Наталю, у вірші імпонує багатство мови та образів, безперечна пейзажна майстерність та поринання в історію, оскільки степ, очевидно, часів козаччини. Сподобалися забудьки - на противагу незабудкам. Ця квітка надає всьому тексту забарвлення звертання до пам'яті. Прекрасно.

Ех Ната, як за душу узяла!!! Аж вдихнув запах степового різнотрав"я. В тебе степ навіть не ковилою сповитий, а прямо в ковилу скручений жужмом. Що не вдалося хрущовським механізаторам до кінця довести, Ната одним рядком.
"Дно" в множину переводив, а ковилу і полин не по силам. Треба в корифеїв поспитати.
А що ще стоять вітряки козацької доби? На совість люди робили, чи батоги тоді були з натуральної шкіри. За що ти їм в сон байбаків нагнала? Вибачаюсь байдак не бабак. А пернач сподіваюся не тих улюлюків, що йшли з яничарами ощасливлювати народ український.
А пісня-плач жіноча за живе бере. Чи то я стаю сентиментальним, чи дуже в тебе вірш хороший. Скоріше вірш хороший. Якби тебе в тій валці ясировій побачив, кинув би в сторону шаблю гостру, діамантами інкрустовану, пернач непотрібний, взяв би машинку гарну - подарунок люду нашому від талановитого дядька Калашнікова і всіх би звільнив би. Тай без тебе звільнив би. Але якби ти там була, то скоріше і акуратніше. Ніодна на ринки Туреччини чи Лівії не потрапила б. В Україні людей і так все менше і менше, а дівчат талановитих...
Не люблю слово поетеса, може поетка. Ната ти гарна поетка. Я тебе люблю.