Живемо, наче кинуті лялечки вуду
в чорторий, головою на зтин,
рятівний налаштує апостол Іуда
акваланг – що твій щирий бурштин.

До мети манівцем, поодинці та рясно,
сорок тисяч на коло у льє,
і на доказ розкрив, і ліхтариком клац - на
Жуля Верна євангеліє.

Нетямущі, отож, покладайтесь на голос
«вправо-вліво-на місці-вогонь»,
хліб наш шаховий дай нам та гумовий посох,
а тим, іншим, не вперше, либонь.

Видих-вдих у булькАх вітчизняного диму,
перший-другий, з дзвінком до дзвінка,
Дефіцитне світило над нами, над ними,
Ніби слоїк з ікрою з пайка.

Ще не вийшов занурення термін в блуканнях
по слідах, по двоїстому «зась».
Чом він: Хто – запитав - з поміж вас на прощання
поцілує мене і продасть?
......................................

Оригінал:

Мы так долго живем, погруженные в чудо,
будто в бочку на заднем дворе,
к нам приходит подводный апостол Иуда,
акваланги его - в янтаре.

Говорит, собирайтесь в дорогу, длиною
в 40 тысяч мучительных лье,
и фонарик включил, и раскрыл предо мною -
от Жюль Верна Евангелие.

Вы, товарищи, темные в этих вопросах,
сомневаться и медлить нельзя,
вот вам шахматный хлеб и резиновый посох,
вот протоптана мною стезя.

Пузырьки выпуская, качалось кадило…
Рассчитайтесь на первый-второй!
Дефицитное солнце над нами всходило,
словно баночка с черной икрой…

…до сих пор продолжается это скитанье
по следам от раздвоенных ласт.
Почему он спросил: Кто из вас на прощанье
поцелует меня и предаст?
___________Александр Кабанов