Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Шувалова (1986) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
дороги знову слідів не просять.
примарне «поруч» згортає простір.
пучки втрачають чутливість – досвід
підступно зі шкіри робить пергамент.
відбитки пальців – вже менше почерк,
вже більше пам’ять. вмирають стоячи
ті, що задубли, а решті – боляче.
перетворіть мене хтось на камінь.
генії місця міняють позначки,
певно, зумисне. тому навпомацки
швидше, ніж зрячим. речі, навпочіпки
сівши, марять, і ти – їх марення,
ти їм наснилась. і всі ці зачіпки
спогадів – більше не мають значення.
в кого завгодно проси пробачення.
це – не життя, це якесь потьмарення.
крихкість усього, що є, – на максимум.
тексти – не тексти, суцільні максими
скороминущості. чистиш пастою
зуби, обручки. сплачуєш мито
минулому, згадуєш щось. що саме? –
просто вже стільки всього між нами
нашарувалося, що місцями
не розрізнити, де, власне, ми там:
в одязі, в потязі, в милі чи в захваті,
в певному вчора, сьогодні чи завтра, чи,
може, в ніколи. собі ж бо заздрячи
тій, учорашній, міняю тему
записів. ліпше про місто, міст якийсь,
місце, де можна лягти і виспатись.
чи то полежати мовчки, вістрями
вій час від часу лоскочучи темінь.
ось воно як – вийти з дому й зникнути.
телефонуй, але тільки зрідка, бо
це небезпечно, я ж можу звикнути.
голод на голос лікують ватою.
голод на тіло лікують... марно, втім.
еритроцити ідуть, як армії,
в серця судомне пекло, та в мармурі
цих не увічнять малих солдатів.
втім, не увічнять і нас. ну, плакали,
ну, говорили дурниці, знаками
часом обмінювалися. заколот
не підняли, між тим, і режимів
ми не скидали злочинних. кидались
в крайнощі тільки, та швидко видихлись.
скоро господь нам сторінки видалить –
цей найтерплячіший із адмінів.
грубо? що зробиш – цей сленг ще в моді.
місяць минув уже. я відтоді
думаю – хто нам дітей народить
наших, якщо ми самі не здатні
навіть зачати. у наших землях
жодні не проростали зерна.
ми приміряли вінки із терну,
як ідіоти. за це і платимо.
сонечко, зайчику, що ж це робиться?
борсаймось – може, хоч хтось сподобиться
кинуть нам линву, інакше – втопимось,
вже затікає в легені небо.
нас, закривавлене м’ясо вічності,
вловить у сіті якийсь доброзичливець.
ми і не встигнем письмово викласти,
що ж за рибалка закинув невід…
примарне «поруч» згортає простір.
пучки втрачають чутливість – досвід
підступно зі шкіри робить пергамент.
відбитки пальців – вже менше почерк,
вже більше пам’ять. вмирають стоячи
ті, що задубли, а решті – боляче.
перетворіть мене хтось на камінь.
генії місця міняють позначки,
певно, зумисне. тому навпомацки
швидше, ніж зрячим. речі, навпочіпки
сівши, марять, і ти – їх марення,
ти їм наснилась. і всі ці зачіпки
спогадів – більше не мають значення.
в кого завгодно проси пробачення.
це – не життя, це якесь потьмарення.
крихкість усього, що є, – на максимум.
тексти – не тексти, суцільні максими
скороминущості. чистиш пастою
зуби, обручки. сплачуєш мито
минулому, згадуєш щось. що саме? –
просто вже стільки всього між нами
нашарувалося, що місцями
не розрізнити, де, власне, ми там:
в одязі, в потязі, в милі чи в захваті,
в певному вчора, сьогодні чи завтра, чи,
може, в ніколи. собі ж бо заздрячи
тій, учорашній, міняю тему
записів. ліпше про місто, міст якийсь,
місце, де можна лягти і виспатись.
чи то полежати мовчки, вістрями
вій час від часу лоскочучи темінь.
ось воно як – вийти з дому й зникнути.
телефонуй, але тільки зрідка, бо
це небезпечно, я ж можу звикнути.
голод на голос лікують ватою.
голод на тіло лікують... марно, втім.
еритроцити ідуть, як армії,
в серця судомне пекло, та в мармурі
цих не увічнять малих солдатів.
втім, не увічнять і нас. ну, плакали,
ну, говорили дурниці, знаками
часом обмінювалися. заколот
не підняли, між тим, і режимів
ми не скидали злочинних. кидались
в крайнощі тільки, та швидко видихлись.
скоро господь нам сторінки видалить –
цей найтерплячіший із адмінів.
грубо? що зробиш – цей сленг ще в моді.
місяць минув уже. я відтоді
думаю – хто нам дітей народить
наших, якщо ми самі не здатні
навіть зачати. у наших землях
жодні не проростали зерна.
ми приміряли вінки із терну,
як ідіоти. за це і платимо.
сонечко, зайчику, що ж це робиться?
борсаймось – може, хоч хтось сподобиться
кинуть нам линву, інакше – втопимось,
вже затікає в легені небо.
нас, закривавлене м’ясо вічності,
вловить у сіті якийсь доброзичливець.
ми і не встигнем письмово викласти,
що ж за рибалка закинув невід…
| Найвища оцінка | Ольга Ілюк | 6 | Майстер-клас / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Макс Непорада | 5.5 | Майстер-клас / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
