жовте листя увібралася царівна!
Кленовий лист, тонкі вербові віти,
Вільха і буки прагнуть золотіти.
Краплини срібла на багрянім листі,
Думки прозорі, стишені і чисті...
Мережки хмар - тендітне павутиння,
І павучк
2026.10.20
16:18
Густий туман укутав перехрестя,
Сховав орієнтири і шляхи.
Чи зможеш ти дійти до Евресту
І подолати всі свої страхи?
Не видно далі аніж на пів кроку.
Праворуч і ліворуч є межа.
Туман розлив відвагу. Змокнув?
Сховав орієнтири і шляхи.
Чи зможеш ти дійти до Евресту
І подолати всі свої страхи?
Не видно далі аніж на пів кроку.
Праворуч і ліворуч є межа.
Туман розлив відвагу. Змокнув?
2026.10.20
14:05
Підійде понеділок, і для битви
Здійматися напружено пора.
Запеклим бути в боротьбі й молитві.
Під натиском розсиплеться гора.
У круговерті боротьби і смутку,
Тріумфів, катаклізмів і невдач,
У круговерті радощів і муки
Заглянь у серце, зрозумій, про
Здійматися напружено пора.
Запеклим бути в боротьбі й молитві.
Під натиском розсиплеться гора.
У круговерті боротьби і смутку,
Тріумфів, катаклізмів і невдач,
У круговерті радощів і муки
Заглянь у серце, зрозумій, про
2026.10.20
13:54
Струмки зі сліз і дзвоники із ружі,
Престол повітряний, сезон стрімких річок
Супротив простору над дзеркалом калюжі
Смарагдове чіпляє на гачок,
Аби ловити в невідомий день
Осінній дощ наметом мізерабля,
За словом лізе до масних кишень,
Граблі шукає
Престол повітряний, сезон стрімких річок
Супротив простору над дзеркалом калюжі
Смарагдове чіпляє на гачок,
Аби ловити в невідомий день
Осінній дощ наметом мізерабля,
За словом лізе до масних кишень,
Граблі шукає
2026.10.20
10:36
Не зліть Україну,
ви – держиморди!
Подавитесь кров’ю
своєї породи…
Землі захотілось? –
в землі нажеретесь.
В чию таку милість
Вкраїною претесь?
ви – держиморди!
Подавитесь кров’ю
своєї породи…
Землі захотілось? –
в землі нажеретесь.
В чию таку милість
Вкраїною претесь?
2026.10.20
06:53
Уночі, задумою обнятий,
Через скло вглядаючись у тьму,
Починаю сам себе питати:
Де, коли, навіщо і чому?
Де зникають на світанні зорі?
І коли не буде бігти час?
І навіщо в світі стільки горя
І чому знаходить лихо нас?
Через скло вглядаючись у тьму,
Починаю сам себе питати:
Де, коли, навіщо і чому?
Де зникають на світанні зорі?
І коли не буде бігти час?
І навіщо в світі стільки горя
І чому знаходить лихо нас?
2026.10.20
03:39
Майбутнє нібито належить молодим, але вирішують долі світу чомусь-то старі маразматики.
Взимку страшні не так морози, як відморозки.
Диктатора від серійного вбивці відрізняють лише масштаби злодіянь.
Питання влади в Україні для декого набагато ва
2026.10.20
00:14
могли би стрітися класично
все за програмою курити пити і т. д.
у цій ледь індивідуальній притчі
ніхто нікого особливо не зведе
немає жодних таємниць
є недомовленість і таємничість
па-де-труа не зовсім па-де-де
ця таємничість
все за програмою курити пити і т. д.
у цій ледь індивідуальній притчі
ніхто нікого особливо не зведе
немає жодних таємниць
є недомовленість і таємничість
па-де-труа не зовсім па-де-де
ця таємничість
2026.10.19
13:58
Я в море заходжу, у розум кипучий
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
2026.10.19
13:54
З дев'ятого поверху зрію нову
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
2026.10.19
13:25
Палісандрами прикрашений,
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
2026.10.19
06:54
В темінь вгорнувшись поволі,
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
2026.10.18
23:47
околиця бозна-яких років
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
2026.10.18
22:44
Хтось любить пити каву,
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
2026.10.18
20:15
Поезіє, сонце моє оранжове!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриє тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником…
17 жовтня одному із найяскравіших поетів-шістдесятників, блискучому кіносценаристу і перекладачу, драматургу, громадському діячу й політику вип
2026.10.18
20:08
Йшла громадянська уже другий рік.
