![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
2024.07.02
2024.06.26
2024.06.20
2024.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Ірина Шувалова (1986) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
дороги знову слідів не просять.
примарне «поруч» згортає простір.
пучки втрачають чутливість – досвід
підступно зі шкіри робить пергамент.
відбитки пальців – вже менше почерк,
вже більше пам’ять. вмирають стоячи
ті, що задубли, а решті – боляче.
перетворіть мене хтось на камінь.
генії місця міняють позначки,
певно, зумисне. тому навпомацки
швидше, ніж зрячим. речі, навпочіпки
сівши, марять, і ти – їх марення,
ти їм наснилась. і всі ці зачіпки
спогадів – більше не мають значення.
в кого завгодно проси пробачення.
це – не життя, це якесь потьмарення.
крихкість усього, що є, – на максимум.
тексти – не тексти, суцільні максими
скороминущості. чистиш пастою
зуби, обручки. сплачуєш мито
минулому, згадуєш щось. що саме? –
просто вже стільки всього між нами
нашарувалося, що місцями
не розрізнити, де, власне, ми там:
в одязі, в потязі, в милі чи в захваті,
в певному вчора, сьогодні чи завтра, чи,
може, в ніколи. собі ж бо заздрячи
тій, учорашній, міняю тему
записів. ліпше про місто, міст якийсь,
місце, де можна лягти і виспатись.
чи то полежати мовчки, вістрями
вій час від часу лоскочучи темінь.
ось воно як – вийти з дому й зникнути.
телефонуй, але тільки зрідка, бо
це небезпечно, я ж можу звикнути.
голод на голос лікують ватою.
голод на тіло лікують... марно, втім.
еритроцити ідуть, як армії,
в серця судомне пекло, та в мармурі
цих не увічнять малих солдатів.
втім, не увічнять і нас. ну, плакали,
ну, говорили дурниці, знаками
часом обмінювалися. заколот
не підняли, між тим, і режимів
ми не скидали злочинних. кидались
в крайнощі тільки, та швидко видихлись.
скоро господь нам сторінки видалить –
цей найтерплячіший із адмінів.
грубо? що зробиш – цей сленг ще в моді.
місяць минув уже. я відтоді
думаю – хто нам дітей народить
наших, якщо ми самі не здатні
навіть зачати. у наших землях
жодні не проростали зерна.
ми приміряли вінки із терну,
як ідіоти. за це і платимо.
сонечко, зайчику, що ж це робиться?
борсаймось – може, хоч хтось сподобиться
кинуть нам линву, інакше – втопимось,
вже затікає в легені небо.
нас, закривавлене м’ясо вічності,
вловить у сіті якийсь доброзичливець.
ми і не встигнем письмово викласти,
що ж за рибалка закинув невід…
примарне «поруч» згортає простір.
пучки втрачають чутливість – досвід
підступно зі шкіри робить пергамент.
відбитки пальців – вже менше почерк,
вже більше пам’ять. вмирають стоячи
ті, що задубли, а решті – боляче.
перетворіть мене хтось на камінь.
генії місця міняють позначки,
певно, зумисне. тому навпомацки
швидше, ніж зрячим. речі, навпочіпки
сівши, марять, і ти – їх марення,
ти їм наснилась. і всі ці зачіпки
спогадів – більше не мають значення.
в кого завгодно проси пробачення.
це – не життя, це якесь потьмарення.
крихкість усього, що є, – на максимум.
тексти – не тексти, суцільні максими
скороминущості. чистиш пастою
зуби, обручки. сплачуєш мито
минулому, згадуєш щось. що саме? –
просто вже стільки всього між нами
нашарувалося, що місцями
не розрізнити, де, власне, ми там:
в одязі, в потязі, в милі чи в захваті,
в певному вчора, сьогодні чи завтра, чи,
може, в ніколи. собі ж бо заздрячи
тій, учорашній, міняю тему
записів. ліпше про місто, міст якийсь,
місце, де можна лягти і виспатись.
чи то полежати мовчки, вістрями
вій час від часу лоскочучи темінь.
ось воно як – вийти з дому й зникнути.
телефонуй, але тільки зрідка, бо
це небезпечно, я ж можу звикнути.
голод на голос лікують ватою.
голод на тіло лікують... марно, втім.
еритроцити ідуть, як армії,
в серця судомне пекло, та в мармурі
цих не увічнять малих солдатів.
втім, не увічнять і нас. ну, плакали,
ну, говорили дурниці, знаками
часом обмінювалися. заколот
не підняли, між тим, і режимів
ми не скидали злочинних. кидались
в крайнощі тільки, та швидко видихлись.
скоро господь нам сторінки видалить –
цей найтерплячіший із адмінів.
грубо? що зробиш – цей сленг ще в моді.
місяць минув уже. я відтоді
думаю – хто нам дітей народить
наших, якщо ми самі не здатні
навіть зачати. у наших землях
жодні не проростали зерна.
ми приміряли вінки із терну,
як ідіоти. за це і платимо.
сонечко, зайчику, що ж це робиться?
борсаймось – може, хоч хтось сподобиться
кинуть нам линву, інакше – втопимось,
вже затікає в легені небо.
нас, закривавлене м’ясо вічності,
вловить у сіті якийсь доброзичливець.
ми і не встигнем письмово викласти,
що ж за рибалка закинув невід…
Найвища оцінка | Ольга Ілюк | 6 | Майстер-клас / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Макс Непорада | 5.5 | Майстер-клас / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію