ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.01.29 11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.

Борис Костиря
2026.01.29 11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,

Сергій Губерначук
2026.01.29 11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…

Олена Побийголод
2026.01.29 10:42
ЯК ПРО НАС

Із Іллі Еренбурга (1891-1967)

Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,

Ярослав Чорногуз
2026.01.29 05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.

Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,

Ірина Вірна
2026.01.28 23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)

У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!

Тетяна Левицька
2026.01.28 20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.

Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.

Микола Дудар
2026.01.28 20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже

Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу

Іван Потьомкін
2026.01.28 18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,

Ірина Білінська
2026.01.28 13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.

Борис Костиря
2026.01.28 11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,

Юрко Бужанин
2026.01.28 09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,

Олександр Буй
2026.01.27 20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.

Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні

С М
2026.01.27 18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх

нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &

Пиріжкарня Асорті
2026.01.27 13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма

коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали

Вероніка В
2026.01.27 11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Фокіна / Проза

 Тишина

В предрассветном молчании сорвались птицы со злого острова, выклевали белую тишину острыми клювами на лоскутки и унесли с собой в небо, оставив после себя только следы-полузвёзды на снегу да рваные дыры в натянутом полотне между солнцем и луной, от одного края горизонта до другого. Полотно тишины раскатистое мягкое, как сон навеянный утренним снегом, как дыхание земли теплой зимой, как туман над болотами. Тишина белой пустыни, холодная тишина, сотканная Солнцем долгими полярными ночами, когда ничего не остаётся кроме как молчать. Молчать, опустив веки, опустив ресницы на бледные щёки, склонив голову, замереть в странном оцепенении, и только пальцы словно живут своей жизнью, снуют, ловко переплетая нити с волосами. Полотно растёт на глазах – волшебство. Распахивается дверь и ветер выхватывает тончайшую ткань и уносит за порог, уносит в сумасшедшем вихре в поднебесье, уносит туда, где беспокойно спит Месяц в холодной постели. Простыни укрыты кружевом инея, перины взбиты лёгким снегом, но нет умиротворения и покоя, мечется Месяц во сне. И поднимаются вихри, и поднимаются вьюги, и метель, кажется, вот-вот опрокинет небесную чашу и выплеснет вселенский мрак на нежные детские веки земли. И смешается небо и земля, но ветер несёт на могучих плечах тонкое полотно тишины. Кажется, порвётся тонкая-тонкая ткань, но нет, крепче шёлковых нитей волосы Солнца. И вслед за этим чудным плащом снег замирает и, мягко кружась, опускается вниз, на чрево земли, укрывает её щедрые груди, плечи, скулы, чело. Укрывает её беззащитное тело. А ветер продолжает свой путь, пронизывая метель, как стрела, как копьё брошенное в белого тигра. Снежная буря выпускает серебряные когти, скалится белыми острыми клыками и целится в самое сердце, но потом оседает, становится тише, теряет силы, теряет гнев. Ощетинившаяся шерсть превращается в перья, под белой тканью скользит уже северной совой, разбросив огромные бесшумные крылья. И вот, наконец, падает тишина на болезненные веки Месяца, на его мягкие волосы, на бледную кожу и тепло охватывает его сердце. Покой садится в головах его постели, сова опускается в ногах. Ветер садится на ступенях у его порога и достаёт из-за пазухи флейту. Странная мелодия струится по Млечному пути до самого горизонта, до края земли, добегает каплей молока и падает в сон маленькому ребёнку, который тихо спит в колыбели и слышит, как вьюга стучит в окно. Но ему не страшно. Он уже знает, она не всесильна.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2008-09-06 02:25:38
Переглядів сторінки твору 898
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2008.09.10 00:23
Автор у цю хвилину відсутній