Вершина - мармурова паща лева,
з якої ллються струмені вина.
Ефірна хвиля, флейта вереснева,
прокочується, ледь сягнувши дна.
Довкола простір міниться в тремтінні
і загусає в потемніле скло.
Як шлунки, бутлі, і плоди осінні
терпляче чавляться в густе тепло.
І просякають стіни винним духом,
повзуть зелені парості у сни,
і припадає час холодним вухом
до бутлів - що народжують вони?

Коли прийдуть зимові хрестоносці
і льодові вогні запалять нам,
різдвяні печі їх покличуть в гості -
не скуштувати чарки тим панам.
Коли завиють відьми прокажені,
як жебраки-вітри з голодних пуст,
напоєм стиглим випари скажені
тим паннам повипалюємо з уст.
Коли приблудить, як чума, у місто
ясновельможна вічними кістьми,
на трон у пляшці їй дамо возсісти
і коронуєм корком Бабцю ми!

Хвала коханкам і безсмертним друзям!
Хвала нектарним келихам дзвінким!
Криваве обертається галуззя,
занурюється в різнобарвний дим.
В коморах - море темне і безкрає.
М'ясива рум'яніють на вогні.
Ніхто з п'яниць іще не вимагає:
"Ту пляшку закорковану - мені!"


* Із циклу “Напої бога Бахуса”