Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.21
11:50
Ти не думала зовсім про нього,
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
Коли я був з тобою на «ти»,
Позабула усі застороги,
Як несила було вже знести.
Я схопив тебе грубо за руку,
Придушив і притис до стіни;
Ти тоді опиралась на муку
2026.01.21
10:34
Повалені дерева, немов царі полеглі,
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
Спираються на вічність, спираються на страх.
Повалені дерева, що обіймають легко
Свободу і неволю у вічних небесах.
Повалені дерева, як воїни упалі
У грандіозний битві, у січі вогневій,
Спираються на мужніс
2026.01.21
05:30
нам потрібен хтось-то, щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
2026.01.21
01:09
Начувайтеся, поети!
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
2026.01.20
16:41
Хоча б краплинку справжнього знайти
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
2026.01.20
15:48
Накликали літній прозорий дощ:
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
2026.01.20
12:40
Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
2026.01.20
11:42
В ніч на двадцяте січня не спалося. Серіали по ютубу не заходили. Задрімав. Очнувся. О другій ночі почалось. Сирена, гул, свист… ба-бах. Я в дерев’яній хатині 1937 року. Погріб поруч, але в хаті тепло і більш спокійно… Кілька разів йокнуло, стіни затремті
2026.01.20
10:44
сніг білозубо всміхається
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
2026.01.20
10:41
Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
2026.01.20
00:53
Тебе вибираю, коханий, щодня,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
2026.01.19
23:12
Менян вподобання
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
2026.01.19
23:03
Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
2026.01.19
21:20
Прости мені, Боже, що Тебе забуваю,
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
2026.01.19
16:35
Із Леоніда Сергєєва
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Рецензії
Євген Баран.
Контекст : Євген Баран. Рецензії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Євген Баран.
(Олег Гуцуляк. Поет і Тіамат: Вибране.-Ів.-Фр.: ПП Косович, 2003. - 160 с.)
Після обнадійливого дебюту з експериментальним романом "Адепт", співавторами якого виступили Олег Гуцуляк і Володимир Єшкілєв, літературні дороги авторів розійшлися. Якщо В. Єшкілєв постійно нагадує про себе різноманітними проектами (МУЕАЛ, Топос поразки, Ткань и ландшафт) й прозовими й поетичними публікаціями, то про О.Гуцуляка майже перестали говорити, хоча він теж виступає із культурологічними статтями, бере участь у поетичних антологіях, видає поетичні збірки. Однак завжди перебуває якби у тіні єшкілєвського літературного патосу. Що тут стало причиною - невміння себе пропагувати, відсутність ораторського хисту чи осбливості натури -сказати важко, але маємо той факт, що творчий доробок О. Гуцуляка залишається в тіні сучасного літпроцесу. Навіть більше, нещодавно в одному зі своїх інтерв'ю (газета "Репортер" від 18 березня 2004 р.) В. Єшкілєв, оприлюднюючи персональний склад "станіславського феномену", зовсім не згадує свого колишнього літературного побратима. Чимось важливим, на думку ідеолога, Олег та й не вписався в "феноменську" кон'юктуру. Не хотів би думати, що головна причина полягає у бракові літературного таланту Гуцуляка...
Звичайно, такий стан речей є несправедливим. Але в літературі поняття "справедливості" / "несправедливості" таке ж відносне, як й в інших сферах людської діяльності. Як тут не згадати Г. Сковороду з його геніальною простотою: "У світі людей справедливості немає". Такими ж ірраціональними є письменницькі долі.
У творчому доробку О. Гуцуляка три поетичні збірки: "Нумізматика вирію", надрукована у збірнику текстів "Тетрархія" (1996), "Птахи та лілії" (1999), "Повстання скіфів" (2002) і книга поетичного вибраного "Поет і Тіамат" (2003). Як бачимо, поетичний доробок чималенький.
Щодо назви вибраного, то з Поетом ніби все зрозуміло, а ось Тіамат - це, виявляється, давньошумерський жіночий першопринцип, уособлення хтонічної Безодні. Нічого не поробиш, маємо деякі надмірності Олегового захоплення і наукового зацікавлення дохристиянськими цивілізаціями. У поетичному вибраному Гуцуляка окремі образи чи метафори навіяні цими дохристиянськими символами, але не перенасичені ними. І цього досить для того, аби поетичний світ Гуцуляка залишався таємничим настільки, наскільки є таємницею сама поезія.
