
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
2025.08.24
22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,
2025.08.24
15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше
2025.08.24
11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
але моє серце має ту ж форму
був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром
2025.08.24
10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….
2025.08.24
09:29
Із Бориса Заходера
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,
2025.08.24
09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.
Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті
2025.08.24
06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…
2025.08.23
21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.
Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,
2025.08.23
20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!
Боже боронь
2025.08.23
16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Муза смієтьс
Муза смієтьс
2025.08.23
13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території.
Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею.
Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання.
Найбільше світ намагаються змінити
2025.08.23
12:36
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощ
2025.08.23
06:03
Хоч сохне листя й менше цвіту,
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
І далі більш німіє світ, –
Я ще живу в своєму літі
І звідтіля вам шлю привіт.
Я вам повідаю про свято
Без усілякої журби,
Адже продовжую зростати
І визрівати щодоби.
2025.08.22
21:59
У кожній посмішці є посмішка скелета.
У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У кожному початку є кінець.
Усе потопить невблаганна Лета,
Наблизивши нежданий реченець.
Ця посмішка скелета нам розкриє
На дні надії голі черепки,
Шпилі високі, хижі чорториї,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Вікторія Фокіна /
Проза
Тишина
В предрассветном молчании сорвались птицы со злого острова, выклевали белую тишину острыми клювами на лоскутки и унесли с собой в небо, оставив после себя только следы-полузвёзды на снегу да рваные дыры в натянутом полотне между солнцем и луной, от одного края горизонта до другого. Полотно тишины раскатистое мягкое, как сон навеянный утренним снегом, как дыхание земли теплой зимой, как туман над болотами. Тишина белой пустыни, холодная тишина, сотканная Солнцем долгими полярными ночами, когда ничего не остаётся кроме как молчать. Молчать, опустив веки, опустив ресницы на бледные щёки, склонив голову, замереть в странном оцепенении, и только пальцы словно живут своей жизнью, снуют, ловко переплетая нити с волосами. Полотно растёт на глазах – волшебство. Распахивается дверь и ветер выхватывает тончайшую ткань и уносит за порог, уносит в сумасшедшем вихре в поднебесье, уносит туда, где беспокойно спит Месяц в холодной постели. Простыни укрыты кружевом инея, перины взбиты лёгким снегом, но нет умиротворения и покоя, мечется Месяц во сне. И поднимаются вихри, и поднимаются вьюги, и метель, кажется, вот-вот опрокинет небесную чашу и выплеснет вселенский мрак на нежные детские веки земли. И смешается небо и земля, но ветер несёт на могучих плечах тонкое полотно тишины. Кажется, порвётся тонкая-тонкая ткань, но нет, крепче шёлковых нитей волосы Солнца. И вслед за этим чудным плащом снег замирает и, мягко кружась, опускается вниз, на чрево земли, укрывает её щедрые груди, плечи, скулы, чело. Укрывает её беззащитное тело. А ветер продолжает свой путь, пронизывая метель, как стрела, как копьё брошенное в белого тигра. Снежная буря выпускает серебряные когти, скалится белыми острыми клыками и целится в самое сердце, но потом оседает, становится тише, теряет силы, теряет гнев. Ощетинившаяся шерсть превращается в перья, под белой тканью скользит уже северной совой, разбросив огромные бесшумные крылья. И вот, наконец, падает тишина на болезненные веки Месяца, на его мягкие волосы, на бледную кожу и тепло охватывает его сердце. Покой садится в головах его постели, сова опускается в ногах. Ветер садится на ступенях у его порога и достаёт из-за пазухи флейту. Странная мелодия струится по Млечному пути до самого горизонта, до края земли, добегает каплей молока и падает в сон маленькому ребёнку, который тихо спит в колыбели и слышит, как вьюга стучит в окно. Но ему не страшно. Он уже знает, она не всесильна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тишина
В предрассветном молчании сорвались птицы со злого острова, выклевали белую тишину острыми клювами на лоскутки и унесли с собой в небо, оставив после себя только следы-полузвёзды на снегу да рваные дыры в натянутом полотне между солнцем и луной, от одного края горизонта до другого. Полотно тишины раскатистое мягкое, как сон навеянный утренним снегом, как дыхание земли теплой зимой, как туман над болотами. Тишина белой пустыни, холодная тишина, сотканная Солнцем долгими полярными ночами, когда ничего не остаётся кроме как молчать. Молчать, опустив веки, опустив ресницы на бледные щёки, склонив голову, замереть в странном оцепенении, и только пальцы словно живут своей жизнью, снуют, ловко переплетая нити с волосами. Полотно растёт на глазах – волшебство. Распахивается дверь и ветер выхватывает тончайшую ткань и уносит за порог, уносит в сумасшедшем вихре в поднебесье, уносит туда, где беспокойно спит Месяц в холодной постели. Простыни укрыты кружевом инея, перины взбиты лёгким снегом, но нет умиротворения и покоя, мечется Месяц во сне. И поднимаются вихри, и поднимаются вьюги, и метель, кажется, вот-вот опрокинет небесную чашу и выплеснет вселенский мрак на нежные детские веки земли. И смешается небо и земля, но ветер несёт на могучих плечах тонкое полотно тишины. Кажется, порвётся тонкая-тонкая ткань, но нет, крепче шёлковых нитей волосы Солнца. И вслед за этим чудным плащом снег замирает и, мягко кружась, опускается вниз, на чрево земли, укрывает её щедрые груди, плечи, скулы, чело. Укрывает её беззащитное тело. А ветер продолжает свой путь, пронизывая метель, как стрела, как копьё брошенное в белого тигра. Снежная буря выпускает серебряные когти, скалится белыми острыми клыками и целится в самое сердце, но потом оседает, становится тише, теряет силы, теряет гнев. Ощетинившаяся шерсть превращается в перья, под белой тканью скользит уже северной совой, разбросив огромные бесшумные крылья. И вот, наконец, падает тишина на болезненные веки Месяца, на его мягкие волосы, на бледную кожу и тепло охватывает его сердце. Покой садится в головах его постели, сова опускается в ногах. Ветер садится на ступенях у его порога и достаёт из-за пазухи флейту. Странная мелодия струится по Млечному пути до самого горизонта, до края земли, добегает каплей молока и падает в сон маленькому ребёнку, который тихо спит в колыбели и слышит, как вьюга стучит в окно. Но ему не страшно. Он уже знает, она не всесильна.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію