І БІЛЬ І ГОРЕ Й СУМ ВІДЧУЛА
ЗАЛИШИВШИСЯ БЕЗ ТЕБЕ В САМОТІ,
МЕНІ НІХТО ВЖЕ РАДІСТЬ НЕ ПРИНОСИТЬ,
НЕМАЄ ЩАСТЯ, ЩО ДАРУЄШ ТИ.
СИДЖУ ОДНА НА СІРІМ ПІДВІКОННІ
І ДОЩ МЕНІ БРИНИТЬ В ВІКНО,
ОСЬ БАЧИШ НЕБО ПЛАЧЕ І НЕ В ЗМОЗІ
ЗАЧАРУВАТЬ МЕНЕ Й ПОРИНУТИ У СОН.
ЛЮБЛЮ Я ДОЩ, ЙОГО КРАПЛИНИ,
ЩО СКАПУЮТЬ З СТАРЕНЬКОЇ ЛОЗИ
ТОМУ,ЩО В НІМ В ЧАС ТЕМНОЇ НЕГОДИ
ХОВАЮ Я ПОТІК СЛЬОЗИ,
ХАЙ ЙДЕ НЕВПИННО, БЛИСКАВКИ ПУСКАЄ,
ВІН ЗУПИНЯЄ ЧАС НА МИТЬ
ЩЕ КІЛЬКА СЛІВ Й ВІН ТИХО ЗАТИХАЄ,
А В СЕРЕДИНІ В МЕНЕ ВСЕ КРИЧИТЬ.
ШКРИБУТЬ НОЖІ ПО ЮНОМУ СЕРДЕНЬКУ,
А ТИ НАПЕВНО НЕ ВІДЧУЄШ ЦЕ,
СИДЖУ САМА В ПУСТІЙ КІМНАТІ
І МНУ В РУЦІ СВОЄ КІЛЬЦЕ.
ВЖЕ НІЧ НАСТАЛА, МІСЯЦЬ В НЕБІ,
А Я ЩЕ ДОСІ В ТЕМРЯВІ СИДЖУ,
Я РОЗГЛЯДАЮ НАШЕ ФОТО
І ВСІ ДУМКИ У ГОЛОС Я КАЖУ.
ТИ ЗАПИТАЄШ: «ЩО Ж МОЖЛИВО
ПОБАЧИТЬ В СВІТЛІ ФАР АВТО,
ЩО ЗРІДКА ПОРЯД ПРОЇЖДЖАЮТЬ
НЕ БАЧАТЬ ЗНАКУ СЕРЦЯ СТОП?»
ТА ВІДПОВІМ УСЕ МОЖЛИВО
ТА ГОЛОВНЕ, ЩО ВІРА Є
НЕ БАЧУ Я ОЧИМА СВІТЛА
ТА СЕРЦЕ БАЧИТЬ ВСЕ СВЯТЕ.
Я РВУ ПАПІР, СКИДАЮСЬ ПО КІМНАТІ
ВОНА МОВ КЛІТКА, Я Ж НЕВТРИМНИЙ ЗВІР
ТА СИЛИ МЕНЕ ШВИДКО ПОКИДАЮТЬ
І НЕ МОЖЛИВО СКРИКНУТИ, ПОВІР.
ВЖЕ СОН МЕНІ ВСЕ ТІЛО ОБВИВАЄ,
ЛАМАЄ СИЛУ ВОЛІ НЕЗЕМНУ,
Я В СВІТ ЧУДЕС НА РАНОК ПОРИНАЮ,
І З ДУМКОЮ ПРО ТЕБЕ Я ЗАСНУ.