(Олег Гуцуляк. Поет і Тіамат: Вибране.-Ів.-Фр.: ПП Косович, 2003. - 160 с.)

Після обнадійливого дебюту з експериментальним романом "Адепт", співавторами якого виступили Олег Гуцуляк і Володимир Єшкілєв, літературні дороги авторів розійшлися. Якщо В. Єшкілєв постійно нагадує про себе різноманітними проектами (МУЕАЛ, Топос поразки, Ткань и ландшафт) й прозовими й поетичними публікаціями, то про О.Гуцуляка майже перестали говорити, хоча він теж виступає із культурологічними статтями, бере участь у поетичних антологіях, видає поетичні збірки. Однак завжди перебуває якби у тіні єшкілєвського літературного патосу. Що тут стало причиною - невміння себе пропагувати, відсутність ораторського хисту чи осбливості натури -сказати важко, але маємо той факт, що творчий доробок О. Гуцуляка залишається в тіні сучасного літпроцесу. Навіть більше, нещодавно в одному зі своїх інтерв'ю (газета "Репортер" від 18 березня 2004 р.) В. Єшкілєв, оприлюднюючи персональний склад "станіславського феномену", зовсім не згадує свого колишнього літературного побратима. Чимось важливим, на думку ідеолога, Олег та й не вписався в "феноменську" кон'юктуру. Не хотів би думати, що головна причина полягає у бракові літературного таланту Гуцуляка...

Звичайно, такий стан речей є несправедливим. Але в літературі поняття "справедливості" / "несправедливості" таке ж відносне, як й в інших сферах людської діяльності. Як тут не згадати Г. Сковороду з його геніальною простотою: "У світі людей справедливості немає". Такими ж ірраціональними є письменницькі долі.

У творчому доробку О. Гуцуляка три поетичні збірки: "Нумізматика вирію", надрукована у збірнику текстів "Тетрархія" (1996), "Птахи та лілії" (1999), "Повстання скіфів" (2002) і книга поетичного вибраного "Поет і Тіамат" (2003). Як бачимо, поетичний доробок чималенький.

Щодо назви вибраного, то з Поетом ніби все зрозуміло, а ось Тіамат - це, виявляється, давньошумерський жіночий першопринцип, уособлення хтонічної Безодні. Нічого не поробиш, маємо деякі надмірності Олегового захоплення і наукового зацікавлення дохристиянськими цивілізаціями. У поетичному вибраному Гуцуляка окремі образи чи метафори навіяні цими дохристиянськими символами, але не перенасичені ними. І цього досить для того, аби поетичний світ Гуцуляка залишався таємничим настільки, наскільки є таємницею сама поезія.

Загальний тон поетичного вибраного - елегійного смутку і болю. Домінує інтимність відчуттів, почуттів. Тому за характером ці поезії близькі до альбомної лірики. Приємної, гарної альбомної лірики:

Без коханої і без весни.
Все - без поспіху. Все - без сміху.
Снів так сто буде ще... Без вини.
І без милих для серцю ігор.

Трошки дивно бачити творцем цього жанрового поетичного різновиду чоловіка. Однак як повернутися до традиції - 30-40-х рр. ХІХ ст. - тоді альбомна лірика домінувала в російській і частково українській поезії, можна згадати досвід Євгенія Баратинського чи нашого Якова Щоголева (особливо, ранній період творчості). Нічого поганого у ній ніхто не вбачав. Це вже пізніше В. Бєлінський "метав громи" на епігонів, які спрофанували цей жанровий різновид.

Гуцуляк все-таки виховався на традиціях російської поезії. Це добра школа. Хоча вона частково обмежує естетичний та світоглядний діапазон поета. Поетичний світ О. Гуцуляка є до певної міри статичним. Споглядальним. Відстороненим. А від цього трошки ірраціональним:

За обрієм - молитва. Тут - зима.
Життя неспішне в простоті буденній.
Лиш каркнув ворон (завше неврастенік),
Нам нагадавши: "Тут ви - зокрема!"

За кожним віршем О. Гуцуляка - пласт культури, який сформував, зцементував естетику поета. Тому його вірші вимагають часткового знання того тла, всі ці алюзії, ремінісценції, паралелі, імена. Говорю "часткового", бо тут діє принцип не так пізнання, як співзвучності переживань і відчуттів. Настрій, пластика вірша, образний світ - тісно взаємопов'язані у досвіді О. Гуцуляка.

У нього багато віршів-присвят чи віршів, навіяних рядками інших авторів. У них багато розуміння, поваги й любови. Гуцуляк - м'який поет, ніжний. І про що би він не писав, - сповнене елегії, легкого суму. він нікого не збирається здивувати. Нікого не хоче вразити. Він споглядає і ділиться враженнями:

Тобі стало нудно? Що ж,
невдалий із мене паяц.
І повний вийшов "абзац"
в П'єро із Мальвіною. Дрож
від тіні лишень бороди,
хоч навіть тепер Карабас
без неї. Належим до рас
ляльок театральних завжди...

У цій збірці усе на місці, усе в міру. Хоча й трапляються філологічні недогляди (граматичного і стилістичного плану: с. 136, 137). Але загальне враження від поетичного вибраного Олега Гуцуляка - позитивне. Це поет інтимного звучання, інтимного настрою, але з тією мірою відповідальності за озвучене слово, до якої мимоволі ставишся з повагою.