Загальний тон поетичного вибраного - елегійного смутку і болю. Домінує інтимність відчуттів, почуттів. Тому за характером ці поезії близькі до альбомної лірики. Приємної, гарної альбомної лірики:
Без коханої і без весни.
Все - без поспіху. Все - без сміху.
Снів так сто буде ще... Без вини.
І без милих для серцю ігор.
Трошки дивно бачити творцем цього жанрового поетичного різновиду чоловіка. Однак як повернутися до традиції - 30-40-х рр. ХІХ ст. - тоді альбомна лірика домінувала в російській і частково українській поезії, можна згадати досвід Євгенія Баратинського чи нашого Якова Щоголева (особливо, ранній період творчості). Нічого поганого у ній ніхто не вбачав. Це вже пізніше В. Бєлінський "метав громи" на епігонів, які спрофанували цей жанровий різновид.
Гуцуляк все-таки виховався на традиціях російської поезії. Це добра школа. Хоча вона частково обмежує естетичний та світоглядний діапазон поета. Поетичний світ О. Гуцуляка є до певної міри статичним. Споглядальним. Відстороненим. А від цього трошки ірраціональним:
За обрієм - молитва. Тут - зима.
Життя неспішне в простоті буденній.
Лиш каркнув ворон (завше неврастенік),
Нам нагадавши: "Тут ви - зокрема!"
За кожним віршем О. Гуцуляка - пласт культури, який сформував, зцементував естетику поета. Тому його вірші вимагають часткового знання того тла, всі ці алюзії, ремінісценції, паралелі, імена. Говорю "часткового", бо тут діє принцип не так пізнання, як співзвучності переживань і відчуттів. Настрій, пластика вірша, образний світ - тісно взаємопов'язані у досвіді О. Гуцуляка.
У нього багато віршів-присвят чи віршів, навіяних рядками інших авторів. У них багато розуміння, поваги й любови. Гуцуляк - м'який поет, ніжний. І про що би він не писав, - сповнене елегії, легкого суму. він нікого не збирається здивувати. Нікого не хоче вразити. Він споглядає і ділиться враженнями:
Тобі стало нудно? Що ж,
невдалий із мене паяц.
І повний вийшов "абзац"
в П'єро із Мальвіною. Дрож
від тіні лишень бороди,
хоч навіть тепер Карабас
без неї. Належим до рас
ляльок театральних завжди...
У цій збірці усе на місці, усе в міру. Хоча й трапляються філологічні недогляди (граматичного і стилістичного плану: с. 136, 137). Але загальне враження від поетичного вибраного Олега Гуцуляка - позитивне. Це поет інтимного звучання, інтимного настрою, але з тією мірою відповідальності за озвучене слово, до якої мимоволі ставишся з повагою.
Після обнадійливого дебюту з експериментальним романом "Адепт", співавторами якого виступили Олег Гуцуляк і Володимир Єшкілєв, літературні дороги авторів розійшлися. Якщо В. Єшкілєв постійно нагадує про себе різноманітними проектами (МУЕАЛ, Топос поразки, Ткань и ландшафт) й прозовими й поетичними публікаціями, то про О.Гуцуляка майже перестали говорити, хоча він теж виступає із культурологічними статтями, бере участь у поетичних антологіях, видає поетичні збірки. Однак завжди перебуває якби у тіні єшкілєвського літературного патосу. Що тут стало причиною - невміння себе пропагувати, відсутність ораторського хисту чи осбливості натури -сказати важко, але маємо той факт, що творчий доробок О. Гуцуляка залишається в тіні сучасного літпроцесу. Навіть більше, нещодавно в одному зі своїх інтерв'ю (газета "Репортер" від 18 березня 2004 р.) В. Єшкілєв, оприлюднюючи персональний склад "станіславського феномену", зовсім не згадує свого колишнього літературного побратима. Чимось важливим, на думку ідеолога, Олег та й не вписався в "феноменську" кон'юктуру. Не хотів би думати, що головна причина полягає у бракові літературного таланту Гуцуляка...
