Зраночку раненько
Дівчинка Оленка
Розгорнула на дивані
Свій альбом для малювання:
“Зараз випробую ці
Кольорові олівці —
Подарунок від татуся —
І своїм найкращим друзям
Я малюнки подарую.
Першим Рекса намалюю —
Кращого не знайдеш друга;
Це ось — Кеша, наш папуга;
От зрадіє подарунку!
А на третьому малюнку —
Мурчик, наш смугастий кіт.

Наче вийшло все як слід...

Глянь-но, Рексе — правда, вдало
Я тебе намалювала?”

Глянув на портрет собака -
Аж підскочив з переляку:

“Гав! Це я? Потвора ця?
Я ж вівчарка, не вівця!
Чи погано ти, Оленко,
Нагострила олівця?
Ми, вівчарки, не такі:
Грізні, сильні, як вовки,
Незалежні, горді звірі,
Чи тобі це невтямки?”

“Любий Рексе, ти не сердься,
Звісно ж, знаю я усе це!
Ти і грізний, і хоробрий,
Просто в мене вийшов добрим.
Тож тобі я, Рексе любий,
Домалюю гострі зуби!

Я ж тебе малюю вперше,
Як і Мурчика, і Кешу.
Кешо, як мені — вдалось?
Може, виправити щось?”

Кеша, як експерт достоту,
На Оленчину роботу
Глянув скоса, і бундючно
Біле пір'я настовбурчив:

“Нас образити, напевно,
Ти не мала на меті,
Та невже і справді в мене
Три пір'їни у хвості?”

“Вибач, Кешо, поспішала,
І тому пір'їн замало!
Зараз все зроблю я,
Пера домалюю!

Глянь-но, Мурчику, і ти!
Може, очі навести?
Може, лапи закороткі або вуса не густі?”

Мурчик вигнув спинку,
Глянув на картинку,
І сказав Оленці: “Няв!
Я б нічого не міняв;
Я ж від Рекса вийшов
Майже вдвічі більшим!”