Ти писатимеш щось, про Іспанії, Рими, Валгалли.
Зрештою, це все пусте, ти не був там. На щастя.
А я допиватиму чай, чи коньяк. І якщо мені вдастся -
Забуватиму запах матраців, на яких ми так радо стікали

То мовчанням, то криком. На яких ми чекали,
Доки ранок скінчиться й цигарки в перемішку із сексом.
Твої погляди, рухи і страх поміж речень з підтекстом.
Затуляючи рота цілунком, боявся, щоб я не сказала:

Забирайся до біса. Я награлася, любий мій. Доста.
Ця трава проросте вже не хлібом, а тільки видінням,
Симбіозом дедукцій/індукцій, а потім прозрінням.
Ти розгублений, мачо? Запий мене спиртом. Це просто.

Я вдихатиму спокій чи опій. Свої леза поїтиму кров’ю.
Це так легко, дивися. Та ж ні. Тобі прагнеться Риму,
А ще рими і слави. В обійми: не шльондру, а приму.
Я не згодна, мій Цахесе, я залишаюсь собою.