Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Фокіна /
Проза
Тишина
В предрассветном молчании сорвались птицы со злого острова, выклевали белую тишину острыми клювами на лоскутки и унесли с собой в небо, оставив после себя только следы-полузвёзды на снегу да рваные дыры в натянутом полотне между солнцем и луной, от одного края горизонта до другого. Полотно тишины раскатистое мягкое, как сон навеянный утренним снегом, как дыхание земли теплой зимой, как туман над болотами. Тишина белой пустыни, холодная тишина, сотканная Солнцем долгими полярными ночами, когда ничего не остаётся кроме как молчать. Молчать, опустив веки, опустив ресницы на бледные щёки, склонив голову, замереть в странном оцепенении, и только пальцы словно живут своей жизнью, снуют, ловко переплетая нити с волосами. Полотно растёт на глазах – волшебство. Распахивается дверь и ветер выхватывает тончайшую ткань и уносит за порог, уносит в сумасшедшем вихре в поднебесье, уносит туда, где беспокойно спит Месяц в холодной постели. Простыни укрыты кружевом инея, перины взбиты лёгким снегом, но нет умиротворения и покоя, мечется Месяц во сне. И поднимаются вихри, и поднимаются вьюги, и метель, кажется, вот-вот опрокинет небесную чашу и выплеснет вселенский мрак на нежные детские веки земли. И смешается небо и земля, но ветер несёт на могучих плечах тонкое полотно тишины. Кажется, порвётся тонкая-тонкая ткань, но нет, крепче шёлковых нитей волосы Солнца. И вслед за этим чудным плащом снег замирает и, мягко кружась, опускается вниз, на чрево земли, укрывает её щедрые груди, плечи, скулы, чело. Укрывает её беззащитное тело. А ветер продолжает свой путь, пронизывая метель, как стрела, как копьё брошенное в белого тигра. Снежная буря выпускает серебряные когти, скалится белыми острыми клыками и целится в самое сердце, но потом оседает, становится тише, теряет силы, теряет гнев. Ощетинившаяся шерсть превращается в перья, под белой тканью скользит уже северной совой, разбросив огромные бесшумные крылья. И вот, наконец, падает тишина на болезненные веки Месяца, на его мягкие волосы, на бледную кожу и тепло охватывает его сердце. Покой садится в головах его постели, сова опускается в ногах. Ветер садится на ступенях у его порога и достаёт из-за пазухи флейту. Странная мелодия струится по Млечному пути до самого горизонта, до края земли, добегает каплей молока и падает в сон маленькому ребёнку, который тихо спит в колыбели и слышит, как вьюга стучит в окно. Но ему не страшно. Он уже знает, она не всесильна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тишина
В предрассветном молчании сорвались птицы со злого острова, выклевали белую тишину острыми клювами на лоскутки и унесли с собой в небо, оставив после себя только следы-полузвёзды на снегу да рваные дыры в натянутом полотне между солнцем и луной, от одного края горизонта до другого. Полотно тишины раскатистое мягкое, как сон навеянный утренним снегом, как дыхание земли теплой зимой, как туман над болотами. Тишина белой пустыни, холодная тишина, сотканная Солнцем долгими полярными ночами, когда ничего не остаётся кроме как молчать. Молчать, опустив веки, опустив ресницы на бледные щёки, склонив голову, замереть в странном оцепенении, и только пальцы словно живут своей жизнью, снуют, ловко переплетая нити с волосами. Полотно растёт на глазах – волшебство. Распахивается дверь и ветер выхватывает тончайшую ткань и уносит за порог, уносит в сумасшедшем вихре в поднебесье, уносит туда, где беспокойно спит Месяц в холодной постели. Простыни укрыты кружевом инея, перины взбиты лёгким снегом, но нет умиротворения и покоя, мечется Месяц во сне. И поднимаются вихри, и поднимаются вьюги, и метель, кажется, вот-вот опрокинет небесную чашу и выплеснет вселенский мрак на нежные детские веки земли. И смешается небо и земля, но ветер несёт на могучих плечах тонкое полотно тишины. Кажется, порвётся тонкая-тонкая ткань, но нет, крепче шёлковых нитей волосы Солнца. И вслед за этим чудным плащом снег замирает и, мягко кружась, опускается вниз, на чрево земли, укрывает её щедрые груди, плечи, скулы, чело. Укрывает её беззащитное тело. А ветер продолжает свой путь, пронизывая метель, как стрела, как копьё брошенное в белого тигра. Снежная буря выпускает серебряные когти, скалится белыми острыми клыками и целится в самое сердце, но потом оседает, становится тише, теряет силы, теряет гнев. Ощетинившаяся шерсть превращается в перья, под белой тканью скользит уже северной совой, разбросив огромные бесшумные крылья. И вот, наконец, падает тишина на болезненные веки Месяца, на его мягкие волосы, на бледную кожу и тепло охватывает его сердце. Покой садится в головах его постели, сова опускается в ногах. Ветер садится на ступенях у его порога и достаёт из-за пазухи флейту. Странная мелодия струится по Млечному пути до самого горизонта, до края земли, добегает каплей молока и падает в сон маленькому ребёнку, который тихо спит в колыбели и слышит, как вьюга стучит в окно. Но ему не страшно. Он уже знает, она не всесильна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
