
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Шувалова (1986) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
дороги знову слідів не просять.
примарне «поруч» згортає простір.
пучки втрачають чутливість – досвід
підступно зі шкіри робить пергамент.
відбитки пальців – вже менше почерк,
вже більше пам’ять. вмирають стоячи
ті, що задубли, а решті – боляче.
перетворіть мене хтось на камінь.
генії місця міняють позначки,
певно, зумисне. тому навпомацки
швидше, ніж зрячим. речі, навпочіпки
сівши, марять, і ти – їх марення,
ти їм наснилась. і всі ці зачіпки
спогадів – більше не мають значення.
в кого завгодно проси пробачення.
це – не життя, це якесь потьмарення.
крихкість усього, що є, – на максимум.
тексти – не тексти, суцільні максими
скороминущості. чистиш пастою
зуби, обручки. сплачуєш мито
минулому, згадуєш щось. що саме? –
просто вже стільки всього між нами
нашарувалося, що місцями
не розрізнити, де, власне, ми там:
в одязі, в потязі, в милі чи в захваті,
в певному вчора, сьогодні чи завтра, чи,
може, в ніколи. собі ж бо заздрячи
тій, учорашній, міняю тему
записів. ліпше про місто, міст якийсь,
місце, де можна лягти і виспатись.
чи то полежати мовчки, вістрями
вій час від часу лоскочучи темінь.
ось воно як – вийти з дому й зникнути.
телефонуй, але тільки зрідка, бо
це небезпечно, я ж можу звикнути.
голод на голос лікують ватою.
голод на тіло лікують... марно, втім.
еритроцити ідуть, як армії,
в серця судомне пекло, та в мармурі
цих не увічнять малих солдатів.
втім, не увічнять і нас. ну, плакали,
ну, говорили дурниці, знаками
часом обмінювалися. заколот
не підняли, між тим, і режимів
ми не скидали злочинних. кидались
в крайнощі тільки, та швидко видихлись.
скоро господь нам сторінки видалить –
цей найтерплячіший із адмінів.
грубо? що зробиш – цей сленг ще в моді.
місяць минув уже. я відтоді
думаю – хто нам дітей народить
наших, якщо ми самі не здатні
навіть зачати. у наших землях
жодні не проростали зерна.
ми приміряли вінки із терну,
як ідіоти. за це і платимо.
сонечко, зайчику, що ж це робиться?
борсаймось – може, хоч хтось сподобиться
кинуть нам линву, інакше – втопимось,
вже затікає в легені небо.
нас, закривавлене м’ясо вічності,
вловить у сіті якийсь доброзичливець.
ми і не встигнем письмово викласти,
що ж за рибалка закинув невід…
примарне «поруч» згортає простір.
пучки втрачають чутливість – досвід
підступно зі шкіри робить пергамент.
відбитки пальців – вже менше почерк,
вже більше пам’ять. вмирають стоячи
ті, що задубли, а решті – боляче.
перетворіть мене хтось на камінь.
генії місця міняють позначки,
певно, зумисне. тому навпомацки
швидше, ніж зрячим. речі, навпочіпки
сівши, марять, і ти – їх марення,
ти їм наснилась. і всі ці зачіпки
спогадів – більше не мають значення.
в кого завгодно проси пробачення.
це – не життя, це якесь потьмарення.
крихкість усього, що є, – на максимум.
тексти – не тексти, суцільні максими
скороминущості. чистиш пастою
зуби, обручки. сплачуєш мито
минулому, згадуєш щось. що саме? –
просто вже стільки всього між нами
нашарувалося, що місцями
не розрізнити, де, власне, ми там:
в одязі, в потязі, в милі чи в захваті,
в певному вчора, сьогодні чи завтра, чи,
може, в ніколи. собі ж бо заздрячи
тій, учорашній, міняю тему
записів. ліпше про місто, міст якийсь,
місце, де можна лягти і виспатись.
чи то полежати мовчки, вістрями
вій час від часу лоскочучи темінь.
ось воно як – вийти з дому й зникнути.
телефонуй, але тільки зрідка, бо
це небезпечно, я ж можу звикнути.
голод на голос лікують ватою.
голод на тіло лікують... марно, втім.
еритроцити ідуть, як армії,
в серця судомне пекло, та в мармурі
цих не увічнять малих солдатів.
втім, не увічнять і нас. ну, плакали,
ну, говорили дурниці, знаками
часом обмінювалися. заколот
не підняли, між тим, і режимів
ми не скидали злочинних. кидались
в крайнощі тільки, та швидко видихлись.
скоро господь нам сторінки видалить –
цей найтерплячіший із адмінів.
грубо? що зробиш – цей сленг ще в моді.
місяць минув уже. я відтоді
думаю – хто нам дітей народить
наших, якщо ми самі не здатні
навіть зачати. у наших землях
жодні не проростали зерна.
ми приміряли вінки із терну,
як ідіоти. за це і платимо.
сонечко, зайчику, що ж це робиться?
борсаймось – може, хоч хтось сподобиться
кинуть нам линву, інакше – втопимось,
вже затікає в легені небо.
нас, закривавлене м’ясо вічності,
вловить у сіті якийсь доброзичливець.
ми і не встигнем письмово викласти,
що ж за рибалка закинув невід…
Найвища оцінка | Ольга Ілюк | 6 | Майстер-клас / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Макс Непорада | 5.5 | Майстер-клас / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію