... І що би я тоді сказала? Мовчки відкинулася б на спинку крісла. Можливо те, про що я подумала тоді, були б оксамитові бордові троянди і червоне вино. Як їх поєднати із відчуттям, що ти на грані, а граней безліч? Неонові вогні за екранами вікон і телевізорів. Пантери, що перетворились на жінок, тим не менше так і не здатні приховати свою істину сутність повністю. Пантери із відблиском мокрого асфальту в погляді, з відтінком щойно розрізаного лайму зелених лінз. Певно потім вино розіллється. Все закінчиться скандалом, але то буде вже наступний стоп-кадр. Поки що вітер розвіває сукні, що ніби було пошито із повітря і пилку, зібраного з крил екзотичних метеликів. Але всі враження, нанизані на одні міцну шовкову нитку хвилювання, ніби трохи здригаються в повітрі, танцюють від подихів, ведуться на будь-який саундтрек, який вмикає таємничий незнайомець в сомбреро опускаючи золоті монети в музичний автомат. Ніхто не знає, що відбувається за лаштунками окрім тих, хто стоїть за кадром, і тих, хто ховається за бокалами мартіні. Останні намагаються не потрапляти в кадр. Зненацька захоплені шпигунським оком оператора вони зверхньо відводять очі, навіть не думають знімати темні окуляри, солодко пригублюють свої довгі тонкі сигарети, а може навпаки – товсті короткі сигари і продовжують спостерігати за дійством.
А десь там за вогнями нічного міста – море. Саме тому від солі втекти практично неможливо. Поглянувши на будь-яку дзеркальну поверхню, важко не побачити ці тонни солі, що вкривають практично все. Море ж пахне зовсім не сіллю, море пахне рибою й водоростями. Саме через це, певно, усі ці жахливі пристрасті. Усюди розсипана сіль. Сварок ніяк не уникнути. І почуття загострюються, почуття набувають особливого смаку Кожна людина тут носить за пазухою свій унікальний набір приправ, що їх примішують в будь-які стосунки. Чим сильніші почуття, тим більша пропорція перцю чілі. Але що то є без солі? Сіль вкриває все. Навіть найменша подряпина посипана сіллю…. ну ви знаєте. Сіль вміє зберігати, творити і вбивати. Вони навіть текілу п’ють обов’язково із сіллю. Так, і ще з лимоном, але мова про сіль, тому лимони тут ні до чого. Гаряче сонце випалює сіль із усього, до чого спроможні дотягтись його жадібні промені, особливо з людського поту, особливо зі сліз і крові. Там все вкрите сіллю. Певно, тому і кохання на тому гарячому піску із присмаком солі й лайму. Інакше бути не може. Хіба що ти просто нетутешній трохи приторможений турист, який піддав сумніву усю цю сіль, захотів би перевірити. Навряд щось таке відчуєш. Нічого не вийде. Не та концентрація солі в крові. Це те, що передається на генетичному рівні Треба народитися там, де на всьому лежать тонни солі. Тоді ти відчуваєш солі не більше, не менше як рівно стільки, скільки потрібно, стільки, скільки необхідно, стільки, скільки життєво важливо. Інакше можна вмерти від гіркоти або від надмірної прісності втратити здоровий глузд. Прісноводні риби гинуть в морі, морські – в прісноводних річках. Натомість всі риби однаково гинуть від солі в муці на пательні.