ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.03.15 11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.

У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо

Павло Сікорський
2026.03.15 10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.

М Менянин
2026.03.15 02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?

Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти

Нічия Муза
2026.03.14 21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.

І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,

Ігор Терен
2026.03.14 21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.

А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила

Артур Курдіновський
2026.03.14 16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.

Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."

Іван Потьомкін
2026.03.14 13:57
Співала самотність про зграйну дружбу. Співала, аж серце злітало з словами І в звуках тремтіло. Здіймалося вище і вище. Як жайворон, висло Та й впало, мов грудка... Нараз обірвалася пісня. На серце людина поклала руку.

Юрій Гундарів
2026.03.14 13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від

Борис Костиря
2026.03.14 11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.

Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,

Ярослав Чорногуз
2026.03.14 02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,

Олена Побийголод
2026.03.14 00:59
Олександр Жаров (1904—1984)

Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»

Юрко Бужанин
2026.03.13 22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною

Світлана Пирогова
2026.03.13 21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.

Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив

Ігор Шоха
2026.03.13 20:00
                    І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.

Іван Потьомкін
2026.03.13 19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.

Адель Станіславська
2026.03.13 19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,

що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Фокіна / Проза / Рассказы

 СЕРЕБРЯНЫЙ КОТ

...Сегодня был его последний бой… Трудно сказать, жалел ли он по настоящему о том, что более не быть ему в ряду лучших, не участвовать в уличных драках и никогда уже не почувствовать тот пьянящий вкус победы, от которого забываешь даже о ранах и ушибах. Забыть о том, чтобы ещё раз пройтись с гордо приподнятым взглядом победителя и с упоением улавливать восхищение и уважение окружающих, сконцентрированное вокруг тебя, словно ореол в прохладном ночном воздухе. Кажется, каждый луч света обычно равнодушных фонарей и, даже, гордой, задумчивой луны, падает не просто на асфальт, но к твоим ногам.… Да, этого уже не будет…. Но будет покой. Несмотря на дикий дух, который пульсировал в каждой капле его крови, призывая к борьбе, он всей душой жаждал покоя. Сегодняшнее поражение поставило точку в бесконечных мытарствах его жизни. И теперь он смотрит на ещё совсем зелёных юнцов, и, как это ни банально, знает их прошлое и будущее наизусть…. Странно, он совсем не завидует их молодости, а видит в них всего лишь неопытных глупцов, стремящихся к бессмысленной славе ночных уличных драк….
Казалось, всё те же столетние, бесчувственные фонари так же иронично окидывают их близоруким, подслеповатым светом. Они видели даже больше, чем он. Они были здесь задолго до его рождения, и скорее всего останутся здесь до самого конца света. Раньше, они часто раздражали его своим равнодушием весенними, ласковыми ночами, когда кровь закипала от острого, резкого запаха цветов, лунного света и загадочной темноты улиц…. Ах эти странные штыри, такие бессмысленные всем своим видом и сущностью днём…. Только теперь, в почтительных годах, он понял их. Теперь, они, казалось, и его приняли в свой ироничный клуб наблюдателей. Они никогда не чувствовали ни приязни, ни ненависти к чему или кому бы то ни было. Они не завидовали прожекторам и софитам, им не снились маяки. Единственной богиней, пред которой они преклонялись была луна . О луна…. Бесспорно, именно она царица ночи. Обычно, она была для него тем же солнцем, только уж очень бледным и холодным, но неописуемо прекрасным, пожалуй, даже прекраснее настоящего солнца. Именно она взбудораживала его кровь загадочным полнолунием, которое развивало в глубине дикое влечение. Казалось, перевернул бы весь мир, только бы добраться до неё поближе. Он чувствовал её сильнее, чем другие. Но, несмотря на это, он никогда не мог понять её. Она была слишком далека, слишком прекрасна, а он, он был молод. Его мысли, цели были иными, а влечение всегда казалось глупостью, слабостью…. Но теперь всё было по-другому. Теперь он, наконец, разглядел её, просто сидя на подоконнике четвёртого этажа. Он так давно искал этой близости. Каждое полнолуние гнало его на крыши, и зря он каждый раз выбирал дом всё выше и выше, она была далека и непреклонна. Теперь всё иначе.

_______________

Теперь ему казалось, что она читает его мысли, и он говорил с ней подсознательно, словно боялся звуков своего голоса. Они могли разорвать тонкую нить между ними. Эти бесконечные беседы заменили ему всё…. Он был всецело в её власти. Его жизнь, его душа, его сны…. Каждую ночь, когда она удостаивала мир своим взглядом, он, казалось, каждый раз угадывал её настроения, состояние духа. Нет, он не был сумасшедшим, но ему было просто хорошо. И было совершенно всё равно, что об этом подумают другие. Потому он честно и спокойно делился своими чувствами и мыслями с любым, кто говорил с ним об этом. Целый мир в серебре…. А золото? Золото слишком кричащее, слишком шумное в своём блеске и торжестве, в своих громких песнях о жизни, которая только начинается, для тех, кто жаждет покоя…
Что в ней? Что в ней, в этой вечной луне?..

____________

Было полнолуние. Он знал: сегодня особая ночь… Он смотрел на чётко очерченные лунным светом дома, улицу, фонари. Казалось, в один миг он запомнил всё до мельчайших деталей на этой серебряной картинке. Каждый камешек, каждый штрих, каждая тень…. Он также знал, что эта картинка останется с ним навсегда, а сегодня начнётся вечность…. Он ни о чём не жалел и не думал ни о прошлом, ни о будущем. Он думал о прекрасном и ему было тепло от лунного света. Гладкая мягкая ладонь опустилась на его веки и он закрыл глаза…. «Это она… Она спустилась ко мне…»
Прямо на подоконник опустился тихий луч лунного света….
На его прозрачный струящийся шелк ступил серебряный кот…
Ночь. 24. 05. 04.







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2008-09-06 02:23:32
Переглядів сторінки твору 920
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2008.09.10 00:23
Автор у цю хвилину відсутній