Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Блоха /
Проза
Воспоминания на утро или путешествие на машине времени.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Воспоминания на утро или путешествие на машине времени.
Воспоминания на утро или путешествие на машине времени.
Проснувшись утром, понимаю, что сплю на полу квартиры друга, при этом болит нога и голова. И прохлада веет из открытого окна или двери балкона:
- Интересно? – есть у Виталика балкон или нет, что так холодно.
Натянув на себя курточку, которой вчера укрылся, понимаю, что ноги укрыты чем-то другим и возникает вопрос:
- Что вчера било?
Приоткрыв глаза, посмотрел на курточку, и не узнал её.
- Не моя, наверно Витьки, а моя где?
В ответ в голове возникают не понятные образы, но разобраться не получается.
Закончились шашлыки, водка и пиво, и компании трёх не мелких парней возник вопрос; что дальше?
Витя посмотрел на Виталика и поинтересовался:
- Ну что на Музычи?
- На Музычи. – И одобрительно кивнул Виталик, потом посмотрел на Колю и спросил:
- Коля ты домой?
- Да.
Парни, встав из-за стола, вышли их забегаловки. Несколько минут и перед ними остановилась машина такси. Виталик договорился с водителем о цене, вернувшись, сказал:
- Поехали. - И открывая заднюю дверь такси.
Но открытая дверь такси натолкнула на мысль:
- Что могут быть проблемы.
Коля, испугавшись когда понял, что ему надо ехать, с друзьями .
И он спросил у Виталика:
- Не чего если я с вами поеду?
- Садись.
Машина неслась за город, всё было хорошо, и Коля позвонил домой сказать, что его сегодня не будет. А потом он спрашивал себя, зачем он поехал? – видь завтра ему надо добраться как то на работу, а как добраться из села?
Но их машина остановилась, и Коля в красном свете фонарей автомобиля впереди понял, что все ждут, когда уедет машина что перегородила дорогу их такси. Время тянулось, и Коля не имея желания ждать сказал:
- Я попрошу, пусть отъедут.
Коля нашёл ручку двери и вышел из машины, заметил у двери водителя стоял парнишка и что-то пытался объяснить, через закрытое окно. И Коля подошёл к нему со словами:
- Что ты к водителю пристал? – убери свою машину лучше.
- А ты кто такой?
- Я еду в этом такси.
Провал.
- Ладно, пойду, поговорю с водителем.
Коля подошёл к машине, это была «Беха семёрка» и он, подойдя к двери водителя «Бехи», постучал по стеклу со словами:
- Отгони машину.
Провал.
Возникший из неоткуда парнишка, махнул рукой и произнёс:
- Ты что возникаешь?
Коля улыбнулся и ответил
- Я ещё не возникаю, ты ещё и не видел, как я возникаю. – А в его голове возник вопрос:
- Я видь, не хочу их бить?
И он просто произнёс:
- Ты лучше машину убери.
Но тут подошёл друг парня и оттащил его от Коли, со словами:
- Отстань от него.
Коля в непонимании смотрел на то, как парни быстро ретировались и «Буха» уехала, в свете её фонарей, Коля, возвращаясь в такси, посмотрел на молодого таксиста, что сидел в шоке, и подмигнул ему.
Такси неслось вслед за «Бехой» с красными номерами, а таксист связался по рации с диспетчером и рассказал о происшедшем.
Пару минут спустя, сидя за столом квартире Виталия, парни обсуждали происшедшее, Витя, отпив пива, произнёс:
- Вернулись горячие девяностые.
Коля представил, что будет, если это, правда и произнёс:
- Будем, наедятся, что мы просто катались на машине времени.
Виталик только улыбнулся, и рассказал, что было с ним:
- Смотрю Коля месится на улице, мне стало интересно. Думаю, пойду, посмотрю, вышел, подбегает тело, ну месимся. Потом он спрашивает:
- Ты кто?
- А ты кто?
- Местный.
- Так и я местный.
Напавший, ответил ему.
- Ладно.
И они разошлись.
Рассказ рассмешил друзей, и Витя рассказал свою историю:
- Сижу в машине, смотрю все вышли, выпел пиво, и шел из машины, поставил бутылку, тут подлетает тело, и мне в челюсть, и кричит:
- Что ты возбухаешь?
- Я беру его за барки.
Витя продемонстрировал, как это он сделал, и парни посмотрели, на него понимая как это было смешно, видя его огромную руку.
