ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2025.10.10 21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний

Микола Дудар
2025.10.10 19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…

Микола Дудар
2025.10.10 18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…

Віктор Насипаний
2025.10.10 17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.

2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.

Віктор Кучерук
2025.10.10 15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Сергій СергійКо
2025.10.10 15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу

Борис Костиря
2025.10.09 22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,

Іван Потьомкін
2025.10.09 21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький

Олександр Буй
2025.10.09 20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.

Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить

Євген Федчук
2025.10.09 20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач

Сергій Губерначук
2025.10.09 15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:

С М
2025.10.09 13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то

Віктор Кучерук
2025.10.09 12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.

Сергій СергійКо
2025.10.09 12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Фокіна / Проза / Рассказы

 СЕРЕБРЯНЫЙ КОТ

...Сегодня был его последний бой… Трудно сказать, жалел ли он по настоящему о том, что более не быть ему в ряду лучших, не участвовать в уличных драках и никогда уже не почувствовать тот пьянящий вкус победы, от которого забываешь даже о ранах и ушибах. Забыть о том, чтобы ещё раз пройтись с гордо приподнятым взглядом победителя и с упоением улавливать восхищение и уважение окружающих, сконцентрированное вокруг тебя, словно ореол в прохладном ночном воздухе. Кажется, каждый луч света обычно равнодушных фонарей и, даже, гордой, задумчивой луны, падает не просто на асфальт, но к твоим ногам.… Да, этого уже не будет…. Но будет покой. Несмотря на дикий дух, который пульсировал в каждой капле его крови, призывая к борьбе, он всей душой жаждал покоя. Сегодняшнее поражение поставило точку в бесконечных мытарствах его жизни. И теперь он смотрит на ещё совсем зелёных юнцов, и, как это ни банально, знает их прошлое и будущее наизусть…. Странно, он совсем не завидует их молодости, а видит в них всего лишь неопытных глупцов, стремящихся к бессмысленной славе ночных уличных драк….
Казалось, всё те же столетние, бесчувственные фонари так же иронично окидывают их близоруким, подслеповатым светом. Они видели даже больше, чем он. Они были здесь задолго до его рождения, и скорее всего останутся здесь до самого конца света. Раньше, они часто раздражали его своим равнодушием весенними, ласковыми ночами, когда кровь закипала от острого, резкого запаха цветов, лунного света и загадочной темноты улиц…. Ах эти странные штыри, такие бессмысленные всем своим видом и сущностью днём…. Только теперь, в почтительных годах, он понял их. Теперь, они, казалось, и его приняли в свой ироничный клуб наблюдателей. Они никогда не чувствовали ни приязни, ни ненависти к чему или кому бы то ни было. Они не завидовали прожекторам и софитам, им не снились маяки. Единственной богиней, пред которой они преклонялись была луна . О луна…. Бесспорно, именно она царица ночи. Обычно, она была для него тем же солнцем, только уж очень бледным и холодным, но неописуемо прекрасным, пожалуй, даже прекраснее настоящего солнца. Именно она взбудораживала его кровь загадочным полнолунием, которое развивало в глубине дикое влечение. Казалось, перевернул бы весь мир, только бы добраться до неё поближе. Он чувствовал её сильнее, чем другие. Но, несмотря на это, он никогда не мог понять её. Она была слишком далека, слишком прекрасна, а он, он был молод. Его мысли, цели были иными, а влечение всегда казалось глупостью, слабостью…. Но теперь всё было по-другому. Теперь он, наконец, разглядел её, просто сидя на подоконнике четвёртого этажа. Он так давно искал этой близости. Каждое полнолуние гнало его на крыши, и зря он каждый раз выбирал дом всё выше и выше, она была далека и непреклонна. Теперь всё иначе.

_______________

Теперь ему казалось, что она читает его мысли, и он говорил с ней подсознательно, словно боялся звуков своего голоса. Они могли разорвать тонкую нить между ними. Эти бесконечные беседы заменили ему всё…. Он был всецело в её власти. Его жизнь, его душа, его сны…. Каждую ночь, когда она удостаивала мир своим взглядом, он, казалось, каждый раз угадывал её настроения, состояние духа. Нет, он не был сумасшедшим, но ему было просто хорошо. И было совершенно всё равно, что об этом подумают другие. Потому он честно и спокойно делился своими чувствами и мыслями с любым, кто говорил с ним об этом. Целый мир в серебре…. А золото? Золото слишком кричащее, слишком шумное в своём блеске и торжестве, в своих громких песнях о жизни, которая только начинается, для тех, кто жаждет покоя…
Что в ней? Что в ней, в этой вечной луне?..

____________

Было полнолуние. Он знал: сегодня особая ночь… Он смотрел на чётко очерченные лунным светом дома, улицу, фонари. Казалось, в один миг он запомнил всё до мельчайших деталей на этой серебряной картинке. Каждый камешек, каждый штрих, каждая тень…. Он также знал, что эта картинка останется с ним навсегда, а сегодня начнётся вечность…. Он ни о чём не жалел и не думал ни о прошлом, ни о будущем. Он думал о прекрасном и ему было тепло от лунного света. Гладкая мягкая ладонь опустилась на его веки и он закрыл глаза…. «Это она… Она спустилась ко мне…»
Прямо на подоконник опустился тихий луч лунного света….
На его прозрачный струящийся шелк ступил серебряный кот…
Ночь. 24. 05. 04.







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2008-09-06 02:23:32
Переглядів сторінки твору 903
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2008.09.10 00:23
Автор у цю хвилину відсутній