Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Корнієнко (1960) /
Вірші
Інтернет
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Інтернет
Коли ми всі залізем в Інтернет,
що, очевидно, вже не за горами,
останній гомінід зачинить браму,
даруйте, сайт, найкращої з планет.
Добраніч, світе, і солодких снів!
В «три дабі крапка», віртуальній хаті –
труди тисячоліть, ума палати,
і вікна, вікна – до глухих кутів…
Тут всі часи говорять про своє –
одномоментно! Поруч – Фройд з Нероном...
Всі яблука спокус, всі заборони,
тут є про смерть, і про безсмертя є.
Плітки, пророцтва (що кому болить)
вигулькують з комп’ютерного лона.
З Печерських гір шмига до Вашингтона
сіренька мишка за коротку мить.
Гасає пройда, відкрива світи:
філософи, гурмани, педофіли…
Усе, чого б душа не восхотіла,
гайда у бравзер і обрящеш, ти:
«а з ъ
б у к и
в є д і. . .
к а к о
л ю д і. . .
ч є р в ь» –
рече, створіння боже чи потвора,
що виповзає з мозкових печер,
і суне електронним коридором.
Вже й панотці, покинувши догмат,
за паствою гайнули у тенета,
церковну мишу ловлять в Інтернеті,
задерши ряси: хто, кому тут брат?
Я й сам, хвалю прогрес! Не ретроград,
не б’ю поклони до свічі із воску.
І я, в чарунку Інтернет-авоськи
споживачем навідуюсь стократ.
Та нам повідав вічності Творець,
через Христа: «В людині – Царство Боже»,
а в Царстві сонм світів для житла гожих.
То хто ти, «дня суботнього» – вінець!?
Ти сам, невіртуальний Інтернет,
якщо ретельно дослідить Писання!
Душа – не для земного копирсання,
задля Божественного «тет-а-Тет».
«Не плачте, дітки, – чується згори –
даю вам іграшку порозуміння,
бо час настав громадити каміння,
скінчився час смертельної ігри!»
…Складає в скрині все «добро» і «зло»
останній витвір пана Інтелекту.
Від «Альфи» до «Омеги» путь далеку
зашморгує вкінці мирським вузлом.
Готово! Далі – палець на вуста:
новий щабель, нове буття планети,
чи всеземна мережа Інтернету
вінець терновий Господа Христа?
1995 - 2008
що, очевидно, вже не за горами,
останній гомінід зачинить браму,
даруйте, сайт, найкращої з планет.
Добраніч, світе, і солодких снів!
В «три дабі крапка», віртуальній хаті –
труди тисячоліть, ума палати,
і вікна, вікна – до глухих кутів…
Тут всі часи говорять про своє –
одномоментно! Поруч – Фройд з Нероном...
Всі яблука спокус, всі заборони,
тут є про смерть, і про безсмертя є.
Плітки, пророцтва (що кому болить)
вигулькують з комп’ютерного лона.
З Печерських гір шмига до Вашингтона
сіренька мишка за коротку мить.
Гасає пройда, відкрива світи:
філософи, гурмани, педофіли…
Усе, чого б душа не восхотіла,
гайда у бравзер і обрящеш, ти:
«а з ъ
б у к и
в є д і. . .
к а к о
л ю д і. . .
ч є р в ь» –
рече, створіння боже чи потвора,
що виповзає з мозкових печер,
і суне електронним коридором.
Вже й панотці, покинувши догмат,
за паствою гайнули у тенета,
церковну мишу ловлять в Інтернеті,
задерши ряси: хто, кому тут брат?
Я й сам, хвалю прогрес! Не ретроград,
не б’ю поклони до свічі із воску.
І я, в чарунку Інтернет-авоськи
споживачем навідуюсь стократ.
Та нам повідав вічності Творець,
через Христа: «В людині – Царство Боже»,
а в Царстві сонм світів для житла гожих.
То хто ти, «дня суботнього» – вінець!?
Ти сам, невіртуальний Інтернет,
якщо ретельно дослідить Писання!
Душа – не для земного копирсання,
задля Божественного «тет-а-Тет».
«Не плачте, дітки, – чується згори –
даю вам іграшку порозуміння,
бо час настав громадити каміння,
скінчився час смертельної ігри!»
…Складає в скрині все «добро» і «зло»
останній витвір пана Інтелекту.
Від «Альфи» до «Омеги» путь далеку
зашморгує вкінці мирським вузлом.
Готово! Далі – палець на вуста:
новий щабель, нове буття планети,
чи всеземна мережа Інтернету
вінець терновий Господа Христа?
1995 - 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
