ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2025.12.14 11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.

Світлана Пирогова
2025.12.14 10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.

Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,

Тетяна Левицька
2025.12.14 10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.

Віктор Кучерук
2025.12.14 09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.

С М
2025.12.14 06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?

Мар'ян Кіхно
2025.12.14 04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе

нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.

Мар'ян Кіхно
2025.12.14 02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.

Прівіт, мала.

Микола Дудар
2025.12.14 00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…

Кока Черкаський
2025.12.13 23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…


Борис Костиря
2025.12.13 21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.

Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.

В Горова Леся
2025.12.13 16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.

Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н

Микола Дудар
2025.12.13 12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…

Пиріжкарня Асорті
2025.12.13 08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів. І от що ми маємо в результаті. Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід

Тетяна Левицька
2025.12.13 08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.

Юрій Лазірко
2025.12.13 00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.

Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай

Борис Костиря
2025.12.12 22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.

Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Фокіна / Проза / Рассказы

 СЕРЕБРЯНЫЙ КОТ

...Сегодня был его последний бой… Трудно сказать, жалел ли он по настоящему о том, что более не быть ему в ряду лучших, не участвовать в уличных драках и никогда уже не почувствовать тот пьянящий вкус победы, от которого забываешь даже о ранах и ушибах. Забыть о том, чтобы ещё раз пройтись с гордо приподнятым взглядом победителя и с упоением улавливать восхищение и уважение окружающих, сконцентрированное вокруг тебя, словно ореол в прохладном ночном воздухе. Кажется, каждый луч света обычно равнодушных фонарей и, даже, гордой, задумчивой луны, падает не просто на асфальт, но к твоим ногам.… Да, этого уже не будет…. Но будет покой. Несмотря на дикий дух, который пульсировал в каждой капле его крови, призывая к борьбе, он всей душой жаждал покоя. Сегодняшнее поражение поставило точку в бесконечных мытарствах его жизни. И теперь он смотрит на ещё совсем зелёных юнцов, и, как это ни банально, знает их прошлое и будущее наизусть…. Странно, он совсем не завидует их молодости, а видит в них всего лишь неопытных глупцов, стремящихся к бессмысленной славе ночных уличных драк….
Казалось, всё те же столетние, бесчувственные фонари так же иронично окидывают их близоруким, подслеповатым светом. Они видели даже больше, чем он. Они были здесь задолго до его рождения, и скорее всего останутся здесь до самого конца света. Раньше, они часто раздражали его своим равнодушием весенними, ласковыми ночами, когда кровь закипала от острого, резкого запаха цветов, лунного света и загадочной темноты улиц…. Ах эти странные штыри, такие бессмысленные всем своим видом и сущностью днём…. Только теперь, в почтительных годах, он понял их. Теперь, они, казалось, и его приняли в свой ироничный клуб наблюдателей. Они никогда не чувствовали ни приязни, ни ненависти к чему или кому бы то ни было. Они не завидовали прожекторам и софитам, им не снились маяки. Единственной богиней, пред которой они преклонялись была луна . О луна…. Бесспорно, именно она царица ночи. Обычно, она была для него тем же солнцем, только уж очень бледным и холодным, но неописуемо прекрасным, пожалуй, даже прекраснее настоящего солнца. Именно она взбудораживала его кровь загадочным полнолунием, которое развивало в глубине дикое влечение. Казалось, перевернул бы весь мир, только бы добраться до неё поближе. Он чувствовал её сильнее, чем другие. Но, несмотря на это, он никогда не мог понять её. Она была слишком далека, слишком прекрасна, а он, он был молод. Его мысли, цели были иными, а влечение всегда казалось глупостью, слабостью…. Но теперь всё было по-другому. Теперь он, наконец, разглядел её, просто сидя на подоконнике четвёртого этажа. Он так давно искал этой близости. Каждое полнолуние гнало его на крыши, и зря он каждый раз выбирал дом всё выше и выше, она была далека и непреклонна. Теперь всё иначе.

_______________

Теперь ему казалось, что она читает его мысли, и он говорил с ней подсознательно, словно боялся звуков своего голоса. Они могли разорвать тонкую нить между ними. Эти бесконечные беседы заменили ему всё…. Он был всецело в её власти. Его жизнь, его душа, его сны…. Каждую ночь, когда она удостаивала мир своим взглядом, он, казалось, каждый раз угадывал её настроения, состояние духа. Нет, он не был сумасшедшим, но ему было просто хорошо. И было совершенно всё равно, что об этом подумают другие. Потому он честно и спокойно делился своими чувствами и мыслями с любым, кто говорил с ним об этом. Целый мир в серебре…. А золото? Золото слишком кричащее, слишком шумное в своём блеске и торжестве, в своих громких песнях о жизни, которая только начинается, для тех, кто жаждет покоя…
Что в ней? Что в ней, в этой вечной луне?..

____________

Было полнолуние. Он знал: сегодня особая ночь… Он смотрел на чётко очерченные лунным светом дома, улицу, фонари. Казалось, в один миг он запомнил всё до мельчайших деталей на этой серебряной картинке. Каждый камешек, каждый штрих, каждая тень…. Он также знал, что эта картинка останется с ним навсегда, а сегодня начнётся вечность…. Он ни о чём не жалел и не думал ни о прошлом, ни о будущем. Он думал о прекрасном и ему было тепло от лунного света. Гладкая мягкая ладонь опустилась на его веки и он закрыл глаза…. «Это она… Она спустилась ко мне…»
Прямо на подоконник опустился тихий луч лунного света….
На его прозрачный струящийся шелк ступил серебряный кот…
Ночь. 24. 05. 04.







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2008-09-06 02:23:32
Переглядів сторінки твору 908
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2008.09.10 00:23
Автор у цю хвилину відсутній