ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2024.11.23 20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.

А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,

Іван Потьомкін
2024.11.23 17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Ігор Шоха
2024.11.23 16:51
                        І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.

                        ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.

Олександр Сушко
2024.11.23 16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.

Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,

Світлана Пирогова
2024.11.23 15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Фокіна / Проза / Рассказы

 СЕРЕБРЯНЫЙ КОТ

...Сегодня был его последний бой… Трудно сказать, жалел ли он по настоящему о том, что более не быть ему в ряду лучших, не участвовать в уличных драках и никогда уже не почувствовать тот пьянящий вкус победы, от которого забываешь даже о ранах и ушибах. Забыть о том, чтобы ещё раз пройтись с гордо приподнятым взглядом победителя и с упоением улавливать восхищение и уважение окружающих, сконцентрированное вокруг тебя, словно ореол в прохладном ночном воздухе. Кажется, каждый луч света обычно равнодушных фонарей и, даже, гордой, задумчивой луны, падает не просто на асфальт, но к твоим ногам.… Да, этого уже не будет…. Но будет покой. Несмотря на дикий дух, который пульсировал в каждой капле его крови, призывая к борьбе, он всей душой жаждал покоя. Сегодняшнее поражение поставило точку в бесконечных мытарствах его жизни. И теперь он смотрит на ещё совсем зелёных юнцов, и, как это ни банально, знает их прошлое и будущее наизусть…. Странно, он совсем не завидует их молодости, а видит в них всего лишь неопытных глупцов, стремящихся к бессмысленной славе ночных уличных драк….
Казалось, всё те же столетние, бесчувственные фонари так же иронично окидывают их близоруким, подслеповатым светом. Они видели даже больше, чем он. Они были здесь задолго до его рождения, и скорее всего останутся здесь до самого конца света. Раньше, они часто раздражали его своим равнодушием весенними, ласковыми ночами, когда кровь закипала от острого, резкого запаха цветов, лунного света и загадочной темноты улиц…. Ах эти странные штыри, такие бессмысленные всем своим видом и сущностью днём…. Только теперь, в почтительных годах, он понял их. Теперь, они, казалось, и его приняли в свой ироничный клуб наблюдателей. Они никогда не чувствовали ни приязни, ни ненависти к чему или кому бы то ни было. Они не завидовали прожекторам и софитам, им не снились маяки. Единственной богиней, пред которой они преклонялись была луна . О луна…. Бесспорно, именно она царица ночи. Обычно, она была для него тем же солнцем, только уж очень бледным и холодным, но неописуемо прекрасным, пожалуй, даже прекраснее настоящего солнца. Именно она взбудораживала его кровь загадочным полнолунием, которое развивало в глубине дикое влечение. Казалось, перевернул бы весь мир, только бы добраться до неё поближе. Он чувствовал её сильнее, чем другие. Но, несмотря на это, он никогда не мог понять её. Она была слишком далека, слишком прекрасна, а он, он был молод. Его мысли, цели были иными, а влечение всегда казалось глупостью, слабостью…. Но теперь всё было по-другому. Теперь он, наконец, разглядел её, просто сидя на подоконнике четвёртого этажа. Он так давно искал этой близости. Каждое полнолуние гнало его на крыши, и зря он каждый раз выбирал дом всё выше и выше, она была далека и непреклонна. Теперь всё иначе.

_______________

Теперь ему казалось, что она читает его мысли, и он говорил с ней подсознательно, словно боялся звуков своего голоса. Они могли разорвать тонкую нить между ними. Эти бесконечные беседы заменили ему всё…. Он был всецело в её власти. Его жизнь, его душа, его сны…. Каждую ночь, когда она удостаивала мир своим взглядом, он, казалось, каждый раз угадывал её настроения, состояние духа. Нет, он не был сумасшедшим, но ему было просто хорошо. И было совершенно всё равно, что об этом подумают другие. Потому он честно и спокойно делился своими чувствами и мыслями с любым, кто говорил с ним об этом. Целый мир в серебре…. А золото? Золото слишком кричащее, слишком шумное в своём блеске и торжестве, в своих громких песнях о жизни, которая только начинается, для тех, кто жаждет покоя…
Что в ней? Что в ней, в этой вечной луне?..

____________

Было полнолуние. Он знал: сегодня особая ночь… Он смотрел на чётко очерченные лунным светом дома, улицу, фонари. Казалось, в один миг он запомнил всё до мельчайших деталей на этой серебряной картинке. Каждый камешек, каждый штрих, каждая тень…. Он также знал, что эта картинка останется с ним навсегда, а сегодня начнётся вечность…. Он ни о чём не жалел и не думал ни о прошлом, ни о будущем. Он думал о прекрасном и ему было тепло от лунного света. Гладкая мягкая ладонь опустилась на его веки и он закрыл глаза…. «Это она… Она спустилась ко мне…»
Прямо на подоконник опустился тихий луч лунного света….
На его прозрачный струящийся шелк ступил серебряный кот…
Ночь. 24. 05. 04.







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2008-09-06 02:23:32
Переглядів сторінки твору 874
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2008.09.10 00:23
Автор у цю хвилину відсутній