«Червоні», «білі», іноземні сили
Країну кров‘ю уже вщерть залили.
Схилялась перемога в один бік,
А потім в другий. Страшно в Україні.
Її всі хочуть під собою мать,
Бо ж хтось країну має годувать.
Хоч ми вже забажал
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...«Червоні», «білі», іноземні сили
Країну кров‘ю уже вщерть залили.
Схилялась перемога в один бік,
А потім в другий. Страшно в Україні.
Її всі хочуть під собою мать,
Бо ж хтось країну має годувать.
Хоч ми вже забажал
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Дем'янова (1960) /
Вірші
Панночка Поезія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Панночка Поезія
"А Муза - єдина жінка,
яка дорога мені"
Іван Потій
Злотоцвітно туляться до шиби
любі твому серцю паничі.
Гожу ти паняночку надибав –
не дає заснути уночі.
Ні, щоб вколисала ув обіймах –
шепче рими, наче навісна.
Хай хурделить, листопадить – бігме! –
лиш розтулить устонька – весна!
І пані-поетки – не занудні,
так, слізливі трохи, - то ж не гріх…
Чинять свято – випікають будні,
Бо панянка любить, та не їх.
А поети – ті, що не вусаті,
ті, що не із роду Потіїв –
так уже наловчились клянчати,
а не годні звабити її.
Що в тобі такого? Нудиш світом,
знаєш по чім хліб і сіль по чім…
Так я теж народжена тим літом,
А замкнув хтось – викинув ключі!
Б’юсь об школо, об стіни, об одвірки…
Де той Перелесник у вікні?
Ну, хоча б якась проблисла зірка
сонцеоко. Яро – лиш мені!
Що ти здивувався. Протверезів
і захтів узнати – хто така?
«…А, як пукли брунечки березі,
як ішли ми у руці рука…
Так було. Як завше. Передбачно,
все нудне до позіху. Атож…»
Слухай, Йванку, чи ж тобі не лячно –
голяка поміж шипів і рож?
Та панянка переважить кожну.
Хто б посмів: із нею – та на прю?
Музо, дівко, не вдавай безбожну,
не збіднієш на одну зорю!
Хай мені розвидниться! Хай кликну
я свого Пегасика з дібров.
А сама – іди. Провалюй! Зникни!
Шепочи захланно про любов!
яка дорога мені"
Іван Потій
Злотоцвітно туляться до шиби
любі твому серцю паничі.
Гожу ти паняночку надибав –
не дає заснути уночі.
Ні, щоб вколисала ув обіймах –
шепче рими, наче навісна.
Хай хурделить, листопадить – бігме! –
лиш розтулить устонька – весна!
І пані-поетки – не занудні,
так, слізливі трохи, - то ж не гріх…
Чинять свято – випікають будні,
Бо панянка любить, та не їх.
А поети – ті, що не вусаті,
ті, що не із роду Потіїв –
так уже наловчились клянчати,
а не годні звабити її.
Що в тобі такого? Нудиш світом,
знаєш по чім хліб і сіль по чім…
Так я теж народжена тим літом,
А замкнув хтось – викинув ключі!
Б’юсь об школо, об стіни, об одвірки…
Де той Перелесник у вікні?
Ну, хоча б якась проблисла зірка
сонцеоко. Яро – лиш мені!
Що ти здивувався. Протверезів
і захтів узнати – хто така?
«…А, як пукли брунечки березі,
як ішли ми у руці рука…
Так було. Як завше. Передбачно,
все нудне до позіху. Атож…»
Слухай, Йванку, чи ж тобі не лячно –
голяка поміж шипів і рож?
Та панянка переважить кожну.
Хто б посмів: із нею – та на прю?
Музо, дівко, не вдавай безбожну,
не збіднієш на одну зорю!
Хай мені розвидниться! Хай кликну
я свого Пегасика з дібров.
А сама – іди. Провалюй! Зникни!
Шепочи захланно про любов!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
