Всечекання тривало,
___________ а проводи враз промайнули —
Кожен з друзів бажав:
___________ “В добру путь! Хай все буде – гаразд!”
І четвірко країн
___________ враз за обрій шляхи розчахнули,
І чотири кордони
___________ здійняли шлагбауми враз.

Тіні голих беріз
___________ під колеса жертовно лягали,
Заблищало шосе
___________ і багнетом зійшлось вдалині.
Вічний смертник – комар
___________ розбивався попереду шало,
Обертаючи скло
___________ лобове
_________________ на картину Далі.

Скільки дивних мазків
___________ на змертвілому цьому покрові,
Скільки сірих мозків,
___________ комариних роздушених плевр!
Вибухнув ось один,
___________ до знемоги напившися крови,
Щоб червоним штрихом
___________ закінчити дорожній шедевр.

І думки, що ледаче
___________ у тім‘я моє стукотіли,
Ринули у пробій –
___________ спробуй кожну візьми та злови!
І постукався час
___________ до машини моєї щосили, —
Я впустив час змарнілий,
___________ замішений кимсь на крові.

І з бинтів чиїсь очі
___________ до мене в авто зазирнули
І спитали: “Куди ти?
___________ На захід?
___________________ Вертайся назад!”
Здивуватись не встиг –
___________ кулі зовні метал дряпонули, —
Я почув лиш: “Лягай!
___________ Не спиняй!
_____________________ Бережися!
______________________________ Бомблять!”

Отой перший наліт
____________ був не так, щоби надто вже й дуже:
Ось когось поховали,
____________ присипавши ледь однострій,
Вийшли постаті темні —
____________ з узбіч – на шосе, по калюжах,
Як по тому колись,
____________ дивуватись машині моїй.

І вже зникло шосе –
____________ мій єдиний та вірний фарватер,
Лиш – смерек стовбури
____________ без обрублених мінами крон.
Безтілесний потік,
____________ грузько так, обтікав радіатор.
За останню добу
____________ я не зрушився ні на мікрон.

Я заснув за кермом –
____________ бо зівання зсудомило рота, —
Чи за вуха вщипнутися,
____________ а чи торкнутися вій?!
Поряд в кріслі укляк
____________ хтось в лахміттях сержанта піхоти:
“Бач, трофейна мерзота, — сказав він, —
____________ а зручно у ній!..”

Ми поїли з сержантом
____________ домашніх котлет та редиски,
Знову він здивувався:
____________ а звідки таке у війну?!
“Брате, я, — каже він, —
____________ вісім днів, як поснідав у Мінську.
Щиро дякую! Їдь!
____________ Буде час – може й знов загляну...”

Він подибав на схід
____________ із загоном, сумним, як недоля,
Мирний час просочився
____________ ізнов до авто крізь броню,
І дивився на мене
____________ єдиною жінкою поряд,
І казала та жінка:
____________ “Зморився! Давай – я зміню!”

Все у нормі, на місці, —
____________ кордон вже, нас двоє у тиші.
В тридцять років провалля
____________ роз‘єднує різні світи.
От щітки загойдались
____________ і скло стало трохи чистішим, —
Ми побачили знаки,
____________ закликані застерегти.

Крім нечастих вибоїн,
____________ усе не в воєнному стилі, –
Тільки ліс – молодий,
____________ та крізь бруд, що по склу знов поліз,
Два багнети мене
____________ полоснули морозом по шкірі,
Догори гострячиськами –
____________ мирно,
__________________ не так, щоб навскіс.

Тут, на трасі прямій,
____________ необстрілене «я»
___________________________ уявляло,
Що воно десь отут
____________ воювало в близькому гайку, –
Саме тому мені
____________ і шосе це багнетом ставало,
І від свастик ошмаття
____________ метлялось на цьому клинку.