Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Фокіна /
Проза
Тишина
В предрассветном молчании сорвались птицы со злого острова, выклевали белую тишину острыми клювами на лоскутки и унесли с собой в небо, оставив после себя только следы-полузвёзды на снегу да рваные дыры в натянутом полотне между солнцем и луной, от одного края горизонта до другого. Полотно тишины раскатистое мягкое, как сон навеянный утренним снегом, как дыхание земли теплой зимой, как туман над болотами. Тишина белой пустыни, холодная тишина, сотканная Солнцем долгими полярными ночами, когда ничего не остаётся кроме как молчать. Молчать, опустив веки, опустив ресницы на бледные щёки, склонив голову, замереть в странном оцепенении, и только пальцы словно живут своей жизнью, снуют, ловко переплетая нити с волосами. Полотно растёт на глазах – волшебство. Распахивается дверь и ветер выхватывает тончайшую ткань и уносит за порог, уносит в сумасшедшем вихре в поднебесье, уносит туда, где беспокойно спит Месяц в холодной постели. Простыни укрыты кружевом инея, перины взбиты лёгким снегом, но нет умиротворения и покоя, мечется Месяц во сне. И поднимаются вихри, и поднимаются вьюги, и метель, кажется, вот-вот опрокинет небесную чашу и выплеснет вселенский мрак на нежные детские веки земли. И смешается небо и земля, но ветер несёт на могучих плечах тонкое полотно тишины. Кажется, порвётся тонкая-тонкая ткань, но нет, крепче шёлковых нитей волосы Солнца. И вслед за этим чудным плащом снег замирает и, мягко кружась, опускается вниз, на чрево земли, укрывает её щедрые груди, плечи, скулы, чело. Укрывает её беззащитное тело. А ветер продолжает свой путь, пронизывая метель, как стрела, как копьё брошенное в белого тигра. Снежная буря выпускает серебряные когти, скалится белыми острыми клыками и целится в самое сердце, но потом оседает, становится тише, теряет силы, теряет гнев. Ощетинившаяся шерсть превращается в перья, под белой тканью скользит уже северной совой, разбросив огромные бесшумные крылья. И вот, наконец, падает тишина на болезненные веки Месяца, на его мягкие волосы, на бледную кожу и тепло охватывает его сердце. Покой садится в головах его постели, сова опускается в ногах. Ветер садится на ступенях у его порога и достаёт из-за пазухи флейту. Странная мелодия струится по Млечному пути до самого горизонта, до края земли, добегает каплей молока и падает в сон маленькому ребёнку, который тихо спит в колыбели и слышит, как вьюга стучит в окно. Но ему не страшно. Он уже знает, она не всесильна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тишина
В предрассветном молчании сорвались птицы со злого острова, выклевали белую тишину острыми клювами на лоскутки и унесли с собой в небо, оставив после себя только следы-полузвёзды на снегу да рваные дыры в натянутом полотне между солнцем и луной, от одного края горизонта до другого. Полотно тишины раскатистое мягкое, как сон навеянный утренним снегом, как дыхание земли теплой зимой, как туман над болотами. Тишина белой пустыни, холодная тишина, сотканная Солнцем долгими полярными ночами, когда ничего не остаётся кроме как молчать. Молчать, опустив веки, опустив ресницы на бледные щёки, склонив голову, замереть в странном оцепенении, и только пальцы словно живут своей жизнью, снуют, ловко переплетая нити с волосами. Полотно растёт на глазах – волшебство. Распахивается дверь и ветер выхватывает тончайшую ткань и уносит за порог, уносит в сумасшедшем вихре в поднебесье, уносит туда, где беспокойно спит Месяц в холодной постели. Простыни укрыты кружевом инея, перины взбиты лёгким снегом, но нет умиротворения и покоя, мечется Месяц во сне. И поднимаются вихри, и поднимаются вьюги, и метель, кажется, вот-вот опрокинет небесную чашу и выплеснет вселенский мрак на нежные детские веки земли. И смешается небо и земля, но ветер несёт на могучих плечах тонкое полотно тишины. Кажется, порвётся тонкая-тонкая ткань, но нет, крепче шёлковых нитей волосы Солнца. И вслед за этим чудным плащом снег замирает и, мягко кружась, опускается вниз, на чрево земли, укрывает её щедрые груди, плечи, скулы, чело. Укрывает её беззащитное тело. А ветер продолжает свой путь, пронизывая метель, как стрела, как копьё брошенное в белого тигра. Снежная буря выпускает серебряные когти, скалится белыми острыми клыками и целится в самое сердце, но потом оседает, становится тише, теряет силы, теряет гнев. Ощетинившаяся шерсть превращается в перья, под белой тканью скользит уже северной совой, разбросив огромные бесшумные крылья. И вот, наконец, падает тишина на болезненные веки Месяца, на его мягкие волосы, на бледную кожу и тепло охватывает его сердце. Покой садится в головах его постели, сова опускается в ногах. Ветер садится на ступенях у его порога и достаёт из-за пазухи флейту. Странная мелодия струится по Млечному пути до самого горизонта, до края земли, добегает каплей молока и падает в сон маленькому ребёнку, который тихо спит в колыбели и слышит, как вьюга стучит в окно. Но ему не страшно. Он уже знает, она не всесильна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
