ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2026.01.29 11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…

Олена Побийголод
2026.01.29 10:42
ЯК ПРО НАС

Із Іллі Еренбурга (1891-1967)

Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,

Ярослав Чорногуз
2026.01.29 05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.

Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,

Ірина Вірна
2026.01.28 23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)

У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!

Тетяна Левицька
2026.01.28 20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.

Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.

Микола Дудар
2026.01.28 20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже

Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу

Іван Потьомкін
2026.01.28 18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,

Ірина Білінська
2026.01.28 13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.

Борис Костиря
2026.01.28 11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,

Юрко Бужанин
2026.01.28 09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,

Олександр Буй
2026.01.27 20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.

Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні

С М
2026.01.27 18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх

нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &

Пиріжкарня Асорті
2026.01.27 13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма

коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали

Вероніка В
2026.01.27 11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати

Ірина Білінська
2026.01.27 11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?

Борис Костиря
2026.01.27 10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Фокіна / Проза / Рассказы

 СЕРЕБРЯНЫЙ КОТ

...Сегодня был его последний бой… Трудно сказать, жалел ли он по настоящему о том, что более не быть ему в ряду лучших, не участвовать в уличных драках и никогда уже не почувствовать тот пьянящий вкус победы, от которого забываешь даже о ранах и ушибах. Забыть о том, чтобы ещё раз пройтись с гордо приподнятым взглядом победителя и с упоением улавливать восхищение и уважение окружающих, сконцентрированное вокруг тебя, словно ореол в прохладном ночном воздухе. Кажется, каждый луч света обычно равнодушных фонарей и, даже, гордой, задумчивой луны, падает не просто на асфальт, но к твоим ногам.… Да, этого уже не будет…. Но будет покой. Несмотря на дикий дух, который пульсировал в каждой капле его крови, призывая к борьбе, он всей душой жаждал покоя. Сегодняшнее поражение поставило точку в бесконечных мытарствах его жизни. И теперь он смотрит на ещё совсем зелёных юнцов, и, как это ни банально, знает их прошлое и будущее наизусть…. Странно, он совсем не завидует их молодости, а видит в них всего лишь неопытных глупцов, стремящихся к бессмысленной славе ночных уличных драк….
Казалось, всё те же столетние, бесчувственные фонари так же иронично окидывают их близоруким, подслеповатым светом. Они видели даже больше, чем он. Они были здесь задолго до его рождения, и скорее всего останутся здесь до самого конца света. Раньше, они часто раздражали его своим равнодушием весенними, ласковыми ночами, когда кровь закипала от острого, резкого запаха цветов, лунного света и загадочной темноты улиц…. Ах эти странные штыри, такие бессмысленные всем своим видом и сущностью днём…. Только теперь, в почтительных годах, он понял их. Теперь, они, казалось, и его приняли в свой ироничный клуб наблюдателей. Они никогда не чувствовали ни приязни, ни ненависти к чему или кому бы то ни было. Они не завидовали прожекторам и софитам, им не снились маяки. Единственной богиней, пред которой они преклонялись была луна . О луна…. Бесспорно, именно она царица ночи. Обычно, она была для него тем же солнцем, только уж очень бледным и холодным, но неописуемо прекрасным, пожалуй, даже прекраснее настоящего солнца. Именно она взбудораживала его кровь загадочным полнолунием, которое развивало в глубине дикое влечение. Казалось, перевернул бы весь мир, только бы добраться до неё поближе. Он чувствовал её сильнее, чем другие. Но, несмотря на это, он никогда не мог понять её. Она была слишком далека, слишком прекрасна, а он, он был молод. Его мысли, цели были иными, а влечение всегда казалось глупостью, слабостью…. Но теперь всё было по-другому. Теперь он, наконец, разглядел её, просто сидя на подоконнике четвёртого этажа. Он так давно искал этой близости. Каждое полнолуние гнало его на крыши, и зря он каждый раз выбирал дом всё выше и выше, она была далека и непреклонна. Теперь всё иначе.

_______________

Теперь ему казалось, что она читает его мысли, и он говорил с ней подсознательно, словно боялся звуков своего голоса. Они могли разорвать тонкую нить между ними. Эти бесконечные беседы заменили ему всё…. Он был всецело в её власти. Его жизнь, его душа, его сны…. Каждую ночь, когда она удостаивала мир своим взглядом, он, казалось, каждый раз угадывал её настроения, состояние духа. Нет, он не был сумасшедшим, но ему было просто хорошо. И было совершенно всё равно, что об этом подумают другие. Потому он честно и спокойно делился своими чувствами и мыслями с любым, кто говорил с ним об этом. Целый мир в серебре…. А золото? Золото слишком кричащее, слишком шумное в своём блеске и торжестве, в своих громких песнях о жизни, которая только начинается, для тех, кто жаждет покоя…
Что в ней? Что в ней, в этой вечной луне?..

____________

Было полнолуние. Он знал: сегодня особая ночь… Он смотрел на чётко очерченные лунным светом дома, улицу, фонари. Казалось, в один миг он запомнил всё до мельчайших деталей на этой серебряной картинке. Каждый камешек, каждый штрих, каждая тень…. Он также знал, что эта картинка останется с ним навсегда, а сегодня начнётся вечность…. Он ни о чём не жалел и не думал ни о прошлом, ни о будущем. Он думал о прекрасном и ему было тепло от лунного света. Гладкая мягкая ладонь опустилась на его веки и он закрыл глаза…. «Это она… Она спустилась ко мне…»
Прямо на подоконник опустился тихий луч лунного света….
На его прозрачный струящийся шелк ступил серебряный кот…
Ночь. 24. 05. 04.







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2008-09-06 02:23:32
Переглядів сторінки твору 915
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2008.09.10 00:23
Автор у цю хвилину відсутній