Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Шувалова (1986) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
дороги знову слідів не просять.
примарне «поруч» згортає простір.
пучки втрачають чутливість – досвід
підступно зі шкіри робить пергамент.
відбитки пальців – вже менше почерк,
вже більше пам’ять. вмирають стоячи
ті, що задубли, а решті – боляче.
перетворіть мене хтось на камінь.
генії місця міняють позначки,
певно, зумисне. тому навпомацки
швидше, ніж зрячим. речі, навпочіпки
сівши, марять, і ти – їх марення,
ти їм наснилась. і всі ці зачіпки
спогадів – більше не мають значення.
в кого завгодно проси пробачення.
це – не життя, це якесь потьмарення.
крихкість усього, що є, – на максимум.
тексти – не тексти, суцільні максими
скороминущості. чистиш пастою
зуби, обручки. сплачуєш мито
минулому, згадуєш щось. що саме? –
просто вже стільки всього між нами
нашарувалося, що місцями
не розрізнити, де, власне, ми там:
в одязі, в потязі, в милі чи в захваті,
в певному вчора, сьогодні чи завтра, чи,
може, в ніколи. собі ж бо заздрячи
тій, учорашній, міняю тему
записів. ліпше про місто, міст якийсь,
місце, де можна лягти і виспатись.
чи то полежати мовчки, вістрями
вій час від часу лоскочучи темінь.
ось воно як – вийти з дому й зникнути.
телефонуй, але тільки зрідка, бо
це небезпечно, я ж можу звикнути.
голод на голос лікують ватою.
голод на тіло лікують... марно, втім.
еритроцити ідуть, як армії,
в серця судомне пекло, та в мармурі
цих не увічнять малих солдатів.
втім, не увічнять і нас. ну, плакали,
ну, говорили дурниці, знаками
часом обмінювалися. заколот
не підняли, між тим, і режимів
ми не скидали злочинних. кидались
в крайнощі тільки, та швидко видихлись.
скоро господь нам сторінки видалить –
цей найтерплячіший із адмінів.
грубо? що зробиш – цей сленг ще в моді.
місяць минув уже. я відтоді
думаю – хто нам дітей народить
наших, якщо ми самі не здатні
навіть зачати. у наших землях
жодні не проростали зерна.
ми приміряли вінки із терну,
як ідіоти. за це і платимо.
сонечко, зайчику, що ж це робиться?
борсаймось – може, хоч хтось сподобиться
кинуть нам линву, інакше – втопимось,
вже затікає в легені небо.
нас, закривавлене м’ясо вічності,
вловить у сіті якийсь доброзичливець.
ми і не встигнем письмово викласти,
що ж за рибалка закинув невід…
примарне «поруч» згортає простір.
пучки втрачають чутливість – досвід
підступно зі шкіри робить пергамент.
відбитки пальців – вже менше почерк,
вже більше пам’ять. вмирають стоячи
ті, що задубли, а решті – боляче.
перетворіть мене хтось на камінь.
генії місця міняють позначки,
певно, зумисне. тому навпомацки
швидше, ніж зрячим. речі, навпочіпки
сівши, марять, і ти – їх марення,
ти їм наснилась. і всі ці зачіпки
спогадів – більше не мають значення.
в кого завгодно проси пробачення.
це – не життя, це якесь потьмарення.
крихкість усього, що є, – на максимум.
тексти – не тексти, суцільні максими
скороминущості. чистиш пастою
зуби, обручки. сплачуєш мито
минулому, згадуєш щось. що саме? –
просто вже стільки всього між нами
нашарувалося, що місцями
не розрізнити, де, власне, ми там:
в одязі, в потязі, в милі чи в захваті,
в певному вчора, сьогодні чи завтра, чи,
може, в ніколи. собі ж бо заздрячи
тій, учорашній, міняю тему
записів. ліпше про місто, міст якийсь,
місце, де можна лягти і виспатись.
чи то полежати мовчки, вістрями
вій час від часу лоскочучи темінь.
ось воно як – вийти з дому й зникнути.
телефонуй, але тільки зрідка, бо
це небезпечно, я ж можу звикнути.
голод на голос лікують ватою.
голод на тіло лікують... марно, втім.
еритроцити ідуть, як армії,
в серця судомне пекло, та в мармурі
цих не увічнять малих солдатів.
втім, не увічнять і нас. ну, плакали,
ну, говорили дурниці, знаками
часом обмінювалися. заколот
не підняли, між тим, і режимів
ми не скидали злочинних. кидались
в крайнощі тільки, та швидко видихлись.
скоро господь нам сторінки видалить –
цей найтерплячіший із адмінів.
грубо? що зробиш – цей сленг ще в моді.
місяць минув уже. я відтоді
думаю – хто нам дітей народить
наших, якщо ми самі не здатні
навіть зачати. у наших землях
жодні не проростали зерна.
ми приміряли вінки із терну,
як ідіоти. за це і платимо.
сонечко, зайчику, що ж це робиться?
борсаймось – може, хоч хтось сподобиться
кинуть нам линву, інакше – втопимось,
вже затікає в легені небо.
нас, закривавлене м’ясо вічності,
вловить у сіті якийсь доброзичливець.
ми і не встигнем письмово викласти,
що ж за рибалка закинув невід…
| Найвища оцінка | Ольга Ілюк | 6 | Майстер-клас / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Макс Непорада | 5.5 | Майстер-клас / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