Вздрогнув от холода Коля, посмотрел в сторону окна, и понял, у Виталика есть балкон, и вот почему так холодно на полу.
Проснувшись утром, понимаю, что сплю на полу квартиры друга, при этом болит нога и голова. И прохлада веет из открытого окна или двери балкона:
- Интересно? – есть у Виталика балкон или нет, что так холодно.
Натянув на себя курточку, которой вчера укрылся, понимаю, что ноги укрыты чем-то другим и возникает вопрос:
- Что вчера било?
Приоткрыв глаза, посмотрел на курточку, и не узнал её.
- Не моя, наверно Витьки, а моя где?
В ответ в голове возникают не понятные образы, но разобраться не получается.
Закончились шашлыки, водка и пиво, и компании трёх не мелких парней возник вопрос; что дальше?
Витя посмотрел на Виталика и поинтересовался:
- Ну что на Музычи?
- На Музычи. – И одобрительно кивнул Виталик, потом посмотрел на Колю и спросил:
- Коля ты домой?
- Да.
Парни, встав из-за стола, вышли их забегаловки. Несколько минут и перед ними остановилась машина такси. Виталик договорился с водителем о цене, вернувшись, сказал:
- Поехали. - И открывая заднюю дверь такси.
Но открытая дверь такси натолкнула на мысль:
- Что могут быть проблемы.
Коля, испугавшись когда понял, что ему надо ехать, с друзьями .
И он спросил у Виталика:
- Не чего если я с вами поеду?
- Садись.
Машина неслась за город, всё было хорошо, и Коля позвонил домой сказать, что его сегодня не будет. А потом он спрашивал себя, зачем он поехал? – видь завтра ему надо добраться как то на работу, а как добраться из села?
Но их машина остановилась, и Коля в красном свете фонарей автомобиля впереди понял, что все ждут, когда уедет машина что перегородила дорогу их такси. Время тянулось, и Коля не имея желания ждать сказал:
- Я попрошу, пусть отъедут.
Коля нашёл ручку двери и вышел из машины, заметил у двери водителя стоял парнишка и что-то пытался объяснить, через закрытое окно. И Коля подошёл к нему со словами:
- Что ты к водителю пристал? – убери свою машину лучше.
- А ты кто такой?
- Я еду в этом такси.
Провал.
- Ладно, пойду, поговорю с водителем.
Коля подошёл к машине, это была «Беха семёрка» и он, подойдя к двери водителя «Бехи», постучал по стеклу со словами:
- Отгони машину.
Провал.
Возникший из неоткуда парнишка, махнул рукой и произнёс:
- Ты что возникаешь?
Коля улыбнулся и ответил
- Я ещё не возникаю, ты ещё и не видел, как я возникаю. – А в его голове возник вопрос:
- Я видь, не хочу их бить?
И он просто произнёс:
- Ты лучше машину убери.
Но тут подошёл друг парня и оттащил его от Коли, со словами:
- Отстань от него.
Коля в непонимании смотрел на то, как парни быстро ретировались и «Буха» уехала, в свете её фонарей, Коля, возвращаясь в такси, посмотрел на молодого таксиста, что сидел в шоке, и подмигнул ему.
Такси неслось вслед за «Бехой» с красными номерами, а таксист связался по рации с диспетчером и рассказал о происшедшем.
Пару минут спустя, сидя за столом квартире Виталия, парни обсуждали происшедшее, Витя, отпив пива, произнёс:
- Вернулись горячие девяностые.
Коля представил, что будет, если это, правда и произнёс:
- Будем, наедятся, что мы просто катались на машине времени.
Виталик только улыбнулся, и рассказал, что было с ним:
- Смотрю Коля месится на улице, мне стало интересно. Думаю, пойду, посмотрю, вышел, подбегает тело, ну месимся. Потом он спрашивает:
- Ты кто?
- А ты кто?
- Местный.
- Так и я местный.
Напавший, ответил ему.
- Ладно.
И они разошлись.
Рассказ рассмешил друзей, и Витя рассказал свою историю:
- Сижу в машине, смотрю все вышли, выпел пиво, и шел из машины, поставил бутылку, тут подлетает тело, и мне в челюсть, и кричит:
- Что ты возбухаешь?
- Я беру его за барки.
Витя продемонстрировал, как это он сделал, и парни посмотрели, на него понимая как это было смешно, видя его огромную руку.
Вздрогнув от холода Коля, посмотрел в сторону окна, и понял, у Виталика есть балкон, и вот почему так холодно на полу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