Звичайно, такий стан речей є несправедливим. Але в літературі поняття "справедливості" / "несправедливості" таке ж відносне, як й в інших сферах людської діяльності. Як тут не згадати Г. Сковороду з його геніальною простотою: "У світі людей справедливості немає". Такими ж ірраціональними є письменницькі долі.
У творчому доробку О. Гуцуляка три поетичні збірки: "Нумізматика вирію", надрукована у збірнику текстів "Тетрархія" (1996), "Птахи та лілії" (1999), "Повстання скіфів" (2002) і книга поетичного вибраного "Поет і Тіамат" (2003). Як бачимо, поетичний доробок чималенький.
Щодо назви вибраного, то з Поетом ніби все зрозуміло, а ось Тіамат - це, виявляється, давньошумерський жіночий першопринцип, уособлення хтонічної Безодні. Нічого не поробиш, маємо деякі надмірності Олегового захоплення і наукового зацікавлення дохристиянськими цивілізаціями. У поетичному вибраному Гуцуляка окремі образи чи метафори навіяні цими дохристиянськими символами, але не перенасичені ними. І цього досить для того, аби поетичний світ Гуцуляка залишався таємничим настільки, наскільки є таємницею сама поезія.
Загальний тон поетичного вибраного - елегійного смутку і болю. Домінує інтимність відчуттів, почуттів. Тому за характером ці поезії близькі до альбомної лірики. Приємної, гарної альбомної лірики:
Без коханої і без весни.
Все - без поспіху. Все - без сміху.
Снів так сто буде ще... Без вини.
І без милих для серцю ігор.
Трошки дивно бачити творцем цього жанрового поетичного різновиду чоловіка. Однак як повернутися до традиції - 30-40-х рр. ХІХ ст. - тоді альбомна лірика домінувала в російській і частково українській поезії, можна згадати досвід Євгенія Баратинського чи нашого Якова Щоголева (особливо, ранній період творчості). Нічого поганого у ній ніхто не вбачав. Це вже пізніше В. Бєлінський "метав громи" на епігонів, які спрофанували цей жанровий різновид.
Гуцуляк все-таки виховався на традиціях російської поезії. Це добра школа. Хоча вона частково обмежує естетичний та світоглядний діапазон поета. Поетичний світ О. Гуцуляка є до певної міри статичним. Споглядальним. Відстороненим. А від цього трошки ірраціональним:
За обрієм - молитва. Тут - зима.
Життя неспішне в простоті буденній.
Лиш каркнув ворон (завше неврастенік),
Нам нагадавши: "Тут ви - зокрема!"
За кожним віршем О. Гуцуляка - пласт культури, який сформував, зцементував естетику поета. Тому його вірші вимагають часткового знання того тла, всі ці алюзії, ремінісценції, паралелі, імена. Говорю "часткового", бо тут діє принцип не так пізнання, як співзвучності переживань і відчуттів. Настрій, пластика вірша, образний світ - тісно взаємопов'язані у досвіді О. Гуцуляка.
У нього багато віршів-присвят чи віршів, навіяних рядками інших авторів. У них багато розуміння, поваги й любови. Гуцуляк - м'який поет, ніжний. І про що би він не писав, - сповнене елегії, легкого суму. він нікого не збирається здивувати. Нікого не хоче вразити. Він споглядає і ділиться враженнями:
Тобі стало нудно? Що ж,
невдалий із мене паяц.
І повний вийшов "абзац"
в П'єро із Мальвіною. Дрож
від тіні лишень бороди,
хоч навіть тепер Карабас
без неї. Належим до рас
ляльок театральних завжди...
У цій збірці усе на місці, усе в міру. Хоча й трапляються філологічні недогляди (граматичного і стилістичного плану: с. 136, 137). Але загальне враження від поетичного вибраного Олега Гуцуляка - позитивне. Це поет інтимного звучання, інтимного настрою, але з тією мірою відповідальності за озвучене слово, до якої мимоволі ставишся з повагою.
Контекст : Євген Баран. Рецензії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
