оголені нерви, окреслені вигини тіла,
обірвані фрази торкають оголеним дротом,
б’ємося об лід, відвертаючи невідворотне, -
ці рибки з’їдять одна одну чи завтра чи потім,
а поки луска на підлозі – давно облетіла

хотіла – даремно ганьбити теорію Фройда,
і ти не пручався і мляво тікав через пальці,
то ж винні обоє – голодні бурлаки-бувальці,
а ще – забувальці - у темпі шаленого вальсу:
куняє безсовісно пам'ять - невиспана хвойда

в розгойданім кріслі-качалці; і страх – ніби Гойя,
орудує пензлем: і вершники - вже не чотири;
народжує видива, обрій рвучи на пунктири…
за межі свідомості, болю, цієї квартири,
вихлюпує думка – я буду тобою, з тобою,

габою пестливою, ласкою грітиму плечі;
розчинюсь - і ляжу бальзамом на рани відкриті,
несхибним набоєм, готовим летіти щомиті,
я буду - при славі чи то при розбитім кориті
(а ти, як хлоп’ятко, повір у нечувані речі!)

і Те-чого-прагнемо бореться з Тим-що-здійсниться,
а нам залишається осторонь кволо чекати,
і тіні стрибають по стінах вовками Гекати…
та тільки-но безум опустить серпанок строкатий,
з байдужого неба
впаде ненароком
зірниця…